Під час виступу на Мюнхенській безпековій конференцій 19 лютого президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна не отримала гарантій безпеки, які обіцяли їй за Будапештським меморандумом в обмін на відмову від ядерної зброї. Але як і чому Україна, успадкувавши третій за величиною ядерний військовий потенціал після розпаду СРСР, стала без’ядерною? І чи реально – як пропонують деякі крайні праві політики і дехто в соцмережах – знову набути ядерну зброю на тлі російської агресії?
У промові в Мюнхені, яка отримала схвальну реакцію і в Україні, і аплодисменти в залі після виголошення, президент Володимир Зеленський також ініціював – вчетверте, за його словами, – консультації у рамках Будапештського меморандуму. «Якщо вони не відбудуться або за їх результатами не буде конкретних рішень щодо гарантування безпеки нашої держави, Україна матиме повне право вважати, що Будапештський меморандум не працює і усі пакетні рішення 1994 року були поставлені під сумнів», – додав Зеленський.
Дехто сприйняв це як такий собі натяк на можливість відновлення ядерного статусу в разі, коли країни Будапештського меморандуму (США, Британія та Росія), підписаного 5 грудня 1994 року, не нададуть гарантій безпеки Україні, територіальна цілісність якої була порушена Росією в 2014 році. Франція та Китай приєднались до Будапештського меморандуму пізніше.
Як Україна стала без’ядерною?
Положення про без’ядерний статус було зафіксоване в Декларації про державний суверенітет України, що її ухвалила Верховна Рада тоді ще УРСР 16 липня 1990 року.
Обіцянка стати без’ядерною мала колосальне значення для досягнення незалежностіВолодимир Василенко
«Вибір був – або Україна стає самостійною і незалежною, і непов’язаною з військово-промисловим комплексом Росії, або вона втрачає незалежність. Україна програла визвольні змагання 1917-20 років через те, що не мала міжнародного визнання і підтримки. І їхня відсутність призвела до поразки. Над Україною висіло оте прокляття невизнання, – каже в інтерв’ю Радіо Свобода дипломат Володимир Василенко, один з авторів тексту Декларації про державний суверенітет, автор положення про без’ядерний статус. – Ситуація руху до незалежності на початку 1990-х була інакшою, але і схожою».
Положення про майбутній ядерний статус були підтверджені, і коли ухвалювалось рішення про незалежність у 1991 році. «Обіцянка стати без’ядерною мала колосальне значення для досягнення незалежності», – пояснює Василенко.
Тобто, саме відмова від ядерної зброї сприймалась як квиток України до міжнародного визнання її державності.
«Чужа, не своя»
Отримавши незалежність, Україна отримала на своїй території:
- 176 міжконтинентальних балістичних ракет: 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна):
- стратегічні бомбардувальники Ту-95МС та Ту-160 (від 30 до 43);
- від 1514 до 2156 ядерних боєзарядів для стратегічної зброї;
- від 2800 до 4200 тактичних ядерних боєзарядів.
Але фахівці кажуть, що хоча Україна і мала на момент розпаду СРСР третій за потужністю ядерний арсенал світу – ця зброя все ж не була українською.
Командували цією зброєю з Росії, «ядерна валізка» була у президента Російської Федерації. Всі спроби першого президента України Леоніда Кравчука отримати «ядерну кнопку» – технічну можливість блокувати неузгоджений з ним запуск ядерних ракет з української території – так і залишились спробами, – Москва на це категорично не пішла.
Технічне обслуговування ядерної зброї здійснювали спеціалісти з Росії. Тобто, українським цей арсенал був радше номінально, розташовуючись на території молодої української держави.
«Своєї ядерної зброї не було – те, що говорять, що Україна мала третій у світі ядерний потенціал – це все дурня. Україна мала на своїй території радянську ядерну зброю, якою керувала Росія, але своєї ядерної зброї Україна не мала. Так, сумарно, це був третій у світі арсенал, але він не належав Україні», – пояснює професор Володимир Василенко.
Тактична і стратегічна
Теоретично, стримати Росію могла б тактична ядерна зброя – але от її якраз Росія швидко і неафішовано вивезла з України на свою територію у травні 1992 року. А залишились якраз після цього стратегічні балістичні ракети з ядерними боєголовками, націлені на США й інші країни НАТО, і стратегічні бомбардувальники, націлені на виконання завдань саме за океаном, розповідають фахівці. Остання стратегічна ядерна зброя була виведена в червні 1996 року.
Кравчук навіть не знав, що росіяни вивозили тактичну ядерну зброюЮрій Костенко
«Ухвалював рішення Генштаб Міноборони Російської Федерації, а вся процедура виконувалась за технологією, яка існувала з радянських часів: приїхали ешелони з Москви, звантажили зі сховищ ядерні боєголовки і вивезли. Кравчук навіть не знав, що вивозили тактичну ядерну зброю», – пригадує в інтерв’ю Радіо Свобода Юрій Костенко, який був переговорником від України щодо ядерного роззброєння до липня 1993 року.
«Дійсно, стратегічну ядерну зброю контролювала Росія. А тактичну зброю Росія вивезла до першого червня 1992 року, бо розуміла, що тактичну зброю ми могли зберігати і використовувати», – пригадує Костенко, який також був міністром ядерної безпеки.
«Другий Чорнобиль»
Як вже було сказано, за умов відсутності оперативного контролю над ядерною зброєю на своїй території українські фахівці не обслуговували технічно ту зброю – це робили росіяни.
Певні проблеми з допуском та браком інформації також виливались на початку 1990-х років у публікації на кшталт «На ядерних шахтах України зріє другий Чорнобиль». Тобто, були сумніви щодо технічного стану і стану безпеки тієї зброї.
Зайве говорити, що на початку 1990-х пам’ять про катастрофу на Чорнобилі була дуже свіжою і людей лякала можливість якось ядерної аварії в ракетних шахтах з боєголовками.
«Майже ізоляція»
За президенства Леоніда Кравчука Україна не приєднувалась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, і цим наражалась на фактичну міжнародну ізоляцію.
Питання так стояло: або зберігаємо ядерну зброю і залишаємося прив’язаними до Росії, або опиняємось в ситуації міжнародної ізоляціїВолодимир Василенко
Варто згадати, як тодішній президент США Білл Клінтон не захотів відвідувати Україну під час турне Росією та Білоруссю і в січні 1994 року був лише в аеропорту «Бориспіль», де провів переговори з Кравчуком, так і не завітавши з повноцінним візитом до самого Києва тієї зими. Це був сигнал на тлі розмов про можливу міжнародну ізоляцію тоді ще зовсім молодої і слабкої української держави.
«Питання так стояло: або зберігаємо ядерну зброю і залишаємося прив’язаними політично, економічно, в воєнному сенсі до Росії і залишаємось сам-на-сам з Росією при негативному ставленні США. Тобто, опиняємось в ситуації міжнародної ізоляції», – пригадує ті часи Василенко.
Компенсація
Україна отримала компенсацію за ядерний потенціал. Десь 980 мільйонів доларів паливом для атомних станцій, а за передані Росії стратегічні ядерні бомбардувальники була списана частина українських газових боргів Росії.
За словами Костенка, вартість лише збагачених урану та плутонію у ядерних боєголовках тягнула на десятки й десятки мільярдів доларів, але Росія на компенсаційні поступки не йшла – час працював на неї – чим довше Україна тягнула з ядерними роззброєнням, тим більше проблем у неї з’являлось.
Треба також нагадати, що тоді в Україні була енергетична криза – не рідкістю на початку 1990-х були так звані «віялові» відключення – коли цілі області в певні години дня сиділи по черзі в темряві без світла через його брак. Плюс росли газові борги, і Москва вже тоді, наголошують фахівці, почала використовувати газ як політичну зброю проти України, тиснучи на неї.
Також збереження ядерної зброї було б дуже дорогою справою – чи готові були українці терпіти злидні і економічні негаразди заради власних ядерних ракет? Рівень патріотизму тоді був не такий як, скажімо, після Революції гідності – в 1990-ті роки тоді ще пострадянські люди активно голосували на виборах за проросійських комуністів…
«І всі ці розмови, що Україна могла залишити зброю, могла бути могутньою, могла себе захистити тією зброєю і могла диктувати умови Росії – це все дурня і демагогія», – каже в інтерв’ю професор Василенко.
«Продешевили»
Однак не все вийшло бездоганно з ядерним роззброєнням, на думку фахівців.
По-перше, в Будапештському меморандумі по-різному тлумачився головний момент. Якщо англійською мовою були записані «assurances» – запевнення, то в українській і російській версіях в текст меморандуму записали «гарантії» (guarantees).
Василенко звертає увагу, що США та Британія самі не порушили Будапештський меморандум – це зробила саме Росія, анексувавши Крим і підтримуючи угруповання «ЛДНР» на Донбасі, а нині лякаючи Україну скупченням військ біля її кордонів, що може вилитись у повномасштабне вторгнення.
На думку ж Юрія Костенка, треба було отримувати вищу компенсацію від Росії, крім того, щоб зброю не передавали їй, а щоб ядерна зброя знищувалась на території України.
Ми все те – кажу без дипломатії – по-дурному віддали, не використавши всі ті колосальні можливості, які були у нас в рукахЮрій Костенко
«Відтак знищували лише оболонку, а що робилось з високозбагаченим ураном і плутонієм – ми цього не контролювали. Я впевнений, що ті матеріали використовуються нині у сьогоднішній ядерній зброї Росії, – каже Костенко. – Доцільно було, аби ядерні матеріали зі зброї, що була в Україні, перероблялися б на ядерне паливо для атомних станцій України. На мирний атом, а не на посилення агресії, як це робить Росія».
«Коли ми юридично були власниками ядерного потенціалу, ми все те – кажу без дипломатії – по-дурному віддали, не використавши всі ті колосальні можливості, які були у нас в руках», – додає він.
Також, за його оцінками, від чотирьох до шести мільярдів доларів Україна витратила на утилізацію ядерної зброї і носіїв, а увесь держбюджет був тоді 10 мільярдів доларів. «То було не ядерне роззброєння, а ядерне розорення України», – каже Костенко.
«Треба було під час переговорів вимагати кращої компенсації. І в сфері енергетичної незалежності, і в розбудові власних Збройних сил, – каже в інтерв’ю Василенко. – Україна могли більше виторгувати, але не виторгувала».
НАТО та ЄС
Нещодавно в одній зі статей гарвардський історик Сергій Плохій дав маловідому інформацію, що Польща після поразки там комунізму виставила США на початку 1990-х ультиматум: або членство в НАТО, або створюємо власну ядерну зброю для захисту від Москви.
Як прогадують Костенко і Василенко, коли відбувалось ядерне роззброєння України, також лунала ідея – а чи не попроситися в НАТО?
«Рух до без’ядеризації повинен був би завершитись, коли Україна би стала членом і НАТО, і ЄС», – каже Костенко.
Але нині повернення ядерного статусу експерти вважають безглуздим і неможливим.
Сам Володимир Зеленський в 2021 році про можливість повернення ядерного статусу сказав так: «Я вважаю, що сьогодні це неправильно робити. Все-таки ми повинні не перетворюватись з людей на звірів. Все-таки цивілізація зрештою переможе».
Експерти кажуть, що нині – в разі, якби захотілося мати власну ядерну зброю – виклики були б ті, що і у 1990-і.
Створювати ядерну зброю чи навіть дивитися у тому напрямку – це одразу напоротися на міжнародні санкціїЮрій Костенко
«Ну, це дурість. Ну, можна назбирати там вчених, слава Богу, є в Україні люди, які цим займалися, є ноу-хау. Але це нереально, бо, по-перше, немає сьогодні фінансових можливостей, а це ж величезні гроші. По-друге, це одразу буде використане Росією для посилення антиукраїнських настроїв серед західних лідерів. Будуть застосовані санкції проти України. Замість санкцій проти Росії будуть санкції проти України. Буде міжнародна ізоляція України. Ось чим все це закінчиться», – пояснює професор Володимир Василенко.
А Юрій Костенко зауважує в інтерв’ю: «Створювати ядерну зброю чи навіть дивитися у тому напрямку – це одразу напоротися на міжнародні санкції. Це будуть абсолютно правильні санкції, які застосовуються, наприклад, до Північної Кореї чи Ірану. Це – юридично, а політично – ті, хто говорить сьогодні про набуття Україною ядерного статусу – це або тотальні невігласи, які абсолютно не розуміють, що таке ядерна зброя, або це російські провокатори».
