9 грудня у широкий прокат виходить повнометражний дебют режисера Тараса Дроня «Із зав’язаними очима». Українська прем’єра фільму відбулась влітку на Одеському міжнародному кінофестивалі, де стрічка отримала нагороду міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI як найкращий повнометражний фільм. У серпні 2021 року Радіо Донбас.Реалії розповідало історію про цю стрічку. Володарка кінопремії «Золота дзиґа» Марина Кошкіна грає дівчину, яка втратила на війні нареченого, і навіть роки по тому вона відчуває тиск його друзів та родичів і не може зробити крок вперед. В інтерв’ю Радіо Донбас.Реалії режисер Дронь розповів, як у нього з’явилась ідея сюжету, наскільки історія базується на реальному посттравматичному досвіді та чому в його фільмі війна на Донбасі вже скінчилася.
– Як з’явилась ідея для фільму? Що вас підштовхнуло до неї?
– Це була розмова із моєю приятелькою, яка була точно в такій же ситуації. Тільки йшлось не про війну, а було пов’язано із Майданом. Вона втратила там хлопця і рік після цього проживала справді дуже сильний занепад. І коли вона захотіла з цього вирватись, то більшість її знайомих просто від неї відвернулись, питали, як вона так може.
На другий місяць вона сказала: «Я хочу жити далі, він пішов не для того, щоб я тут ревіла і вмирала, щоб я сиділа вдовою до кінця життя, хоча ми навіть не одружилися».
Мене дуже вразила 15-хвилинна розмова. Вже за місяць ми почали придумувати, як розповісти про протистояння людини й суспільства, це дуже тонка тема. Суспільство інколи добиває таких людей, яким і так непросто. Ми почали шукати цікаві візуальні рішення, щоб це було яскраво, щоб це було доступно і легко для сприйняття. Так з’явилась клітка як образ закритого суспільства, яке неоднозначно ставиться до цієї ситуації. Проте більшість ніби питає – як ти можеш від нього йти, він же пішов заради тебе на схід.
Я якось пішов на якесь дитяче свято, де почув «Заповіт» Шевченка і зрозумів, що цей фільм – це сучасна інтерпретація цього вірша.
«І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом».
Він не говорить: плачте за мною, бо я пішов.
«Я хочу, щоб ти була щаслива, пробач мені», пише боєць своїй дівчині перед загибеллюТарас Дронь
Потрібно пам’ятати завжди про людей, які йдуть на схід, які повертаються до нас – вони не йдуть для того, щоб тут було гірше. Потім у цій історії з’явився щоденник бійця, який не повернувся з війни. Це є у фільмі, але це також справжній документальний елемент. Він пише в цьому щоденнику своїй дівчині: «Я хочу, щоб ти була щаслива, пробач мені».
– Тобто ідея фільму з’явилась доволі давно?
– Від цієї розмови до фільму минуло 5 років – дуже довго шукали кошти. До фільму долучились Міністерство культури, Львівська обласна адміністрація, Львівська міська рада, вперше, напевно, в історії України долучилась сільська громада, де я живу. Я обов’язково привезу туди фільм, щоб вони подивились, до чого долучились. Були й приватні кошти – нам допоміг бізнесмен Олександр Берба.
Фільм був готовий минулого року, він подорожував фестивалями по всьому світу. Він виграв у Варшаві, отримали відзнаку в Індії за інновації в кіно, отримали найкращу операторську роботу в Аргентині, виграли «Найкращий східноєвропейський фільм» в Німеччині, фільм був у Швейцарії. Ми відмовились виходити в онлайні, хочемо вийти на великому екрані, це кіно робилося для нього.
– У вас дуже крутий оператор – на деякі кадри можна просто дивитись як на картини. Можете розповісти про нього?
– Оператора звати Олександр Поздняков. Ми вчились разом у кіношколі в Лодзі, робили в тому числі разом документальне кіно про кримських татар «Коли цей вітер стихне». Зараз готуємо нове кіно «Дім за склом», знімаємо на кіноплівку. Це трохи інша магія, трохи інший підхід. Плівка пасує під цю історію – вона ще складніша і знову про жінку.
– Але ж це дуже ускладнює весь процес – зйомка, обробка, транспортування…
– Ускладнює, але воно цього вартує. Тому що для цього фільму плівка дуже підходить, хімія плівки для цієї історії дуже підходить. Ми звикли із Сашком ставити собі планки, які виглядають недосяжними, але коли ти цього досягаєш, то розумієш, що все можливе, потрібно тільки по-справжньому хотіти й вірити.
– У вас було бачення проблеми після 15-хвилинної розмови із подругою. Як воно змінилось впродовж зйомки фільму? Я питаю, тому що я ще не стикався із «хепі-ендами» в питанні загиблих чи зниклих безвісти солдатів.
– Але є ситуації, коли стукають у двері. Я скажу більше – сон матері зниклого безвісти бійця у фільмі складений з двох реальних снів матерів, чиї сини повернулися. Вони буквально на другий день після снів постукали у двері. І таких символічних моментів в цьому фільмі є багато.
Я розумів, що сон звучить видуманим, але це реальна історія. Так само бігають по лікарнях, про це було в моєму попередньому фільмі «Остап» – документальна короткометражна стрічка про чоловіка, останнього з «кіборгів» Донецького аеропорту, який був зниклий, а потім його знайшли.
Фільм «Із зав’язаними очима» про те, що травму треба пережити глибоко в серці й відпуститиТарас Дронь
Але фільм «Із зав’язаними очима» не про тих, хто знайшовся – він про те, що не треба бігти в нелегальні бої чи комусь в кишеню. Він про те, що травму треба пережити глибоко в серці і не хапатись за неї. Не хапатись за соломинки та намагатись себе обманути. Героїня зрозуміла, що хоче йти далі, а загиблий завжди буде із нею.
– У Варшаві, Аргентині, інших містах – як ваш фільм сприйняли?
– Ми тільки у Варшаві були на показах із глядачем, потім розпочалась пандемія – і все спілкування було онлайн. Але я бачив повні зали – ну на 50%, тому що пандемія. Варшава була приємно здивована і відзначила картину не тільки за акторську гру, але також про тонку розповідь про війну. Не прямо, без маніпуляцій. Вони також казали про ніжну режисуру.
Наша головна актриса Марина Кошкіна щойно повернулась зі Швейцарії – там всі чомусь подумали, що це була спортсменка, яка знялась у кіно. Але це підготовка, довга і складна – пів року занять майже щодня – і проживання ролі. Вона тренувалась, бігала, займалася боями. В якийсь момент я їй сказав: достатньо, тобі ще жіночі ролі грати.
– Як довго ви її шукали? Вона дуже мало говорить, грає тілом, рухами, обличчям.
– Сам кастинг тривав півтора року, але коли ми розуміли, що отримаємо гроші та потрібні актори вже зараз – десь два місяці. Це були інтенсивні проби, ми пробували багатьох претендентів. Звичайно, для мене важливо, щоб актор використовував всі інструменти – тіло, рухи, не тільки емоції. Часто потрібні речі виражені в деталях, в руках, в ході.
– Чи показували ви стрічку людям, які в реальному житті проживали ту ж проблему – матері зниклих, їхні жінки…
У Варшаві нас відзначили не тільки за акторську гру, але також за тонку розповідь про війнуТарас Дронь
– Не мали на це ще шансу – українська прем’єра відбулась 16 серпня, це перша зустріч із нашим глядачем. Ми плануємо восени вийти в кінотеатрах, і тоді я зможу відповісти на запитання, як вони його сприйняли. Втім, поки фільм дороблявся, я багато спілкувався із такими людьми й деякі казали: та це ж з мене списано. Сподіваюсь, що вони сприйматимуть цей фільм, він не про дно, а про вихід з дна.
– Чи брали участь у зйомках люди, що мають чи мали стосунок до війни на Донбасі?
– Монолог одного з героїв, Олега [учасника бойових дій, що знову записався до армії], ми писали разом зі справжнім розвідником. В мене був свій варіант, я його показав, але військовий сказав: «Ні, я не вірю, автор там не був». В мене є досвід документального кіно, і довго спілкуючись із цією людиною, я витягнув з нього якісь найбільш вразливі й тонкі моменти для монологу.
Цей розвідник – насправді боєць ММА, я коли почув, то одразу подумав: «Вау! Який збіг!» І ось для таких речей я шукав реальних персонажів – ми спілкувались, і для своїх діалогів я брав звідти якісь факти, подачу і розуміння. Інститут сухопутних військ нам допоміг, надав військових.
– Чому ви вирішили, що у фільмі війна має скінчитися?
– Насправді дуже просто – я виходив від персонажа. Якщо персонаж проходить свій шлях, проживає і в кінці відпускає, так само наша країна – вона проходить свій шлях і повинна це відпустити. Нас ще, напевно, чекає те, як люди, що не були на війні, але вони її проживають – матері, дружини... Ми дуже сподівались, що на світову прем’єру війна скінчиться, що це буде якесь пророцтво. Але є ще час до української прем’єри.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите.
