Про смерть Олександра Ройтбурда стало відомо 8 серпня, йому було 59 років. Протягом всього творчого шляху Ройтбурд завжди був тим, про кого говорили. Його роботи зберігаються у музеях світового рівня, в тому числі у Музеї сучасного мистецтва Нью-Йорка.
У другій половині 1990-х років, маючи досвід не тільки живопису, але й кураторства та відеоарту, художник переїжджає до Нью-Йорку, але незабаром повертається до України. Останні роки Ройтбурд прожив в Одесі, перетворюючі місцевий художній музей на міський форум і громадський простір. Паралельно він продовжував писати та виставляти свої роботи по всій Україні.
Останнім постом художника Олександра Ройтбурда у фейсбуці став перелік, привітання і подякам семі людям, які стали членами «Клуба Маразлі» – об’єднання меценатів Одеського художнього музею (ОХМ). Організацію створили задля допомоги музею, до її лав входять більше сотні бізнесменів, митців, політиків і громадських діячів. Останні кілька років саме ОХМ став головним проєктом Олександра Ройтбурда – він сумлінно перетворював його зі звичайного музею із багатою колекцією на справжній культурний хаб.
В музеї проходили покази художніх і документальних фільмів, творчі вечірки й концерти. Паралельно розвивалось власне художній напрямок роботи музею – останнім досягненням стала експозиція «Від 20-х до 20-х» – вона охоплює сторічний період розвитку українського мистецтва, яке зазвичай називають «сучасним». Частину картин для нової експозиції закуповували саме за кошти меценатів з «Клубу Маразлі».
При цьому у своїй роботі Ройтбурду доводилось водночас і перетворювати музей на сучасну артустанову, і турбуватись про дах старовинної будівлі – палацу Наришкиних-Потоцьких, де розташована колекція. «Зі стелі не тече, шурупи з рам не стирчать — це досягнення», – говорив він в інтерв’ю українським ЗМІ через півтора року після призначення.
Ройтбурд виграв конкурс на посаду директора музею в грудні 2017 року. В інтерв’ю Радіо Свобода, яке він дав після перемоги, художник пообіцяв керуватись відомим гаслом «будьте реалістами, вимагайте неможливого» та зробити з художнього музею візитівку Одеси.
«В основному сховищі музею – десь 10-11 тисяч творів, а в експозиції – десь тисяча. Це вже каже про потенціал. По-друге, потрібно оновлювати колекцію. По-третє, я мрію про розширення експозиційних площ і про більшу відкритість музею, про його перетворення в міський форум. Щоб там люди не лише дивилися на картини, але й активно спілкувалися. Щоб там генерувалися, продукувалися і транслювалися змісти. Це – моя мрія», – казав Ройтбурд тоді.
ОПЗЖ в Облраді і «реванш ідіотизму»
У березні 2018 року художника призначили на посаду директора музею – відповідно до рішення конкурсної комісії. Втім проти виступили в Одеській обласній раді, де проти Ройтбурда розгорнулась справжня ідеологічна війна із закиданням йому аморальної поведінки, оголених людей на картинах і неповаги до ідеологічних опонентів. Інформаційну і політичну кампанію очолили декілька депутатів обласної ради від «Опозиційної платформи за життя».
У вересні 2019 року обласна рада звільнила Ройтбурда з посади директора і йому знадобилось майже три роки, щоб довести незаконність цього звільнення.
«Це реванш ідіотизму. Найпростішим виходом для мене було б грюкнути дверима, сказати: «Ах, мене образили, купуйте мої картини, мені набридло бути директором і хочу бути художником». Але я своїх людей не покину», – казав тоді художник Радіо Свобода в інтерв’ю. Він пояснював чому депутати неправі, а потім повертався до директорської роботи. У вересні того ж року в музеї відкрили виставку Костянтина Сомова – художника з об’єднання «Світ мистецтва».
«В нашому музеї величезна колекція його робіт – третя після Москви і Петергофа. Сомов – фігура, яка стоїть «особняком» навіть поряд з іншими членами товариства «Світ мистецтва». Це були художники, які «порвали» із так званою передвижницькою ідеологією і звернулися до Європи. Навіть поряд із ними Сомов виглядає більш європейським, ніж вони всі.
Його пов’язувала довголітня тісна дружба із видатним одеситом, меценатом, колишнім міським головою, засновником політехнічного інституту, вченим, інженером і колекціонером Михайлом Брайкевичем (1874–1940). Той свого часу зібрав чудову колекцію, напевно, найбільш модну в Одесі на той час – Михайло Врубель, Валентин Сєров, Олександр Бенуа, Леон Бакст, але ядром був саме Сомов.
Коли Брайкевич емігрував, колекцію конфіскували, але про неї мало хто знав. Тільки одного разу, в 1984 році, її дуже тихо показали. Тоді тільки що помер генеральний секретар Юрій Андропов, на цьому тлі виставку майже не помітили, реклами майже не було, пишного відкриття також не було. І на 35 років ця виставка пішла в «запасники». Цього року ми її відновили, систематизували по-новому, додали туди роботи Сомова з інших українських музеїв. Неоціненну допомогу нам також надав московський дослідник Сомова Павло Голубєв, який фактично подарував нам свою участь», – розповідав Ройтбурд.
Одесити підтримали Ройтбурда у боротьбі за право керувати музеєм
У вересні 2019 і червні 2020 року в Одесі проходили масштабні акції на підтримку художника. Спочатку після рішення обласної ради про його звільнення, а потім після ухвали апеляційного суду, який підтримав депутатів у їхньому бажанні звільнити художника з посади директора.
Лише в червні 2021 року Верховний суд визнав голосування ради незаконним. Втім фактично художник не припиняв працювати директором ані дня.
За останні роки популярність музею не тільки в Одесі, але й в Україні зростала. Щороку команда музею оприлюднювала звіти, зокрема з проданих квитків та сувенірної продукції. У 2016 році музей заробив близько півмільйона гривень, у 2017 – понад 700 тисяч, а у 2018, після призначення Ройтбурда, – 1,7 мільйона гривень. Надалі цей показник тільки зростав – 2,2 мільйона у 2019 і близько 3 мільйонів 2020 році.
Установі вдалось перетворитись на громадській простір, як хотів Ройтбурд, – тут проходять дитячі «кемпи» і квести, є дні безоплатних візитів, а експозиція та виставки змінюється регулярно, отже любителям мистецтва «доводиться» відвідувати музей не раз на рік, а регулярно. Музей також проводить конкурси для художників та оновлює зовнішній вигляд. Так 12 серпня тут презентують результати конкурсу OFAM WALL на оформлення стіни над сходами до другого поверху музею.
В конкурсі перемогло настінне панно «Руки вічності» художника з Донеччини Романа Мініна, її обрали з понад 130 заявок, які поступили зі всієї України. «Одеський художній прагнув вийти за рамки усталеного образу українського музею як закритої та консервативної інституції; розпочати відкритий діалог з усіма учасниками художньої сцени», – говориться в заяві музею.
Директор залишався художником
Олександр Ройтбурд був одним з найдорожчих українських художників. У 2009 році його роботу «Прощавай, Караваджо» продали за 97 тисяч доларів на аукціоні Phillips de Pury & Company. В останні роки попри активну роботу в музеї він не припиняв писати. Однією з останніх його виставок став проєкт «Вправи на розкутість» у київському Щербенко артцентрі.
«Як відзначає сам художник, він переказує відомі скульптури, вступаючи в діалог із класичною і класицистичною естетикою. Антична класика «Амур і Психея», «Венера Калліпіга», «Дискобол», шедеври майстрів Ренесансу «Брут» Мікеланджело і «Воскресіння» Жермена Пілона набувають м’якість, грайливість і випадковості рис, ніби вони відбиті у бракованому дзеркалі», – говориться в описі виставки.
Наприкінці 2020 року в кількох містах України також пройшла виставка «Хроніки чумного року» – майже чотири десятки останніх робіт Ройтбурда. Одним з поштовхів проєкту стали карантинні обмеження під час пандемії, говорив художник.
Свій художній шлях Ройтбурд розпочав у 1970–1980-і роки в Одесі, але якісно новий етап в його творчості розпочався з київської виставки «Молодість країни» в 1987 році, пишуть спеціалісти. Звідти розпочався художній рух «українського трансавангарду», який Ройтбурд переніс і до Одеси.
У 1990-і роки він фактично вибудував мистецьку «інфраструктуру». Разом з одеським мистецтвознавцем Михайлом Рашковецьким він створив асоціацію «Нове мистецтво», курував пілотні артпрограми фонду «Відродження», брав активну участь в центрі сучасного мистецтва «ТИРС», працював над запуском «Центру сучасного мистецтва Сороса в Одесі».
Саме тоді він захопився відеоартом і створив кілька робіт, одну з яких, «Психоделічне вторгнення броненосця «Потьомкін» в тавтологічний галюциноз Сергія Ейзенштейна», відібрали для участі в основній програмі Венеційської бієнале (2001) і придбали до колекції Нью-Йоркського музею сучасного мистецтва (МОМА).
Олександр Ройтбурд брав участь у Революції Гідності у 2014 році, був куратором післяреволюційної виставки «Кодекс Межигір’я». Його роботи неодноразово становились частиною експозицій виставок про сучасне українське мистецтво – у Мистецькому арсеналі, PinchukArtCentre та інших інституційних артустанов.
