КАННИ – Документальну стрічку Сергія Лозниці «Бабин Яр. Контекст» представили широкій публіці на Міжнародному кінофестивалі у французьких Каннах. У фільмі використана лише документальна хроніка, і стрічка розповідає не лише про розстріли євреїв у Бабиному Яру, а і про події до і після трагедії.
Зокрема, у фільмі використані унікальні кадри вибухів, які організував НКВС на Хрещатику у 1941 році, львівських погромів і публічної страти нацистів на тодішній площі Калініна, а нині – майдані Незалежності в Києві у 1946 році.
Прем’єра фільму «Бабин Яр. Контекст» відбувалася в одній із найбільших зал Каннського кінофестивалю, але місць не було вже через кілька годин після того, як квитки з’явилися на онлайн-платформі кінофоруму. Тож у вечір прем’єри у залі справді яблуку не було де впасти. Серед глядачів були представники міжнародної ізраїльської спільноти, а також відомі українські бізнесмени – Михайло Фрідман і Віктор Пінчук із дружиною Оленою.
Режисер Сергій Лозниця під час представлення фільму відразу заявив, що фільм дуже важкий і треба бути готовим до його перегляду.
Стрічка триває дві години, і весь цей час глядачі дивилися фільм, затамувавши подих. Тиша у залі була просто неймовірна, таке у Каннах можна побачити нечасто.
«Я зробив цей фільм для людини, яка нічого не знає про цей час, щоб вона побувала там і зрозуміла трохи більше про той період. У фільмі багато епізодів, які мають пояснювати історики, бо за кожним із них стоїть ціла сторінка історії. Наприклад, чому люди йдуть саме з такими прапорами, чому вони саме так зустрічають цю армію, а чому іншу армію - інакше. Я ж не можу в рамках маленького двогодинного фільму розповісти курс історії. Але я зробив все, що міг», – розповів Радіо Свобода режисер Сергій Лозниця.
Режисер каже, що тема Бабиного Яру цікавила його з дитинства, бо він жив у Києві поблизу місця трагедії і часто дорогою в басейн проходив через колишній єврейський цвинтар. Питання у нього почали виникати, коли він побачив каміння з дивними написами. Це було каміння з могил із іменами небіжчиків на їдиші. Коли 10-річний Сергій Лозниця почав розпитувати про це батьків, то вони відповіли просто: «Подорослішаєш – дізнаєшся». І, як каже режисер, так і сталося. Над темою Бабиного Яру він працює вже 10 років, а над стрічкою «Бабин Яр. Контекст» – останній рік.
«Історія Голокосту не закінчилася, зараз починаються її нові етапи… Колись я був з українською делегацією в музеї Яд ва-Шем, і ми говорили про львівські погроми. Голова української делегації заявив, що українці не брали в них участі, і просив надати докази. Тоді вийшов чоловік і сказав, що він це пережив. А зараз ми бачимо у фільмі, як це все було, і, наскільки я розумію, не всі кадри увійшли у стрічку, бо там були речі, які просто не можна показувати у кіно», - заявив Радіо Свобода Яків Дов Блайх, головний рабин Києва та України.
Самих розстрілів у фільмі немає, бо нацисти знищували будь-які докази цих вбивств. Натомість у другій половині фільму показані унікальні кадри суду 1946 року, який історики називають «Київським Нюрнбергом», і свідчення нациста, який визнає вбивства євреїв, і самих жертв, що врятувалися завдяки тому, що прикидалися мертвими. Одна жінка навіть розповідала, що її вже закопали, і лише потім вона наважилася викопати себе і втекти.
Більшість глядачів після прем’єри відповідали одним словом: шок, – а також додавали, що це треба переосмислити. Водночас журналісти говорили, що деяка документальна хроніка була не зовсім зрозумілою.
«Для мене у стрічці було недостатньо пояснень. У фільмі час від часу з’являється загальна інформація про події з датою, що допомагає розумінню, але потім ми довго дивимося документальну хроніку. Не завжди зрозуміло, що саме відбувається на екрані. Звісно, професійні історики розуміють, про що йдеться, але, як на мене, для широкої публіки треба більше пояснень», – розповів Радіо Свобода Гідеон Куц, ізраїльський журналіст, батьки якого родом із Волині.
Сам режисер каже, що це лише один із його проєктів про Бабин Яр, і він продовжуватиме робити фільми на цю тему, зокрема, він готує документальний фільм про суд у Києві у 1946 році, де глядачі побачать більше свідчень нацистів та їхніх жертв.
