Доступність посилання

ТОП новини

Люди думають, що їм пощастить. Це їхнє право – анестезіолог про небажання вдягнути маску


Пацієнтка з COVID-19 у лікарні в Овручі, Житомирська область. 16 березня 2021 року
Пацієнтка з COVID-19 у лікарні в Овручі, Житомирська область. 16 березня 2021 року

Три години на роботу і три години з роботи, спочатку маршрутка, а потім електричка. І я ще не бачив, щоб у вагоні було більше ніж п'ять людей у масках, говорить Радіо Свобода анестезіолог Іван Черненко. Він працює в Центральній районній лікарні міста Роздільна, Одеська область, це близько сотні кілометрів від обласного центру. Лікарня приймає пацієнтів із COVID-19 з кількох районів і місць там фактично немає. Іван Черненко працює в лікарні майже три роки, прийшов одразу після університету і каже, що якби не пандемія, то вже звільнився б.

«Ковід був чимось новим і цікавим, ба більше кидати своїх колег напризволяще було б неправильно», – говорить він Радіо Свобода.

– Що змінилось в Роздільнянській районній лікарні за рік боротьби із пандемією?

– Зараз стало однозначно більше технічного обладнання. Якщо спочатку в нас була велика проблема з киснем – не було концентраторів, не було достатньо апаратів штучної вентиляції легень (ШВЛ), не вистачало CPAP-масок чи звичайних кисневих масок, навіть якихось дрібниць. Так було навесні 2020 року. Восени цього стало трохи більше, зараз ще більше, але й пацієнтів стає все більше.

З одного боку, ця лікарня напевно у своєму житті ніколи не бачила стільки техніки, скільки є зараз. Але все одно ми на крок позаду пандемії, тому що пацієнтів більше ніж технічного забезпечення. І головне, що їх більше ніж персоналу.

У нас майже немає куди ставити ліжка

– Наскільки зараз заповнена лікарня? (інтерв’ю записано 29 березня – ред.)?

– В нас відділення на 45 ліжок і фактично вільних місць немає. При цьому в нас лише три анестезіологи, які фактично працюють і за своїм напрямом, і як інфекціоністи, і як терапевти.

Іван Черненко
Іван Черненко

Ми б можливо і хотіли розширитись, але в нас майже немає куди ставити ліжка. Для цього довелось би закрити відділення хірургії або терапії. Навіть для того, щоб розгорнути 25 з 45 «ковідних» ліжок нам довелось закрити дитяче відділення. Сьогодні ми ходили дивитись, де на про всяк випадок можна поставити койки. В крайньому разі будемо ставити їх в господарських приміщеннях, в коридорах.

– Наскільки робота вашої лікарні відрізняється від роботи лікарні в обласному центрі, в Одесі? У чому проявляється районний статус – гроші, постачання, персонал…

– Більшість одеських лікарень, де лікуються «ковідні» пацієнти, спеціалізовані для лікування COVID-19. В нас окрім 45 «ковідних» ліжок є ще 100 місць в інших відділеннях – хірургія, пологовий будинок, терапія, реанімація соматичних пацієнтів.

Це і інфаркти, і інсульти, і травми, і політравми… І ми маємо забезпечувати всіх пацієнтів медичною допомогою із тою ж кількістю персоналу, при тому, що пацієнтів стало на порядок більше. Я не можу сказати, що ми й раніше були доукомплектовані по штату, а зараз тим більше. Я сьогодні чергую і в «ковідному» відділенні, і в хірургічному, і у звичайній реанімації.

Три анестезіологи мають якось розділити вісім ставок: по 13-15 добових чергувань на місяць
Іван Черненко

Ми розуміли, що буде зростання, але не очікували таких темпів, не очікували, що вже березень буде настільки важкий. Тому склали місячний графік, де чергує тільки один анестезіолог. З квітня нас вже буде двоє – один в ковідному відділенні, другий відповідатиме за решту лікарні. Але навіть утрьох у квітні ми будемо працювати дві доби через дві – два дні чергую, два дні відпочиваю. Таким чином в кожного буде 13-15 добових чергувань на місяць. Ми втрьох маємо якось розділити вісім ставок анестезіологів. Взагалі-то нас четверо, але один лікар у квітні з поважної причини не зможе працювати.

– Інфекціоністи зараз вказують, що кількість пацієнтів зростає дуже стрімко – пов’язують це і з можливим новим штамом, і з невиконанням карантинних обмежень. Яке зростання пацієнтів очікуєте ви, враховуючи лише 45 ліжок?

– Станом на вечір 29 березня в «ковідному» відділенні лише два вільних місця. За сьогодні я відмовив п’ятьом чи шестьом людям, які прийшли, щоб їх поклали в лікарню. В них в принципі не було серйозних показань для госпіталізації, але вони хотіли потрапити до стаціонару. Ми були змушені їм відмовити. Звісно, хтось з них може за кілька днів повернутися вже у більш важкому стані й тоді ми будемо шукати місце.

Сьогодні ми виписали 5 чи 7 людей з лікарні і їхні місця одразу зайняли
Іван Черненко

Також сьогодні мали перевести з Захарівського району трьох пацієнтів, а в нас тоді ще було три вільні койки. Ми сказали: «Ні, ми не можемо взяти одразу трьох людей і зайняти всі місця. Обирайте когось одного, найважчого. Коли буде виписка в нас, приймемо ще когось». Вони перевели одного. Сьогодні ми виписали 5 чи 7 людей і їхні місця одразу зайняли.

І це не просто пацієнти, яким потрібно якусь крапельницю зробити. Це тяжкі випадки, люди потребують кисню і допомоги. Восени не було таких темпів зростання кількості пацієнтів, ми навіть не заповнювались восени на 100%. Зараз зменшився період гострого прояву симптомів. Якщо раніше людям ставало погано на 8-10 добу з початку прояву, то зараз людей зазвичай треба госпіталізувати на 5-6 добу з прояву хвороби. Стан дуже швидко погіршується і їх дуже багато.

– Кілька днів тому моя знайома написала у фейсбуці, що не може знайти місце в одеській лікарні для молодого чоловіка із сатурацією 70 та двобічною пневмонією (на момент публікації матеріалу пост вже було видалено – ред.)

– Я знаю про такі ситуації в Одесі, не буду їх коментувати. Я вважаю, що це неправильно, але це відповідальність конкретного департаменту охорони здоров’я або головних лікарів. Ми нікому не відмовляли навіть із сатурацією 88-89. Згідно із протоколом ми готові госпіталізувати людей із сатурацією 92. Але якщо вони кажуть, що готові лікуватись амбулаторно, ми не проти, даємо вказівки і кажемо їхати до лікарні, якщо стане гірше.

Анестезіолог Іван Черненко в лікарні
Анестезіолог Іван Черненко в лікарні
Люди не мають загибати вдома через задуху
Іван Черненко

В мене були ситуації, коли телефонували фельдшери й казали, що є дуже літні люди із сатурацією 30-40, підтвердженим «ковідом» і супутніми захворюваннями. Я розумів, що скоріш за все ці пацієнти помруть і вони помирають. Але перед тим ми все одно їх беремо до себе – люди не мають загибати вдома через задуху.

– Вочевидь ліжок вам не вистачить. Чи є додатковий кисень для більшої кількості пацієнтів?

– В нас є розведення кисню на 24 точки, він туди поступає з балонів, плюс є близько 30 кисневих концентраторів. Нам є куди розширюватись в плані кисню. Зараз балони із киснем нам доводиться возити в машині швидкої допомоги – по 13 балонів за раз. Стільки ми й намагаємось використовувати на добу.

Монтується киснева станція і будуть ставити кріоциліндри – це буде просто супер. Тоді ми взагалі не будемо хвилюватись за кисень. Проблемою може стати електропроводка – концентратори потребують дуже багато енергії.

– Отже, проблем із технічним забезпеченням стало менше, незважаючи, що це районна лікарня, а не одеська.

– Спочатку ми були дещо обмежені, наприклад в неможливості зробити КТ. Але воно нас вже не цікавить, ми розуміємо, що воно аж ніяк не впливає на тактику лікування. Крім того, є невеличкий УЗД-апарат і ми можемо зробити УЗД легень. Тому в плані діагностики в нас є все, що необхідно. Зараз навіть встановили аналізатор газів крові й тепер ми можемо правильно визначати параметри апарату ШВЛ.

У нас є антибіотики, є антикоагулянти, зараз навіть закупили «Актемру» і імуноглобулін, хоча ми про них і не просили. Але якщо надали, то будемо використовувати. Зараз нам дійсно не вистачає персоналу. Потрібні, як я вже казав, вісім анестезіологів. Але я розумію, що навіть в Одесі, напевно, не можуть собі дозволити таку кількість спеціалістів.

Отже, якщо спочатку були проблеми із постачанням, то зараз, думаю, ми вже не гірше будь-якої лікарні в Одесі. Проте ми не відмовляємо людям із сатурацією 70. Я не обвинувачую колег, але я не розумію, як можна вийти та сказати родичам: «Ми не візьмемо людину із сатурацією 70, в нас немає місць».

– Що змінилось в лікуванні COVID-19 враховуючі нові обставини хвороби – стрімкий розвиток симптомів, госпіталізація через 5-6 діб.

– Чогось дуже нового я не пригадаю – ми працюємо за протоколом. Але ми частіше стали використовувати апаратну підтримку дихання – CPAP-маски, неінвазійну підтримку легень. Але це пов’язано не з новим штамом, а з тим, що в нас тепер більше CPAP-апаратів, а крім того це реально працює.

Важким пацієнтам допомагають подібні заходи, якби була можливість робити високопотокову назальну оксигенацію, вона б також допомагала. Працюють антикоагулянти і гормони, а також антибіотики, якщо є реальні покази.

– Чи змінилось відношення людей до COVID-19? Чи досі ви зустрічаєте багато тих, хто вважає пандемію штучною?

Рік тому було багато тих, хто казав, що «ковід» вигаданий, а сьогодні перехворілі є в кожній родині
Іван Черненко

– Якщо навесні було багато тих, хто казав, що ковід вигаданий, що його не існує, то зараз це ні в кого не викликає питань – ті, хто перехворіли, є вже в кожній родині. Важко знайти людину, серед знайомих якого не буде того, хто перехворів. Питання вигаданості для людей зникло.

Але в тому, що стосується масок чи інших запобіжних мір – маски люди більше носити не стали. Навіть зараз, коли Одещина в червоній зоні. Я зазвичай роблю такий експеримент – заходжу в електричку і дивлюсь, скільки людей окрім мене в масках. Зазвичай це 4-5 людей, решта – без масок.

Якщо влітку я міг це зрозуміти, бо в електричці дуже спекотно, але взимку я не бачу жодної проблеми. Але люди все одно не носять маски. Була ситуація, коли навпроти мене сиділа жінка і постійно сякалася в хусточку та кашляла. Я попросив одягнути маску. Вона каже – ні, в мене алергія. Я кажу, добре, але все одно одягніть, будь ласка. І ще одна жінка їй говорить: «Якщо він боїться, сідайте до мене».

Я розсміявся, але це був істеричний сміх. Я їхав після чергування і в той день в нашій лікарні загинула тридцятирічна дівчина. Люди вмирають від ковіду, а мені літні бабусі і дідусі розповідають, що я чогось боюсь. Я вже перехворів ковідом в доволі легкій формі, а люди просто вважають, що їм пощастить. Це їхнє право.

к

  • Зображення 16x9

    Михайло Штекель

    Журналіст. Працюю в медіа-сфері з перервами із 2003 року. В 2013 році спробував переїхати з рідної Одеси до Києва, писав про Революцію гідності, анексію Криму і знімав війну на Донбасі. У 2017-му повернувся до Одеси – міста непростого, але вкрай цікавого. Навчався на філософському факультеті, тому маю слабкість до довгих текстів. На Радіо Свобода працюю з 2014 року. Пишу, фотографую, знімаю, спілкуюсь із людьми.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG