Овруцький район Житомирщини розташований на півночі України, майже на кордоні із Білоруссю. За понад 130 кілометрів – обласний центр Житомир, і за неповних 200 – українська столиця. В районі проживає 53 тисячі людей. Цифра не така вже й велика. І якщо дотримуватися елементарних карантинних норм, то, здавалося б, епідемія коронавірусної інфекції мала б оминути цей край. Але не минула. Більше того, в так звану третю хвилю розповсюдження вірусу в Україні – в цьому регіоні епідемія набирає нових стрімких обертів. Як справитися району із цим викликом?
Ще в лютому минулого року Овруцьку міську лікарню визначили як опорну, яка прийматиме хворих на ковід. Лікарня розрахована на 193 стаціонарні ліжка, з них нині 80 виділено під лікування хворих на COVID-19. Починалося все з 13 ліжок, із розвитком пандемії довелося перепрофілювати гінекологічне відділення – додалося 20 ліжок. Пізніше ще 30. Врешті довелося перепрофілювати і дитяче відділення. Раптом, якщо забракне наявних місць, в лікарні обіцяють перепрофілювати кардіологічне відділення, де зможуть забезпечити ще 25 місць для хворих на ковід.
Біля ганку двоповерхової цегляної будівлі зупиняється карета швидкої допомоги. З автомобіля виходить фельдшер, одягнений у синій захисний комбінезон, захисні окуляри, медичні рукавиці. Разом із ним жінка. На перший погляд, їй важко пересуватися, бракне сил, важке дихання.
«За день багато викликів. Сюди вже другу людину привозимо», – каже нам фельдшер Сергій. Він зазначає, що в лікарню привозять лише важких хворих, які потребують госпіталізації. Інших залишають лікуватися вдома, під наглядом сімейного лікаря.
«Виклики бувають різні. Там, на місці, ми намагаємося відсортовувати пацієнтів. Не всі у важкому стані. Когось – до сімейного, а когось – сюди», – каже фельдшер. Довго розмову не ведемо, адже Сергієві потрібно заповнити усю необхідну документацію і їхати на новий виклик. За якийсь час карета швидкої допомоги сховається за рогом лікарні і поїде у невідомому напрямку, залишивши пацієнта в руках інфекціоністів.
У приміщенні інфекційного відділення щойно протерли підлогу, вона ще волога, а в повітрі стійкий запах антисептичних засобів. Лікар-інфекціоніст Вікторія Литківська одягає захисний комбінезон, маску, рукавички, захисний щиток і йде в «червону зону».
«Добрий день, як себе почуваєте», – вітаючись із трьома жінками заходить у палату лікарка. Три ліжка, кисневий концентратор, телефон, чашка і речі особистої гігієни. На медичних ліжках хтось сидить, хтось лежить, кашляють пацієнти. В кожного проблеми із диханням. Першим ділом лікарка вимірює сатурацію кисню в крові.
«Ковід… Кожна людина в Україні, а якщо й не кожна, то 80% населення знає, що таке ковід. Кожна людина це переносить по-різному. Єдине, що хочу сказати – слід оберігатися, використовувати усі ці засоби індивідуального захисту, і, можливо, розвитку ситуації, яка склалася в Україні, – не буде», – намагається описати свій стан здоров’я Людмила. На лікарняному ліжку вона близько десяти днів. Їй важко дихати й відчувається слабкість, каже вона.
Справді, описати ковід словами вкрай важко. Мляві організми скручуються на ліжках, хворі важко відкашлюють. Здавалося б от-от зсередини людини вирвуться нутрощі. Мало хто із хворих хотів говорити із журналістами. І це не тому, що соромилися чи намагалися сховатися від камер. А тому, що бракувало сил щось вимовити.
Таких пацієнтів із різним ступенем важкості в Овруцькій міській лікарні 35 (за станом на обід 16 березня). А темпи ростуть. На момент перебування журналістів, за кілька годин в лікарню прибуло щонайменше 6 карет швидкої допомоги – усі хворі на COVID-19.
«В лютому цього року ми обходили до десяти пацієнтів. Але, починаючи уже з другого тижня березня, надходження хворих відбувається більш активніше. Нині 35 пацієнтів, а швидкі все під’їжджають», – каже лікарка-інфекціоністка.
В гінекологічному відділенні, яке переобладнане для надання допомоги хворим на ковід, візуально більше місця. Разом із лікаркою йдемо туди.
У просторій колишній операційній багато світла. Біла стара плитка на стінах, коричневий лінолеум і нестерпний звук роботи апарату штучної вентиляції легень. Апарат видає звуки робота, монотонно вибиваючи мелодію насолоди останнього ковтка повітря. Насос підганяє кисень і пацієнт сопить у трубку. Це палата інтенсивної терапії, де готові прийняти ще двох важкохворих. Поки-що тут одна людина.
Лікар-анестезіолог, який на хвильку забіг глянути, як себе почуває пацієнт, каже нам, що це наслідок того, що люди на вулиці нехтують карантином, своїм здоров’ям.
«Тепер, як і для нас, лікарів, так і для хворих, залишається надія на останній шанс на життя», – киваючи на апарат ШВЛ каже лікар-анестезіолог. На чолі у чоловіка проступає піт, а обличчя стиснуте респіратором. Згодом лікар додасть, що минулого тижня їм не вдалося врятувати літню жінку, в якої теж був останній шанс – апарат ШВЛ, і він не допоміг.
«Кожна якась негативна подія викликала емоції, такі… Не зовсім позитивні. Особливо було важко – перші смерті. Я б не сказав, що до цього можна звикнути. Це не правильно було б. Не звикаєш. Слід все-таки залишається. Вони, пацієнти, інколи можуть снитися. В моєму випадку були такі пацієнти що, дійсно, настільки хвилювалася, що мені вночі, вдома, снилося, що людина помирає… Інколи дуже швидко розвивається динаміка. Один день дивишся – все стабільно. Вже наступного дня швидкий розвиток і ти не знаєш, як все буде далі», – каже Вікторія Литківська.
У довгому коридорі, помальованому в синій колір, світло з вікон падає на прочинені двері палат. Там уже майже здорові пацієнти разом із важкими. Хтось читає газету чи дивиться у вікно, у когось погляд втупився у стелю, а тіло б’ється, наче в конвульсіях. Хтось у цих стінах провів кілька днів, а комусь довелося бути кілька тижнів.
«Напевне, мала мені передала це. Зі школи. Пневмонія, дуже висока температура. Відчував, як мені важко», – каже 76-річний Віктор. Хоч і говорить із паузами, аби ковтнути повітря, та все ж дякує лікарям за допомогу. Сам він із сусіднього Народичівського району. До слова, в лікарню везуть пацієнтів не лише з міста та його околиць, а й із найближчих районів.
«Із початку пандемії COVID-19 наша лікарня була визнана опорною, лікарнею першої хвилі для надання допомоги хворим на ковід. Ми маємо обслуговувати як і Овруцький, так і Народицький райони. Були такі місяці, коли до нас Коростенська міська лікарня направляла пацієнтів, бо була переповнена. Везли із Коростеня та Лугинського району (за 50 кілометрів одне від одного – ред.)», – розповідає нам директорка КНП «Овруцька міська лікарня» Валентина Шубан.
Нині, за словами лікарки, спостерігаються тенденції до різкого розповсюдження коронавірусної інфекції. Це в лікарні бачать по темпу завантаження ліжкомісць. Та, каже вона, якщо ще на початку пандемії ніхто не знав, куди рухатися, а на балансі бракувало достатньої кількості елементів захисту для медпрацівників, то нині вдосталь всього: від масок і рукавичок до вартісного обладнання на кшталт ШВЛ, не без допомоги благодійників, звісно. І, що не менш важливо, надбавки медикам у вигляді 300% «ковідних».
Червона зона. Кількість госпіталізацій на COVID-19 росте – фоторепортаж із лікарні на Житомирщині
«Найголовніше – пацієнтам вчасно звертатися за медичною допомогою до сімейних лікарів, не чекати ускладнень. І, звісно, берегти себе, дотримуватися карантинних обмежень», – додає керівниця.
Тим часом під стіни лікарні приїжджає ще одна карета швидкої допомоги. Лікарі метушаться забрати пацієнта у приміщення. Поруч, по вулиці, сновигають перехожі у своїх справах в очікуванні завершення коронавірусної кризи.
Пандемія COVID-19 на Житомирщині інтенсивно вирує в останній місяць. Разом із Житомирщиною до «червоної зони» потрапили Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області.
В Україні за минулу добу, 16 березня, виявили 11 833 нових випадки коронавірусної хвороби COVID-19, зокрема, захворіли 609 дітей і 388 медпрацівників. Також минулої доби шпиталізували 4 887 людей, одужали – 5 467. Померли 289 людей. За весь час пандемії в Україні захворіли 1 489 023 людини, 28 986 – померли.
