(Рубрика «Точка зору»)
ОУН як історична необхідність
У 1929 році в далекому Відні відбувся установчий Конгрес українських націоналістів. Упродовж 5 днів понад тридцять делегатів, які представляли різні, в основному емігрантські, українські політичні середовища, після гострих дискусій прийшли до висновку, що віднині боротьбу за самостійність України має очолити нова сила під назвою «Організація Українських Націоналістів».
З-поміж різних політичних проєктів, в основі яких лежала українська національна ідея, відносно успішним можна вважати лише один – створення та діяльність у минулому сторіччі Організації українських націоналістів.
- По-перше, цей проєкт проіснував більше ніж 90 років.
- По-друге, він був і залишається суто ідеологічним проєктом.
- По-третє, він не втратив своєї актуальності, що засвідчує значна увага до нього з боку різних політичних сил, громадських і державних інститутів, і навіть зарубіжних країн.
Декілька уявлень про ОУН
Загалом у суспільстві сформовано декілька дуже живучих уявлень про ОУН, її місце і роль в історії.
Найживучіший стереотип. Він був придуманий в ідеологічних кабінетах КПРС з метою дискредитації національно-визвольного руху в ХХ сторіччі. Для багатьох людей ОУН – це, як правило, колабораціоністська організація, яка у роки Другої світової війни виступала на боці нацистської Німеччини, а її члени боролися із зброєю в руках за так звану «самостійну Україну», планували встановити у ній диктаторський політичний режим, який надав би перевагу етнічним українцям та всіляко дискримінував національні меншини, зокрема росіян.
Націонал-демократичний стереотип. Сформувався на зорі новітньої державності як своєрідна відповідь радянським ідеологам. Його творці із середовища націонал-демократів вважають, що ОУН – це яскравий етап боротьби за незалежність України, «світла» сторінка у нашій історії, але не більше.
Врешті, націонал-патріотичний стереотип. Він активно культивується у патріотичному середовищі, яке вважає, що ОУН є «панацеєю» від усіх сучасних політичних недуг, варто лише «оформити» її як партію і вона неодмінно приведе українських патріотів до влади.
У цьому зв’язку треба відзначити, що останнім часом у Москві формується новий стереотип, де ОУН намагаються зробити винною у трагедії Голокосту.
Переконаний, усі згадані стереотипи не віддзеркалюють суті реальної проблеми, є поверховим осмисленням минулого та неадекватного сприйняття дійсності.
Парадокс полягає у тому, що на тлі значного масиву літератури, документів і свідчень про ОУН, так і не вдалося сформувати реальний образ цієї організації, визначити її справжню роль і місце в історії, а головне у сьогоденні.
Навіть побіжний аналіз публікацій на цю тему вказує, що їхні автори, незалежно від своїх ідеологічних переконань і політичних поглядів, сконцентровані виключно на переказуваннях та інтерпретаціях історичних фактів, на які так багата історія ОУН.
Велика Самостійна Соборна Українська Держава
Намагаючись осмислити місце і роль ОУН у контексті нашої дійсності, здебільшого оцінюють її відомих та визначних діячів, зокрема таких постатей, як Є. Коновалець, А. Мельник, О. Ольжич, О. Теліга, Р. Шухевич, С. Бандера, інших діячів ОУН і національно-визвольного руху.
Проте, на моє переконання, феномен ОУН передусім у цілісності її ідеології, яка була, залишається і завжди буде дороговказом для нації. Ця ідеологія – український націоналізм.
У постановах Конгресу українських націоналістів зафіксовано основні інваріантні засади цієї ідеології, внутрішньої і зовнішньої політики ОУН, яка з неї випливає. Сьогодні кожен охочий може з ними ознайомитися. Квінтесенція ж «українського погляду» на світ у лаконічній і доступній формі викладена, на мою думку, у статті відомого члена ОУН Дмитра Андрієвського «До ідеологічно-статутарної підготовки Організації Українських Націоналістів». З огляду на те, що ця стаття маловідома широкому загалові, вбачається сенс викласти основні міркування автора.
Передусім Дмитро Андрієвський дає визначення поняттю ідеології, як його розуміють націоналісти. Отже, ідеологія – це певна система цінностей, що визначають відношення культурної людини до зовнішнього світу, який або вже існує в дійсності, або перебуває в ідеалі. При цьому ідеологія – не штучний витвір, а суспільне явище, рушійна сила життя. Її предмет – не минуле, а майбутнє. Вона не лише теоретично визначає взаємовідношення між суспільними явищами, але й намагається реалізувати їх у практичному житті.
В основі світогляду людини-націоналіста має лежати ідеалізм. Це означає, що така людина постійно плекає в душі віру в ідеал, що існує сам у собі та є вищою цінністю. Призначення людини на землі – виконати свій обов’язок щодо цього ідеалу. Для сучасного українського націоналіста таким ідеалом є Велика Самостійна Соборна Українська Держава. Проте українська національна ідея не перекривається українською етнографічною територією і не вичерпується етнічним змістом. Вона формується на базі історичної місії, що припала нашій Батьківщині. Розташована між європейським Заходом і азійським Сходом, Україна має виступити «оборонцем інших народів, загрожених Московщиною».
Для забезпечення всебічного розвитку нації необхідна власна держава. Тільки в умовах національної державності Україна стане творчою світовою силою і справді матір’ю, а не мачухою власному народові. На переконання одного з ідеологів ОУН, для зміцнення Української держави необхідні авторитет і послух, централізм і тверда влада. Щоб влада була близька народові, вона мусить спиратися на його провідну верству, в котрій мають бути представлені інтереси і прагнення усіх суспільних груп.
Цікаво, що у минулому українські націоналісти не бачили Україну парламентською республікою. Натомість представницькі й законодавчі функції покладалося на «державний орган з місцем у ньому для делегатів усіх суспільних груп». Зате націоналісти застерігали, що насильне прищеплювання Україні утопічних форм суспільних стосунків, таких як соціалізм і демократизм (малася на увазі не стільки демократія, як лібералізм, що вивищує права особи над правом нації), є небезпечне і недоречне.
Врешті, найголовніше, що зазначав Андрієвський: «Мусить виховатися порода українців, що не зіллється і не розчиниться в юрбі, але триматиме своє місце в національному житті, не підпорядкує себе настроям і відрухам маси, зуміє станути понад нею, накинути їй свою думку і свою волю».
Кілька істин
Короткий виклад думок одного із засновників ОУН Дмитра Андрієвського ілюструє кілька істин.
По-перше, в особі ОУН маємо не лише один із етапів боротьби українського народу за свою державність, а передусім світоглядно умотивований політичний рух із власною ідеологію, власними світоглядними цінностями, чіткою і зрозумілою метою. Жоден інший з періодів історії наших змагань за свою державну незалежність не був таким ідеологічно обґрунтованим і політично цілеспрямованим.
По-друге, націоналістична ідеологія завжди позбавлена архаїчності. Імперативи Д. Андріївського, викладені у згаданій статті, вражають не тільки своєю точністю, а й актуальністю.
Думаю, що не один сучасний український політик погодиться із правильністю тверджень ідеолога ОУН, але не кожен, хто погодиться, відважиться взяти їх на озброєння.
Переконаний, що ідейною базою сучасного націоналістичного руху має стати ідеологія українського націоналізму, виразником якої була Організація Українських Націоналістів, заснована Євгеном Коновальцем у 1929 році. Маю на увазі, що націоналістичний рух повинен існувати на засадах ідеології українського націоналізму, основні компоненти якої були опрацьовані ідеологами ОУН. Це дуже важливо, оскільки сьогодні існують дві рівносильно шкідливі тенденції в інтерпретації ідеології націоналізму. З одного боку, деякі «націоналісти» намагаються переконати себе і загал, що націоналізм це якась «надідеологія», яка поєднує лібералізм, соціалізм, консерватизм та інші відомі їм «ізми». А з другого, бачимо спроби видати за націоналізм італійський фашизм, або ж німецький нацизм, шовінізм, расизм чи ксенофобію. Тому, підкреслюю, дуже важливо, щоб націоналістичний рух базувався на здорових ідейних засадах, які перевірило саме життя.
Богдан Червак – голова ОУН
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
