Уранці 26 жовтня в Білорусі розпочався загальнонаціональний страйк. До нього раніше закликала екскандидат у президенти Світлана Тихановська, яка висунула Олександрові Лукашенку «народний ультиматум». Вона вимагала, щоб силовики припинили затримувати і бити протестувальників проти режиму Лукашенка, а влада Білорусі оголосила нові вибори президента і провела їх максимально чесно.
У рамках страйку вже в понеділок на вулиці вийшли пенсіонери і студенти, були закриті багато приватних підприємств, магазинів і кафе, страйкували працівники деяких державних заводів і шахт («Беларуськалію», «Гродно азоту»), транспортники. Білоруська влада в понеділок відправила значні підрозділи силовиків на заводи, щоб затримати «призвідників» страйку, а ввечері вивела ОМОН на вулиці, щоб розігнати протестувальників, які зібралися на площах Мінська.
Чи є в білоруського страйку шанси на успіх? Як протестувальники можуть домогтися свого від Лукашенка і як швидко втомляться працювати в екстремальному режимі білоруські силовики, якщо їх щодня відправлятимуть на розгін протестів? Телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» задав ці питання 26 жовтня білоруському політологові Ігорю Ілляшову, правозахисникові Валентину Стефановичеві і старшому віцепрезидентові американської компанії EPAM Systems, членові Координаційної ради Максимові Богрецову.
– Світлана Тихановська сказала, що їй подобається, як «активно» почався страйк. Як оцінюєте події 25 і 26 жовтня особисто ви?
Стефанович: Так, це схоже за подіями на початок протестів 9–11 серпня. Єдине, що, напевно, 9–11 серпня це мало все-таки [більш] масовий характер. Пояснити це можна тим, що Лукашенко дав розпорядження будь-якими шляхами припинити протести і навести порядок принаймні в Мінську і бажано до Нового року. І силовики цей «порядок» наводять.
(відео російською мовою)
Богрецов: Багато людей вчора і сьогодні (25 і 26 жовтня – ред.) готувалися до страйку. Багато бізнесів тимчасово закрилися, щоб показати свою солідарність зі всіма білоруськими людьми. Я думаю, варто звернути увагу на те, наскільки великий рівень підтримки страйку з боку народу. Влада на вихідні намагалися провести провладний мітинг, було дуже багато чуток про надані кошти, транспорт, виплати і все інше. Але в результаті вони, звичайно, не змогли зробити такий рівень підтримки. А тут досить прості заяви призводять до такої реакції у відповідь із боку народу.
– Як ви думаєте, у що цей загальнонаціональний страйк виллється, скільки він триватиме? І чого ви від нього чекаєте?
Ілляш: Ми бачимо, що головним результатом «народного ультиматуму» Тихановської став сплеск протестної активності. Його інтенсивність, очевидно, зросла – ми бачимо це за останні два дні. Вперше з серпня почалися реальні хвилювання на заводах, і інтенсивність протестів, безумовно, зросла. Це головний результат. Марші пенсіонерів – із точки зору піару для влади теж це дуже погано. Ми часто бачили і протягом виборчої кампанії, коли Лукашенко їздив, десь зустрічався [з людьми], і безпосередньо більшість людей, які оточували його на цих зустрічах, були люди пенсійного віку. І ось ми бачимо, що ця пропагандистська картинка руйнується на очах: пенсіонери, люди похилого віку виявляються найбільш стійкими групами, які, незважаючи на те, що проти них застосовувалося насильство, все одно виходять тепер щотижня протестувати.
Усі аналітики, які об’єктивно оцінюють ситуацію, говорили саме про це, що саме до цього і призведе ультиматум Тихановської. Фактично вона таким чином перехопила ініціативу у влади, зайнявши більш активну позицію. Зараз владі доводиться реагувати на цей новий виклик, новий сплеск протестної активності. Але те, що цей сплеск не приведе до якогось різкого падіння режиму, – це також було очевидно для всіх людей, які об’єктивно оцінюють ситуацію.
Богрецов: Важко сказати конкретно, але я думаю, що тут є кілька моментів, на які ми розраховуємо. Рано чи пізно це усвідомлення, фокус на насильство з боку влади повинен буде піти геть. Силові затримання людей, які ви зараз показуєте, призводять тільки до того, що ще більше людей залучаються до протесту. І ще більше друзів, родичів, знайомих потерпають від цього, ще більше люди ненавидять, на жаль, якусь частину білоруського суспільства, яка зараз при владі.
Фотогалерея: Як страйкують студенти в Білорусі
Проблема в тому, що рано чи пізно нам разом доведеться з цим розбиратися і якимось чином рухатися і жити далі. Насильство в даному випадку призводить тільки до зворотної реакції. Відбудеться це наступного тижня чи станеться це пізніше – важко сказати. Але ми тут, і ми будемо продовжувати висловлювати своє негативне ставлення до порушення закону, до порушення нашого права на вираження своєї думки і до насильства.
– Два тижні, які пройшли з моменту оголошення Тихановською ультиматуму Лукашенкові до початку страйку: влада їх використовувала якось із розумом, чи вона взагалі нічого не вигадувала і не робила?
Ілляш: Ми бачили якісь дивні рухи з приводу можливої організації величезного масового мітингу в Мінську на підтримку Лукашенка, але за кілька днів до «дня ікс» від цієї ідеї влада відмовилася. За фактом усе, що ми бачили протягом цих двох тижнів, – це тільки насильство і терор, які в Білорусі перетворилися на рутину. Коли настав сьогоднішній день (26 жовтня – ред.) і почалися хвилювання на заводах, влада відреагувала знову тим же чином – це насильство, яке найбільш брутальне ми бачили в Гродні сьогодні на підприємстві «Гродно азот», і залякування протестувальників. У принципі, крапка в цьому народному ультиматумі не поставлена. Імпульс, який переданий протестному рухові, ще діє.
(відео російською мовою)
Протягом двох з половиною місяців цих нескінченних масових протестів у Білорусі фактично головним стимулятором цих протестів була сама влада, точніше, її брутальні і часто терористичні дії. І люди реагують, знову і знову спалахують, це знову і знову дає їм сили виходити – саме та несправедливість, саме те беззаконня, на яке зважується влада.
Повертаючись до історії з «Гродно азотом», ми бачили сьогодні (26 жовтня – ред.) дуже брутальні дії влади щодо робітників. У що вони виллються конкретно на підприємстві? Цілком можливо, що це якраз простимулює робітників до того, щоб перетворити ці локальні виступи на довгостроковий страйк. Дуже багато буде залежати від того, як знову і знову буде діяти влада.
– За два з половиною місяці ми бачили жорстокі розгони перших мітингів, протести жінок, потім пенсіонерів, потім студентів. Як ви думаєте, чим влада була найбільше вражена або розчарована, коли якась із категорій, яку вони вважали своєю, раптом виявила свою незгоду?
Ілляш: Я думаю, що найбільшим шоком для влади була, звичайно, ситуація з виступом робітників іще в серпні. Ми всі пам’ятаємо цю історію, коли Лукашенка засвистали на заводі «МЗКТ», коли робітники скандували: «Іди геть!»
Я думаю, що дійсно він просто не припускав, що таке можливо. Він завжди вважав, що робітники – це той електорат, який точно його розуміє, точно за нього. І коли він з цим зіткнувся, для нього це був, звичайно, шок. Зараз те, що тема робітничих протестів повернулася до порядку денного, – це, безумовно, дуже болючий момент для влади, навіть незважаючи на те, як я вже казав, що фактично загальнонаціонального страйку, коли зупиняються всі великі заводи, не відбулося.
– А ви думаєте, силовики вже втомилися від того, що їм доводиться робити протягом двох з половиною місяців із різним ступенем інтенсивності?
Богрецов: Як ви думаєте, якби ви познайомилися з хлопцем зараз у Мінську і він би вам сказав: «Я працюю в ОМОНі». Як би ви на це зреагували?
(відео російською мовою)
Я думаю, що вже в багатьох силовиків рівень втоми на побутовому рівні досить високий. Можна як завгодно відгородитися від усього іншого народу якимись казармами, якимись спеціальними квартирами і чимось іще, але протести в Білорусі відбуваються вже понад два місяці. Я думаю, вони дуже втомилися.
Стефанович: Я думаю, що якщо в країні дійсно почнеться загальнонаціональний страйк, коли всі вийдуть на вулиці і ніхто не піде на роботу, то, мені здається, ніяких сил у правоохоронців уже більше просто не буде.
– Чи є серед людей, які зараз оточують Олександра Лукашенка, ті, хто може йому підказати якісь інші, дипломатичні способи вирішення кризи? Чи там все-таки більше так званих силовиків?
Богрецов: Напевно, це краще запитати в них. Але за діями, за тим, що відбувається, я думаю, голоси тих людей, які могли б підказати Лукашенкові адекватний мирний сучасний вихід з ситуації, зараз не чутні. Поки, судячи з дій, відбувається таке борсання силових структур: то в один бік, то в інший, то послабити тиск, то збільшити, то ще щось.
– Чи є у вас якісь останні цифри по людях, які були затримані в понеділок?
Стефанович: У понеділок затримано вже понад 200 осіб, затримання тривають просто зараз (26 жовтня – ред.), тривають у центрі міста (Мінська – ред.). Я думаю, що до кінця дня 26 жовтня або до ранку вівторка картина буде більш повна, і я не здивуюся, [якщо] там буде понад 300 затриманих. (Станом на 27 жовтня в поіменному списку правозахисного центру «Весна» – 362 затриманих по всій Білорусі – ред.)
