Коли у 2013 році, вже наприкінці правління Віктора Януковича, на вулицях українських міст з'явилися «тітушки» ‒ молоді люди спортивної виправки, які використовувалися владою для розгону опозиційних мітингів і залякування активістів, їх порівнювали з «тонтон-макутами», гвардією гаїтянської диктаторської династії Дювальє. Як і українські «тітушки», «тонтон-макути» не були справжньою поліцією, не служили в силових структурах, натомість вони могли бути використані владою там, де силовики своїм втручанням очевидно порушували б закон.
Узагалі, практика таких батальйонів найманців була цілком звичною для багатьох країн Латинської Америки, просто гаїтянські бандити відрізнялися особливою жорстокістю і вже тому увійшли у світову історію. Однак для українського читача порівняння політичних методів Януковича з діями гаїтянських диктаторів виглядало надто вже екзотичним.
«Тонтон-макути», природно, не прижилися. Зате прижилися «тітушки», інакше найманців режиму не називали. І тепер, коли в Білорусі люди без розпізнавальних знаків серед білого дня викрадають опозиціонерів або б'ють учасників протесту, їх теж називають «тітушками». А як же інакше?
Феномен найманців в Україні розцвів за часів Віктора Януковича
Поява таких «ескадронів смерті» вважається ознакою особливої сили влади. Але насправді, впевнений, це ознака безсилля. Це доказ того, що без грубої сили, без систематичного порушення власних законів диктатор не може утримати владу. Що він не може розраховувати навіть на відданих йому силовиків, які не хочуть іти на пряме порушення законів. Що він у своїй боротьбі зі співвітчизниками готовий використовувати відвертий бандитизм. Саме тому феномен найманців в Україні розцвів за часів Віктора Януковича. Леонід Кучма використовував у своїй боротьбі з опонентами правоохоронні органи ‒ до речі, ще й тому, що силовики були впевнені у стабільності режиму, а тому могли піти й на порушення закону.
У Криму найбруднішу роботу окупант доручив кримським «тітушкам»
А коли влада вдається до послуг бандитів ‒ це ознака того, що вона не розраховує на власних силовиків, а ті не впевнені в її довговічності. До речі, з цієї ж опери ‒ історія з так званою «самообороною Криму». Її загони з'явилися саме тоді, коли ще було не зрозуміло, чи вдасться Росії окупувати півострів.
Кримські силовики не могли бути залучені у боротьбу з прихильниками збереження півострова у складі України. Росія боялася відкрито застосовувати свої збройні сили, тим більше проти мирного населення ‒ звідси «ввічливі зелені чоловічки», предмет особливої гордості Володимира Путіна. Найбруднішу роботу окупант тоді доручив саме «самообороні», кримським «тітушкам».
Доказ ймовірного краху
Те, що режим Лукашенка у своїй боротьбі з опозицією та учасниками протестів все частіше вдається до послуг найманців, свідчить про те, що цей режим перетворюється на аналог режиму Януковича. Що тепер Лукашенко не може розраховувати на те, що силовики виконають будь-які його накази ‒ і це у країні, де ще в дев'яності роки безслідно зникали опозиційні політики, а силові структури завжди використовувалися в особистих інтересах диктатора та його найближчого оточення.
Однак тепер силовики можуть уже не бути так впевнені в довговічності режиму та власній безкарності. Ось чому на вулицях, як і в дні українського Майдану, з'являються відверті бандити. Ось чому «тітушки» на вулицях Мінська ‒ це не доказ сили Лукашенка, а доказ його слабкості й навіть імовірного краху.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
