Українці, які підкорили космос, впораються і зі вступом до ЄС

(Рубрика «Точка зору»)

Відомий телевізійний канал, мабуть після інтерв'ю президента України Володимира Зеленського агентству Euronews, запитав мене, які кроки має зробити Україна для вступу в ЄС. Виходили з того, що я тривалий час очолював європейський напрям в Міністерстві закордонних справ, працював представником України в ЄС.

Відповідь проста: це своєрідний пазл. Значна кількість елементів пазлу у нас є, тільки пошукати по кутках і протерти. Інші треба зробити. Складання – найлегша річ.

Українець Юрій Кондратюк був творцем теорії космічних польотів та багатоступеневих ракет. Українець Сергій Корольов втілив цю теорію у практику. Українець Архип Люлька винайшов двоконтурний реактивний двигун, а українець Михайло Янгель з'єднав усе це у виробництві на КБ «Південне».

Але були ще десятки і сотні деталей, без яких талановиті люди і працьовиті руки не підняли б сучасні апарати в космос – особливі метали, гуми, електроніка, медичні й біологічні знання, величезні космодроми і багато чого іншого.

Євросоюз – той же космос. Україна має всі підстави бути членом Європейського Союзу і чималу готовність для початку втілення мрії у життя. Хоча далеко не все.

Є теоретична основа:

• Лісабонська угода, яка говорить, що будь-яка європейська країна, яка визнає спільні з ЄС цінності і буде їх втілювати, має перспективу членства.
• Є запевнення від самого Брюсселя – він визнає європейські прагнення України і вітає її європейський вибір.
• В головному двосторонньому документі – Угоді про асоціацію (УА) між Україною та ЄС, яка не про членство, зазначено, що вона не упереджує розвитку відносин у майбутньому, залишає можливість їхньої еволюції. Еволюція від асоціації до членства, після виконання УА, залежить від Києва.

Що потрібно для успішного старту?

Звідси і починаються складності, пов'язані зі створенням інфраструктури бажаного членства.

Сьогодні в Україні створюються основи працюючої демократичної системи, поваги до прав людини. Це – складові пазла, хоча ще й недосконалі.

Проте нема підстав говорити про верховенство права. Без цього ключового елемента тріади конструкція не встоїть (на двох ніжках стілець стоїть лише в цирку).

Верховенство права – ключова проблема для успішного розвитку суспільства, стійкості української державності та її європейського і євроатлантичного вибору.

Нема верховенства права – не буде працюючої ринкової економіки з сильним соціальним наповненням. Не буде гарантій демократичного процесу, гарантій недоторканості особи й власності.

Своєрідна неафішована змова правоохоронної і судової систем на захист свої привілеїв та всевладності, про яку чуємо й у ЗМІ і у Верховній Раді, закриває шлях в майбутнє.

Верховенство права – це той космодром, з якого маємо злетіти. І без якого уся решта справ і зусиль – марні.

З таким доробком Україна не лише стукатися у двері ЄС не може, а й ризикує не виконати свою частину УА, розраховану на десятирічний термін. Половина якого вже ось-ось минає.

Але уявімо, що ті елементи пазла, яких зараз недостає: численні правові конструкції (Генпрокуратура, Верховний суд, САП, НАЗК і так далі) належно запрацюють до самого низу, їх підтримає Нацполіція, СБУ, і верховенство права пошириться від Києва до Хуста, Симеїза і Сніжного. Отут власне і розпочнеться збирання шматочків у ціле.

Займатися цим має уряд. В усіх європейських країнах саме уряд щоденною багатолітньою роботою запускав свою країну в брюссельський космос. Уряд забезпечував парламентську підтримку необхідного законодавства, курував діяльність відомств на втілення законів у життя й інформував європейські інституції та власних виборців про темпи і результати.

Президент – в залежності від його повноважень в кожній окремій державі ЄС – агітував, пропагував та заохочував. І подавав особистий приклад у дбайливому виконанні норм і сповідуванні цінностей об'єднаної Європи.

Уряд змінювався: від соціалістів до консерваторів, від зелених до лібералів, але курс залишався незмінним. Громадяни, йдучи на вибори, підтримували ті політичні сили, в програмах яких був чітко визначений європейський вибір. Решта – за бажанням. Одне слово, як в космічній програмі Ілона Маска: про колір ракети і манекен в ній можна дебатувати, але про мету зась.

Не виключаю, що канал міг би запитати мене на останок, скільки це займе часу.

Гадаю, що якщо громадяни, уряд і президент поставляться до цього виклику так само серйозно як Ілон Маск, то вже до кінця цього десятиліття можемо приєднати нашу зірочку до прапора ЄС. Фарбу довго шукати не треба: у нас одні кольори.

Андрій Веселовський, Національний інститут стратегічних досліджень

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода