Словак, який розбудовував Україну. Пам’яті єпископа Мілана Шашіка

(Рубрика «Точка зору»)

Звістка настільки несподівана, що розум відмовляється вірити. Як? Лише позавчора спілкувалися телефоном, домовлялися про зустріч через кілька днів, голос у владики був, як завжди, жвавий, сповнений бадьорості і задумів, а тут – вечірнє повідомлення, як грім серед ясного неба.

Підступний тромб, що чатує на жертву в найнесподіванішу мить.

Очільник Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан Шашік помер 14 липня, не доживши два місяці до 68 років. За останній рік він постарів. Швидше втомлювався, змарнів на лице. Після жахливої аварії минулої осені, в якій дивом вижив, здоров’я єпископа похитнулося, але нікому і в голову не приходила думка, що його земні дні добігають кінця. Це би звучало як абсурд, адже єпарх був сповнений кипучої енергії, і зранку до ночі трудився у справах однієї з найбільших греко-католицьких єпархій України, що нараховує 300 тисяч вірників. При такому світлому розумі та здоровому способі життя, як мінімум, ще десять років міг активно жити, зустріти 70-річний ювілей, піти за кілька років на заслужений спочинок в емеритуру, ділячись досвідом та споминами…

Але Бог покликав його до себе посеред дороги, без усіляких приготувань та поступового відходу. І тепер нам залишається лише осягати зроблене ним, дивуючись працездатності й твердій волі цієї непересічної постаті.

Великий будівничий Закарпаття

Владика Мілан був унікумом із різних поглядів. Вже саме призначення його на очільника Мукачівської греко-католицької єпархії викликало спантеличення. Адже єпископом призначено словака із Центральної Словаччини, який до того ж народився у римо-католицькій родині, але згодом став і греко-католиком. Але Ватикан не прогадав із призначенням 50-річного ченця-лазориста. Бо Мукачівська єпархія на той час перебувала в затяжному непримиренному конфлікті двох національних орієнтацій і лише призначення сторонньої людини могло привести бодай до зовнішнього примирення. Владика обрав серединну позицію, за що зазнавав критики як одними радикалами, так і другими. Тож одні ганили його за «українізацію», а інші – за її відсутність.

З цього погляду, владика Мілан виконав роль перехідної фігури, завдання якої було розбудовувати матеріальну основу єпархії. Таким «Великим Будівничим» він і увійде в історію Закарпаття. За 17 років свого правління владика Мілан освятив дві сотні храмів, що становить половину всіх місцевих греко-католицьких церков. Владика не лінувався їздити всюди, куди кличуть – навіть до найменшого села. І не просто освячував престоли чи наріжні камені, але й шукав засоби для зведення Божих домів – сучасних, зручних, сповнених естетичної вартості.

Він мав не тільки чудові зв’язки в широкому християнському світі, але й дар переконувати меценатів. І якщо в Західній Європі спорожнілі храми нині віддають під музеї, а парафії закриваються через брак вірян, то на Закарпатті кількість церков весь час зростає.

Вінцем великого будівництва владики Мілана став історичний комплекс Ужгородського кафедрального собору, єпископської резиденції та прилеглої території, що є архітектурною родзинкою Ужгорода, його туристичною візитівкою. Всі ці 17 років єпископ трудився над втіленням свого задуму – повернути цим спорудам мистецьку вартість, яку вони втратили за півстоліття варварського комуністичного режиму. Нині бачимо, скільки владиці вдалося здійснити на цьому важкому, а головне – вкрай фінансово затратному шляху. Без державних коштів церква змогла повернути місту його архітектурні і культурні скарби на рівні найсучасніших вимог.

На жаль, не вистачило владиці кілька років, аби побачити все задумане завершеним. Вже виграно європейський грант на внутрішні роботи в кафедральному соборі, підготовлена основа для єпархіального музею, впорядковуються терени позаду собору, ось-ось має бути завершений пам’ятник єпископу-просвітителю Андрею Бачинському, який зведуть у палісаднику.

Як справжній європеєць, владика Мілан до всього ставився ґрунтовно. А що був залюблений в історію, у дитинстві навіть мріяв стати археологом, то велику увагу приділяв історичній спадщині.

Мав чудову пам’ять, широкі знання, володів понад п’ятьма мовами, в тому числі шпарко говорив українською з милим словацьким акцентом. Закарпаття сприймав як рідну домівку і щиро вболівав за Україну, про що свідчить і отримане у 2009 році українське громадянство.

Мукачівська єпархія до владики Мілана і після – це дві зовсім різні якості. Бо ж він не тільки розбудовував її кількісно, подвоївши кількість церков. Нині це сучасна структура, де молода освічена генерація відіграє дедалі помітнішу роль. Владика Мілан виховав якісно нове єпархіальне покоління.

Його високий інтелект, уміння відстоювати позицію при збереженні загальної толеранції, душевна приязнь та сердечність, вболівання за громадський інтерес, особиста харизма – все це сприяло тому, що в особі владики Мілана Закарпаття мало духовного лідера, який переріс конфесійні межі, про що свідчили численні журналістські рейтинги, де єпископ завжди був серед лідерів громадської думки.

Владика Мілан, без сумніву, належить до видатних єпископів в історії Мукачівської греко-католицької єпархії. Його ім’я стоятиме поруч з іменами Андрея Бачинського, Теодора Ромжі, Івана Маргітича, які ще при житті мали таку любов і повагу вірян, що зробило їх легендарними і для наступних поколінь.

З таким авторитетним і харизматичним лідером Мукачівська греко-католицька єпархія вміло долала складні обставини сучасного секуляризаційного світу. Наявність потужного «дарунку», бо ж у провінції головний дефіцит – це яскраві особистості, було справді великим підсиленням єпархії збоку. Другий Мілан Шашік у Ватикану навряд чи знайдеться. Та й потреба кадрової підтримки нині не така гостра, як два десятиліття тому. Тож на єпархіальну авансцену час виходити своїм кадрам.

А владика Мілан віднині перейде із лав наших сучасників у пантеон великих і безсмертних. Його добрі справи, яких – тисячі, стануть йому найкращим монументом. Вічна йому пам’ять!

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода