Таємні домовленості, шантаж і погрози, виставляння себе рятівником-миротворцем, розкол еліт, підкуп і задіяння «п’ятої колони», провокації із подальшим звинуваченням жертви нападу в їхньому вчиненні, розміщення військ на кордоні, ультиматум, створення умов для унеможливлення надання міжнародної підтримки, введення військового контингенту, проведення фіктивних виборів, встановлення маріонеткових урядів, демонтаж державності, репресії – так виглядає механізм гібридної агресії, який не раз застосовував СРСР і до якого під керівництвом Володимира Путіна вдається сучасна Росія. 80 років тому, в червні місяці, Радянський Союз окупував країни Балтії. Ось як це було.
За таємним протоколом до пакту Ріббентропа-Молотова, підписаного у присутності Сталіна у серпні 1939 року, СРСР домовився із гітлерівською Німеччиною, що «у разі територіально-політичного перерозподілу областей, що входять до складу балтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви стане кордоном сфер інтересів Німеччини та СРСР».
Фінляндія, маючи підготовлену армію та консолідовану політичну еліту, вчинила запеклий спротив. І хоч у війні із СРСР фіни втратили частину території, але вони показали СРСР, що не здадуться без бою, зберегли незалежність своєї країни, а її народ від репресій.
Інакше сталося із країнами Балтії: 15 червня 1940 року радянські війська окупували Литву, а 17 червня – Латвію і Естонію.
Хронологія гібридної «анексії»-окупації
- Після підписання пакту із нацистами СРСР окуповує Східну Польщу, зокрема і Віленський коридор (територія, яка відокремила Східну Прусію від основної території Німеччини і яка була передана Польщі після Першої світової війни за Версальським мирним договором; цей «коридор» забезпечував доступ до Балтійського моря – ред.).
- Погрожуючи збройним нападом, Радянський Союз змусив три балтійські держави укласти з ним восени 1939 року «Договір про взаємодопомогу», що зобов’язував їх розмістити на своїй території радянські гарнізони, або ж сучасною термінологією – військові бази.
- У Литву зайшло 20 тисяч радянських солдатів, а у Латвію та Естонію – по 25 тисяч у кожну. Цей контингент за чисельністю приблизно дорівнював арміям цих країн.
- Як цинічний заохочувальний крок з метою дезорієнтації політичної еліти – СРСР віддав Литві її давню історичну столицю Вільнюс разом із прилеглою територією.
- Навесні 1940 року Сталін планував напасти на Німеччину, але Франція так швидко капітулювала перед нацистами, що Гітлер міг протиставити Червоній армії усю силу вермахту.
- 25 травня тогочасний керівник уряду СРСР Молотов заявив, що проти радянських військ у Литві чиняться провокації. Йшлося про зникнення двох військовослужбовців, у причетності до якого НКВС згодом звинуватив представників литовського уряду.
- 27 травня «викрадені» червоноармійці повернулися у свою частину, але заявили, що їх «добу тримали в підвалі» і допитували, намагаючись отримати секретні відомості про радянську танкову бригаду.
- Того ж дня до Каунаса прибув заступник наркому оборони СРСР Локтіонов і «ознайомив уряд Литви із обставинами зникнення червоноармійців».
- 4 червня 1940 року угруповання радянських військ під виглядом військових навчань рушило до кордонів Литви, Латвії та Естонії.
- 14 червня, коли німецькі війська зайшли у Париж, Литва отримала від СРСР ультиматум, Молотов звинуватив уряд Литви у невиконанні Договору про взаємодопомогу і вимагав віддати під суд кількох литовських міністрів.
- 15 червня загони НКВС вночі напали на дві латвійські прикордонні застави, спалили їх, кількох прикордонників убили, кілька десятків людей, серед них і цивільних, взяли у полон. У нападах, традиційно, звинуватили того, на кого напали – латишів.
- Ці напади були видані для внутрішньої аудиторії і міжнародної спільноти за «провокації» латиської сторони.
- 16 червня Молотов вручив ультиматуми послам Латвії та Естонії, звинувативши уряди цих країн у порушенні Договору про взаємодопомогу.
- Від усіх трьох країн Кремль вимагав дати ввести на їхні території ще по 9-12 своїх дивізій, сформувати нові прорадянські уряди з участю комуністів, при тому, що комуністів там майже не було.
- Країни Балтії на той момент уже практично не мали до кого звернутися за підтримкою: Фінляндія була виснажена війною із СРСР; Франція фактично капітулювала перед Гітлером; Британія евакуювала свій експедиційний корпус із Європейського континенту і зосередилася на самозахисті; Німеччина відмовила у підтримці, бо мала намір продовжити окупацію Європи і їй було вигідно поки дотримуватися таємних домовленостей із СРСР.
- У цих умовах тільки тогочасний президент Литви Антанас Сметона заявив, що уряд повинен відкинути сталінський ультиматум і країна має чинити збройний опір. Але політична еліта Литви, як і еліти Естонії та Латвії, на той момент уже була розколота і деморалізована. Звучали голоси, що чинити опір, маючи на своїй території ворожі військові угруповання і ворожу армію на кордонах, немає жодного сенсу. Були навіть сподівання зберегти певну незалежність як сателітів СРСР.
- Уряди країн Балтії погодилися на ультиматум Сталіна.
- 15 червня 1940 року СРСР увів війська у Литву.
- 17 червня 1940 року СРСР окупував Латвію і Естонію.
- 14 і 15 липня 1940 року під наглядом НКВС, у присутності окупаційних військ, відбулися фіктивні «вибори» до сеймів Литви і Латвії та Державної думи Естонії. Голосувати можна було лише за комуністичний блок – «Союз трудового народу». Результат «виборів» призначив Кремль.
- «Обрані» маріонеткові парламенти внесли зміни до національних Конституцій, проголосили Литву, Латвію і Естонію соціалістичними і звернулися до Верховної Ради СРСР «із проханням прийняти їх до складу Радянського Союзу».
- Після ліквідації державності у Литві, Латвії та Естонії почалися репресії, арешти та розстріли представників політичної та культурної еліти, висилки до таборів, примусове виселення, примусова русифікація, встановлення диктату комуністичної ідеології, штучне і всеохоплююче виховання дітей та юнацтва на перекрученій історії «радянськими цінностями».
- Президенти Естонії і Латвії Костянтин Пятс і Карліс Ульманіс після гібридної окупації були заарештовані. Ульманіс помер у радянській тюрмі в 1942 році, а Пятс – утримувався у психіатричній лікарні у Калінінській області Росії, де помер у 1956 році. Президенту Литви Сметоні вдалося утекти і перебратися до США, але там він загинув за незрозумілих обставин під час пожежі у власному будинку.
Звільнення
Народи країн Балтії завжди пам'ятали, як підступно у них забрали незалежність і яку ціну вони заплатили. Як тільки СРСР, під вагою внутрішніх проблем, захитався – 23 серпня 1989 року литовці, латиші і естонці вийшли на вулиці і встановили «живий ланцюг» довжиною у майже 600 кілометрів.
Люди, взявши один одного за руки, з’єднали Вільнюс, Ригу і Таллінн, демонструючи єдність у прагненні до свободи. Акцію, яка фактично була протестом проти окупації країн Балтії у 1939 році, назвали «Балтійський шлях».
Тоді, у серпні 1989-го, на дорогах так званих «радянських республік Прибалтики» у «живому ланцюгу» стояли і місцеві українці.
Український журналіст і кінорежисер Петро Олар, який зараз проживає у Литві, знімав акцію із гелікоптера.
Спогади про ту атмосферу зібрала журналістка Латвійського радіо Людмила Пилип.
Дануті Дуре було тільки 10 років, коли у 1989 році вона разом із батьками взяла участь в акції «Балтійський шлях»: «Пам’ятаю, що коли ми стояли усі разом, вже темніло. Мій батько тоді сказав, що цей людський ланцюг має таку «напругу», що у разі, якщо підключити до одного з кінців лампочку, то вона загориться».
Кремль у силовий спосіб намагався зупинити вихід країн Балтії з СРСР, але зазнав провалу.
Акція «Балтійський шлях» увійшла у перелік найбільших ненасильницьких акцій світу. Цю технологію прояву громадянської волі вжила на шляху здобуття незалежності і Україна.
Взялися за руки і зв'язали Київ і Львів «живим ланцюгом»: безпрецедентна акція Соборності України у 1990 року (архівні фото)
Використовують цей спосіб декларації громадянських настроїв і зараз у різних країнах світу.
Кремль застосовує напрацьовані СРСР гібридні тактики
Із приходом до влади в Росії Володимира Путіна, на думку аналітиків, офіційний Кремль взяв курс на реванш над Заходом за «розвал» Радянського Союзу.
Для цього політична верхівка Росії використовує усі напрацьовані спецслужбами СРСР практики дестабілізації внутрішньої ситуації потенційних жертв агресії чи геополітичних конкурентів: від підкупу еліт – до влаштування збройних провокацій чи виступів штучно створених радикальних рухів.
За цими алгоритмами, визнають аналітики, Росія діяла щодо Чечні, Молдови, Грузії, а тепер і проти України. За цими алгоритмами Росія діє проти країн ЄС і США – Заходу загалом.
Тепер до цього арсеналу додалися ще кібератаки, втручання у вибори на Заході, погрози застосувати локально ядерну зброю малої потужності.
«Скориговані умови використання ядерної зброї із застосуванням звичайних засобів ураження не тільки у великомасштабній, але й у регіональній і навіть у локальній війні. У критичних для національної безпеки ситуаціях не виключається нанесення зокрема попереджувального (превентивного) ядерного удару по агресору», – ще у 2009 році заявив секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев.
Про це каже і президент Росії Володимир Путін.
І, як вважає російський політолог Володимир Піонтковський, «20 лютого 2014 року (дата вибита на медалі «За підкорення Криму») президент Росії розв'язав світову гібридну війну проти Заходу. Метою її є реванш за поразку СРСР у холодній війні».
На думку аналітика, за риторикою і діями офіційного Кремля цілком очевидно проглядає наступний «план перемоги Путіна»:
- встановлення військово-політичного контролю Росії як мінімум над всім пострадянським простором, а по можливості і над Центральною Європою;
- дискредитація і руйнування НАТО через його нездатність захистити своїх країн-членів;
- після досягнення цих цілей – закріплення і легітимація нової картини світу у новій «ялтинській угоді», де США та Захід відчуватимуть себе переможеними.
Так звані «доктрина Герасимова» (Генерал Валерій Герасимов воював у Чечні, із листопада 2012 року очолює Генштаб збройних сил Російської Федерації – ред.) і «доктрина Патрушева» (Микола Патрушев, керівник ФСБ Росії із 1999 по 2008 рік, а потім незмінний секретар Ради безпеки Російської Федерації – ред.) широко аналізуються західними аналітиками.
Зокрема, висновки такого аналізу були представлені в квітні 2018 року в доповіді експерта з питань безпеки Метью Кронінга, колишнього відповідального співробітника ЦРУ і міністерства оборони США.
Офіційний Кремль відкидає усі звинувачення в агресивній політиці, наголошуючи, що лише захищає інтереси Росії і безпеку російських громадян. Президент Росії Путін заперечує причетність Росії і участь регулярних формувань російської армії у збройному конфлікті на Донбасі, називаючи його «внутрішнім конфліктом України».
Країни Балтії, здобувши незалежність, зробили надважливий крок для своєї національної безпеки – вони стали членами ЄС і НАТО.
А проти України Росія розпочала гібридну агресію наприкінці лютого 2014 року, провівши за тим самим алгоритмом, як це було із країнами Балтії у 1939 році, захоплення Криму і окремих районів Донбасу.
Нині Україна на шляху євроатлантичної інтеграції, ціною великих людських жертв, здобула Угоду про асоціацію із ЄС, безвізовий режим та 12 червня 2020 року стала учасником Програми розширених можливостей НАТО.
Проте, загроза залишається і для країн Балтії. Як мовиться у звіті Державного департаменту безпеки і департаменту військової розвідки Міноборони Литви від 2017 року – Росія здатна за одну або дві доби почати бойові дії проти країн Балтії. Про це пишуть і міжнародні аналітичні безпекові центри.
Читайте ще:
НАТО вимушено реагує на дії Росії і готується провести військові навчання «Захисник Європи-2020»
25-а річниця силових дій Радянської армії у Вільнюсі
Становлення путінізму: етап перший – підриви житлових будинків
