«Ми забираємо твого батька до в'язниці. Ти його більше ніколи не побачиш»

«Багатство – коли рідні поруч. У тому, щоб просто набутися поряд зі своїми рідними та коханими людьми», – це слова дружини одного з ув'язнених у Росії українців.

Тих, про кого ми розповімо, чекають на волі дворічний син, п'ятирічна донька, чотирирічна донька, півторарічний малюк. Найменший свого батька ще не бачив, а інші – живуть «з портретами», як висловилась одна зі співрозмовниць. Це розповіді трьох жінок – Оксани, Марини та Зейнаб – про їхнє щоденне життя та боротьбу за своїх рідних, яких правозахисні організації визнали політичними в'язнями у Росії.

Ці історії Радіо Свобода публікує у співпраці з Центром громадянських свобод та у рамках кампанії #PrisonersVoice.

Ігор Кіяшко

«У мене дуже багато хороших спогадів, пов’язаних із чоловіком. Але найсильніший спогад, звичайно, це коли я народжувала дитину, а він був поряд зі мною, коли з'явився наш синочок», – згадує Марина Кіяшко, дружина політв’язня Ігоря Кіяшка, засудженого Росією начебто за «шпигунство на користь України».

Ігор Кіяшко родом з Полтавської області, працював адвокатом. Російські спецслужби затримали його 10 квітня 2018 року в Нижньому Новгороді, куди чоловік приїхав по ліки для свого сина. Спочатку Ігоря звинуватили у тому, що він нібито намагався купити у Росії та вивезти до України деталі до двигунів винищувачів МіГ-29, а також секретну документацію. А потім – у шпигунстві на користь України.

«За ці два роки я жодного разу до нього не їздила через погрози, що можу звідти не повернутися, – розповідає Марина Кіяшко. – Тому про обставини затримання знаю лише те, що писали про це у пресі».

Марина розповідає, що спочатку ФСБ надала Ігорю свого адвоката, а вже у червні Марині вдалося найняти для чоловіка іншого захисника. І вже тоді – через адвоката – вона змогла більше дізнатися про те, що з сталося з Ігорем.

«Звичайно, його били при затриманні. Потім йому два-три рази щотижня вдягали мішок на голову і кудись вивозили, де також сильно били. Били так, що він втрачав свідомість, але його обливали водою і знову били, – розповідає дружина політв’язня. – Ще йому робили так званий «стакан», це, як я розумію, така залізна «шапка», в якій складно дихати і неможливо рухатися, бо вона дуже вузька. І ти цілий день змушений стояти у цій «шапці». Ігор – високий, широкоплечий, йому було дуже важко витримувати все це. У нього гіпертонія, а у в’язниці йому поставили ще діагноз – тромбофлебіт, такого в нього не було, це знущання і побиття дали так великі ускладнення».

У грудні 2018 року російський суд виніс Ігорю Кіяшко вирок – 8 років колонії суворого режиму. Марина сподівається, що буде обмін та її чоловік повернеться додому швидше. Але поки що, розповідає, родичам політв’язнів ніхто нічого не пояснює – чи буде обмін найближчим часом, коли він буде, що для цього робиться, на що взагалі сподіватися близьким та рідним політв’язнів.

«Зараз ми всі, рідні політв’язнів, спілкуємося щодня. Бо це – наша спільна біда. Ми не розуміємо, що нам робити. Ми в дуже складному становищі. Хочеться просто великої підтримки – з боку журналістів, з боку нашої влади, щоб вона дотримувалася своїх обіцянок. Хай нам скажуть, на якому етапі перемовини, чи буде якийсь обмін – щоб ми просто розуміли ситуацію. Бо зараз нас тримає лише надія», – говорить Марина Кіяшко.

Розповідає, що їй дуже важко без чоловіка: «Я лишилася з маленькою дитиною, поряд тільки моя мама. Сину вже 2,5 роки, він сумує за татом і чекає на нього, ставить багато питань. А тато все не вертається додому».

«Найбільше багатство – коли рідні поруч. У тому, щоб просто набутися поряд зі своїми рідними та коханими людьми. І найголовніше зараз – повернути їх додому, бо це такий біль, коли вони десь далеко й ми нічого не можемо з цим зробити. Можливо, ця петиція і люди, які її підпишуть, якось допоможуть швидше повернути наших рідних додому», – говорить Марина Кіяшко.

Центр Громадянських свобод створив петицію із закликом до ООН, Ради Європи, Європейського союзу, ОБСЄ, а також держав, які беруть участь у цих організаціях, вплинути на Росію задля звільнення в'язнів, захистити їх від катувань, надати меддопомогу, а також відкрити доступ на територію Криму і ОРДЛО міжнародним міжурядовим організаціям і гуманітарним місіям. Також правозахисники оголосили про набір волонтерів кампанії #PrisonersVoice.

Різа Ізетов

«Коли чоловіка забирали, чотирирічна донька запитала, куди він іде. Різа відповів, що поїде далеко-далеко працювати, заробить багато грошей і повернеться додому. І коли ми вийшли з будинку, один із цих ФСБешників повернуся до дитини і сказав: «Ми забираємо твого батька до в'язниці. Ти його більше ніколи не побачиш», – згадує Зейнеб Язиджієва, дружина політв'язня Різи Ізетова у розмові з волонтерами кампанії #PrisonersVoice. – І досі, коли дитина бачить їх або поліцію десь в місті, сильно лякається і питає: «Мамо, знову за кимось прийшли? Ще когось будуть забирати?»

Різа Ізетов – правозахисник та активіст ініціативи «Кримська солідарність». Був затриманий окупаційною владою 27 березні 2019 року під час масових обшуків та арештів кримськотатарських активістів. Він – один із фігурантів «справи Хізб ут-Тахрір» (друга сімферопольська група), яким інкримінують «організацію діяльності терористичної групи» та «участь в діяльності терористичної організації». Різі Ізетову загрожує від 20 років до довічного ув’язнення.

Коли проходив той обшук і арешт Різи, згадує Зейнеб Язиджієва, вона була на восьмому місяці вагітності. Зараз сину вже більше року, він ще ні разу не бачив батька, а батько – його. Лише на фотографіях.

«Вони прийшли до нас о п’ятій ранку, почали ломитися у вікна, в двері. Чоловік попросив зачекати, щоб жінки вдягнулися, – згадує той день Зейнеб. – До нас увійшло десь 17 силовиків у масках і з автоматами. Почали все розкидати. Ми з чоловіком якраз збиралися переїжджати, й усі речі вже були спаковані у коробки. Я просила, щоб вони обережніше це робили, бо речі, бо посуд. Вони мене не послухали, почали все розкидати, навіть дитячі іграшки».

На життя Різа Ізетов заробляв ремонтом лічильників. Коли в Криму почалися переслідування кримських татар, почав займатися правозахисною діяльністю. «Приходив до будинків, де проводилися обшуки, потім почав ходити на суди і, маючи юридичний диплом, поступово почав захищати людей. За ним стежили, він помічав, що за ним тижнями їздила одна й та ж машина. У нас навіть мітка була на паркані», – розповідає Зейнеб Язиджієва.

Зараз Різа Ізетов перебуває у сімферопольському СІЗО №1. «Пише в листах, щоб великі передачи не робили, бо людей багато, камери майже не провітрюються, холодильника немає, тож і їжу немає де зберігати, вода – через раз, таргани, на прогулянку виводять рідко, – продовжує Зейнеб. – На здоров'я не жаліється. Він у мене здоровий чоловік. Хоча в СІЗО умови жахливі».

Найяскравішим спогадом Зейнеб називає своє весілля з Різою. Розповідає, що до арешту вони прожили разом лише рік. «Потрібно розуміти, що з нами поводяться незаконно. Наші чоловіки ні в чому не винні. Вони звичайні люди», – говорить Зейнеб.

Андрій Захтей

«Найяскравіший спогад, пов'язаний з чоловіком, – це народження нашої донечки, яку ми дуже чекали. Коли чоловік забирав нас з пологового, коли побачив дочку, її лице, то аж розплакався. Це було так приємно й хвилююче», – згадує Оксана Захтей, дружина Андрія Захтея, фігуранта справи так званих «українських диверсантів».

У серпні 2016 року ФСБ Росії оголосила про затримання в анексованому Криму групи «українських диверсантів», які нібито готували на півострові теракти на об’єктах туристичної та соціальної інфраструктури. За твердженням російських спецслужб, під час захоплення українців біля селища Суворове, де нібито була схованка з речами, загинули двоє російських офіцерів. Затриманих – Євгена Панова і Андрія Захтея – спочатку тримали в московському СІЗО в Лефортово, але згодом повернули до Криму. Влада України називає звинувачення на адресу українців провокацією російських спецслужб.

Зараз Андрій Захтей відбуває покарання у Сімферополі, у виправній колонії строгого режиму №1. Він підписав досудову угоду зі слідством, його засудили до 6 років і 6 місяців колонії суворого режиму і штрафу 220 тисяч рублів (близько 105 тисяч гривень).

До арешту Андрій Захтей жив у Євпаторії, працював таксистом і організовував перевезення людей, зокрема возив туристичні групи Кримом. Також часто їздив до Москви, де працював будівельником.

Під час затримання Андрія били і катували, говорить Оксана Захтей. «Знущалися не лише фізично, а й морально. Вивозили його копати собі яму, піднімалися з ним на вертольоті й обіцяли, що зараз він політає. У нього є шрами на руках, на лиці й на потилиці. Він отримав прикладом, то в нього велика вм’ятина на черепі й зараз його турбують головні болі, ребра теж були зламані. Це те, що я знаю, а я здогадуюся, що він не розповідає мені всього».

Вона розповідає, що без чоловіка їй дуже важко. «Я без нього, як без правої руки. Андрій був для мене всім: і опорою, і підтримкою. А тут ще й дитина маленька. Вона, можна сказати, батька і не пам'ятає. Вісім місяців було дочці, як чоловіка заарештували, а зараз їй – чотири з половиною роки. Я одразу замовила наш сімейний портрет, то дочка так і росла з портретом, бо зв'язку з Андрієм місяцями взагалі не було. Хоча я до слідчого писала, щоб хоч один дзвінок на місяць мені дозволив, але не дозволяли, – розповідає дружина Андрія Захтея. – Ми втратили все. Усі наші заощадження, машину і дім конфіскували. У нас все забрали. Так що з Криму у своє рідно місто я приїхала з однією валізою, винайняла кімнату й так ми з дочкою живемо. Дуже важко нам».

«На пресконференції Володимир Зеленський говорив, що після закінчення карантину, можливо, буде обмін політв'язнів. Але нічого конкретного не сказав. І ми, родичі політв'язнів, поїхали на акцію: стали під Офісом президента й надіялися, що хтось до нас вийде і розповість, коли цей обмін буде і що саме для нього робиться. Бо ми його вже дуже довго чекаємо, а під час епідемії коронавірусу всі ще й стурбовані, щоб наші політв'язні вижили, бо там, як розумієте, і медицина ніяка, й засобів захисту теж особливо немає. Ми дуже налякані цією ситуацією. Але до нас так ніхто і не вийшов», – розповідає Оксана Захтей.

«Хочеться, щоб більше людей звертали увагу на проблему політв’язнів, знали про неї. Бо часом дехто думає, що вже всіх обміняли й усі повернули додому, але це не так. Дехто пише нам агресивні коментарі, наприклад, коли ми вийшли на акцію під Офіс президента, то писали, що ми аферисти. Хочеться, щоб люди не були байдужими», – говорить Оксана Захтей.

За останніми даними Служби безпеки України, на окупованих російськими гібридними силами територіях Донбасу позбавлено волі 214 людей. Щодо утримуваних безпосередньо на території Росії та в окупованому Криму, то за даними уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, їх від 113 до 115. У списку Кримськотатарського ресурсного центру значаться 86 кримських політв'язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи. А член Ради правозахисного центру «Меморіал» Сергій Давідіс повідомив, що у списку їхнього центру перебуває 315 осіб, 59 із яких – кримчани.

МЗС України констатує, що протягом останнього року Україні вдалося провести три успішних етапи звільнення утримуваних осіб і повернути з російських в'язниць понад 130 громадян України. Проте питання звільнення утримуваних Росією за політичними мотивами громадян України і надалі залишається актуальним, передусім у контексті тривалих репресивних практик на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та Севастополя, а також на території самої Росії, йдеться в повідомленні.