Доступність посилання

ТОП новини

Юрій Опока: «Відмова від прозахідного курсу, загроза проросійської політики і загроза незалежності – це інгредієнти українських революцій»


Юрій Опока
Юрій Опока

Олена Лаущенко

Сила позитивного прикладу України не спрацює для повернення окупованих територій, вважає керівник Львівського медіафоруму Юрій Опока. Він вивчає поведінку України на міжнародній арені, її позиціонування і очікування від неї з боку інших учасників міжнародних відносин – докторантуру на цю тему закінчував в Інституті міжнародних відносин Варшавського університету. Коли російські лідери бачать вікно можливостей для відвоювання своїх колишніх сфер впливу? Та які три складові запускають революції в Україні? ​Про ці закономірності Радіо Свобода розпитало Юрія Опоку.

Міжнародні ролі України та «рецепт» українських революцій

– У 2013-2014 роках я жив у Києві й працював політичним оглядачем у журналі «Фокус». Революція 2014 року, окупація і війна закономірно загострили моє зацікавлення міжнародною політикою України. Часто виникало одне й теж питання: чому на 25-му році незалежності Україна опинилася там, де опинилася. Тоді ж керівництво УКУ запропонувало мені стипендію на навчання на докторантській програмі за кордоном. Я обрав Польщу й восени 2014 року переїхав до Варшави. Там три роки жив і навчався в Інституті міжнародних відносин Варшавського університету.

Тема моєї дисертації стосується зовнішньої політики України в Євроатлантичному просторі в період від 1991 до 2017 року. Як методологію я використовував «теорію міжнародних ролей», котра передбачала аналіз поведінки України на міжнародній арені, її позиціонування і очікування від неї з боку інших учасників міжнародних відносин.

Як тільки риторика керівництва держави різко змінювалася, і влада починала ставити під сумнів доцільність європейської інтеграції – активна частина українського суспільства реагувала і виправляла «збій» курсу


Я побачив, як Україна вибудовувала власне позиціонування у світі в різні роки й при різних владах. Які ролі є стабільними й незмінними, а які – мінливими й контраверсійними. Наприклад, «прозахідні міжнародні ролі» домінували в публічній міжнародній комунікації України завжди і при всіх президентах, але як тільки риторика керівництва держави різко змінювалася, і влада починала ставити під сумнів доцільність європейської інтеграції – активна частина українського суспільства реагувала і виправляла «збій» курсу.

Так було і у 2004-му, і у 2014-му. Це «рецепт» українських революцій, який складається з трьох головних інгредієнтів: відмова від прозахідного курсу, видима загроза проросійської політики і загроза незалежності української держави. Ці три інгредієнти мають значно більшу мобілізаційну і консолідуючу силу, аніж виклики корупції, права людини чи соціальна проблематика.

Другий Майдан, названий Революцією гідності, січень-лютий 2014 рік
Другий Майдан, названий Революцією гідності, січень-лютий 2014 рік

Москва – Вашингтон – Україна

– Стосунки України і Росії завжди були непростими і залежали від стосунків Росії та Заходу. Критики європейської інтеграції часто кажуть, що не варто будувати союзи зі США і ЄС, адже це провокує Росію. Мовляв, якщо ми хочемо миру і співпраці – то потрібно зберігати нейтральний статус і дружити із заходом і сходом.

З 2014 року таких розмов поменшало, але в Україні є ще впливові партії, котрі вибудовують навколо цієї тези зовнішньополітичні доктрини, як, наприклад, ОПЗЖ. Накопичується втома українців від євроатлантичної інтеграції, і водночас втома західних демократій від України. Боюся, що риторика, котру ми вважали пройденим етапом, відновиться і зміцніє в нашому інформаційному просторі.

Чим кращі російсько-американські стосунки, тим гірші справи в України «на всіх фронтах»


Чим кращі російсько-американські стосунки, тим гірші справи в України «на всіх фронтах»: і з Заходом, і з Росією. В історії було три важливих перезавантаження російсько-американських відносин. Всі вони були пов’язані зі зміною влади у Кремлі й приходом нового президента.

У перші роки президентства Єльцина західні столиці і Москва тиснули на Україну через ядерну зброю і Чорноморський флот. Перші роки президентства Путіна – кольчужний скандал, за яким йде остаркізм Леоніда Кучми й конфлікт на Тузлі.

Леонід Кучма та Борис Єльцин, 1997 рік, Москва
Леонід Кучма та Борис Єльцин, 1997 рік, Москва

Як тільки російські лідери налагоджують відносини з Вашингтоном – вони бачать вікно можливостей для відвоювання своїх колишніх сфер впливу


Перші роки президенства Мєдвєдєва. У Москви й Вашингтону «медовий місяць», а паралельно починається війна з Грузією і «газова війна» з Україною. Київ подається як ненадійний партнер. Це така стратегія. Як тільки російські лідери налагоджують відносини з Вашингтоном – вони бачать вікно можливостей для відвоювання своїх колишніх сфер впливу. Як тільки відносини погіршуються – вони відступають.

Києву не вигідно, щоб Москва мала добрі стосунки зі Західними партнерами. Тоді зростає ризик, що Україна стає розмінною монетою у великій грі, як Польща під час Ялтинської конференції.

У 2014 році окупація Криму і війна на Донбасі кардинально змінили традиційне позиціонування України як масштабного гравця на пострадянському просторі і як близького партнера Росії. Ці дві міжнародні ролі були повністю скасовані. Київ практично заморозив будь-яку діяльність в рамках СНД, а відносини з Росією перейшли в площину гарячого конфлікту.

Банер на вулиці Інститутській, вивішений активістами до річниці розстрілів громадян, у лютому 2020 року
Банер на вулиці Інститутській, вивішений активістами до річниці розстрілів громадян, у лютому 2020 року

Повністю від фактору Росії у зовнішній політиці України не вдалося позбутися і навряд чи коли-небудь вдасться. Петро Порошенко випрацював дві синхронні риторичні стратегії на російське питання. Він на всіх можливих майданчиках наголошував, що російський режим – це агресивний і непередбачуваний гравець. Він часто позиціонував Україну як потенційного «цивілізатора» або «демократизатора» Росії, щоб не скотитися лише у деструктив та критику. Мовляв, Україна знає Росію, а росіяни знають українців, а отже, успіх України буде позитивним кейсом для здорових демократичних сил в Росії, котрі прагнуть побудувати нову ліберальну державу. Така собі сила позитивного прикладу.

Ідеї про силу позитивного прикладу часто лунали і щодо стратегій деокупації Донбасу. Мовляв, нам потрібно побудувати заможну і привабливу Україну і тоді невизнані республіки самі повернуться до України. На мою думку, це малоймовірний сценарій.

У свідомості багатьох людей і в Росії, і на окупованих територіях Україна залишається карикатурною державою, котра не є життєздатною без підтримки Західних держав


У свідомості багатьох людей і в Росії, і на окупованих територіях Україна залишається карикатурною державою, котра не є життєздатною без підтримки Західних держав. Цей стереотип не порушать жодні реформи, адже інформаційний порядок денний конструюється саме так.

Лише добрий приклад – це така собі мотивація. Ми межуємо з європейськими державами і 30 років їхній приклад працював для України умовно. Тобто з такою швидкістю ми ще 30 років можемо реформуватися й інтегруватися з ЄС. Більшість радикальних євроінтеграційних кроків ми робили не через позитивний приклад, а через те, що не мали вибору: або просили гроші, або шукали захисту. Це, мабуть, будуть ефективні фактори й для Донбасу. Вони повернуться або тому, що їм конче потрібні будуть гроші (їжа, ресурси), або у пошуках захисту, або, звичайно, через повернення силою, хоча це малоймовірний сценарій.

Міжнародна політика пандемії

– Пандемія Сovid-19 стала серйозним фактором міжнародних відносин. Ускладнилися відносини на лінії Пекін-Вашингтон. Ці відносини не були простими, проте американські вибори і удар вірусу по США підштовхнули Білий дім до пошуку винних. Цього разу головними відповідальними є китайський режим, котрий приховував правду про вірус.

Процеси всередині Європейського союзу теж ускладнилися. Коли Італія потрапила у наймасштабнішу медичну кризу століття – вона шукала й просила про допомогу, але уряди інших країн реагували, м’яко кажучи, обережно. В один момент всі усвідомили, що вірус увірвався у Європейський Союз і тут треба найперше дбати про себе і своїх виборців, а вже потім допомагати сусідам.

Як у літаках – спочатку маску на себе, тоді на дітей. Керівництва європейських держав призупиняли експорт медичних товарів й, наприклад, італійці чи іспанці не могли купити чи дістати необхідних масок, антисептиків чи іншої медтехніки з сусідніх держав. Це викликало грандіозну хвилю обурення, зокрема в Італії. Рівень євроскептицизму під час гострої фази пандемії зашкалював.

Грандіозна економічна криза, котра замайоріла на горизонті, штовхає до співпраці. І ми вже бачимо, як італійський прем’єр дає інтерв’ю нідерландським медіа


Брюссель опанував ситуацію аж через декілька тижнів. Грандіозна економічна криза, котра замайоріла на горизонті, штовхає до співпраці. І ми вже бачимо, як італійський прем’єр дає інтерв’ю нідерландським медіа й пробує безпосередньо розмовляти з виборцями, мери італійських міст пишуть спільні колонки у німецькій пресі, президент Франції активно спілкується з англомовними медіа ЄС, те саме робить прем’єр Іспанії і багато інших політиків різного рівня з різних країн Європейського союзу. Вони раптово зрозуміли просту річ: якщо їм важливо зберегти ЄС, то з громадянами потрібно спілкуватися безпосередньо, й бажано ініціювати загальносоюзну дискусію, щоб пояснити логіку і мотиви дій національних держав. А головне, щоб пояснити, навіщо їм ЄС взагалі.

Адже те, що за 2 місяці перестав існувати Шенген, повернулися кордони, а Брюссель фактично зник з порядку денного – цей факт може бути або неприємним історичним моментом, або репетицією розпаду Європейського союзу. Те, що було немислимим, стало реальним і навіть ефективним перед серйозною загрозою. Раніше ЄС не міг справитися з кризою біженців, але національні держави могли. Тепер він не може справитися з пандемією, але можуть національні держави. Це дуже загрозливі дзвіночки для єврооптимістів.

Паралельно включаються інші держави, й це ще більше відтінює внутрішньоєвропейські виклики. Китай взагалі пробував запускати глобальну пропагандистську кампанію й розбудовувати Soft Power. Мовляв, дивіться, як партія справилася з вірусом – рішучість, швидкість, дисципліна, ось що потрібно в час кризи, а не обговорення, демократія і всі інші соплі. До речі, наш президент, як і багато співвітчизників, потрапили у цю пастку.

Пам’ятаєте, як в одному з відеозвернень Зеленський якось говорив про м’якотілий лібералізм, котрий призвів до катастрофи в деяких країнах Європи?


Пам’ятаєте, як в одному з відеозвернень він якось говорив про м’якотілий лібералізм, котрий призвів до катастрофи в деяких країнах Європи? Щоправда потім з’ясувалося, що китайці маніпулювали статистикою, зменшували кількість смертей і приховували сам факт епідемії, щоб дешево купити на планеті все, що необхідно. Думаю, будуть й інші неприємні факти.

Росія, мабуть, подивившись на Китай, теж спробувала збудувати імідж ефективної та сильної держави. Літаки у США, у Італію, ще по якихось країнах. Техніка, медтовари, бригади лікарів, медконвої – усе з гаслом «З Росії з любов’ю». Усе це в час, коли держави західного табору зациклилися на собі.

Ця допомога більше символічна, але такі дії покращили імідж країни і за кордоном, і всередині. Часом на власних громадян такі акції впливають більше, аніж на реципієнтів допомоги, адже підштовхує гордитися власною країною й збільшує рівень впевненості у власній державі, а найголовніше, у професійності й доброті влади.

Україна теж реагувала досить впевнено. Відрядження медиків і надсиланя антисептиків в Італію була помітною подією як для українців, так і для італійців. Міністр закордонних справ Італії Луїджі Ді Майо зустрічав вантаж і подякував українцям за допомогу, про прибуття лікарів розповідали італійські медіа, а міністр закордонних справ Дмитро Кулеба опублікував у впливовій газеті Repubblica текст з підтримкою італійців і особистими згадками про канікули в Італії, коли йому було 13 років. Треба віддати українській владі належне: кампанія виглядала добре і по-людськи.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG