Кореспондентка Московського бюро Радіо Свобода Любов Чижова хворіти не збиралася. Вона ретельно виконувала рекомендації лікарів та влади, працювала з дому, виходила за продуктами лише в масці та рукавичках. Але найголовніше – вона розуміла, що в разі хвороби їй доведеться розраховувати на рівень компетенції, сервісу та оснащеності підмосковної медицини, який вона оцінювала реалістично. Свій досвід лікування вона описала у статті для сайту Російської редакції Радіо Свобода, на якій ми базуємо свою розповідь.
Любов Чижова народилася в середині 1970-х в Удмуртії, вчилася і працювала в Іжевську, потім в Єкатеринбурзі і нині живе у Підмосков’ї, місті Нахабіні, що за 15 кілометрів від меж Москви. Близько, та все ж не столиця.
У Нахабіні, наприклад, немає жодного апарату КТ, а на майже 50 тисяч населення всього одна поліклініка
«Зразково-показових клінік на кшталт Комунарки (інфекційна лікарня, яку на початку епідемії відвідував президент Росії Володимир Путін) у нас немає, лікарі в обласних поліклініках не розуміють, з чим мають справу, на комп’ютерну томографію (КТ), яка визначає ураження легень з майже 100-відсотковою точністю, не потрапити. У Нахабіні, наприклад, немає жодного апарату КТ, а на майже 50 тисяч населення всього одна поліклініка», – пояснює Чижова у своєму блозі.
Попри всі запобіжні заходи, вберегтися від хвороби не вдалося. «Я відчула себе погано 20 квітня, піднялася температура і почався обридливий сухий кашель. Я викликала лікаря з поліклініки, до мене прийшла зовсім юна дівчина без маски і рукавичок й повідомила, що всі досвідчені лікарі пішли на лікарняний», – згадує Чижова.
Через брак захисних засобів, у багатьох лікарнях Росії почали масово звільнятися лікарі. Непоодинокими були випадки, коли інфекційні відділення лікарень були змушені закритися повністю – звільнилися всі лікарі, які там працювали. Російські ЗМІ писали про один із таких випадків, стався у місті Новочеркаськ, що у Ростовській області, на кордоні з Україною. У місті з майже 170 тисячами населення з лікарні звільнилися всі троє лікарів, двом з яких було за 70 років.
У соцмережах лікарі скаржилися, що їх змушують працювати, незважаючи на перевантаження та хвороби. Внаслідок перенавантаження, чи через інші причини, пов’язані з епідемією, протягом двох тижнів троє російських лікарів випало з вікон.
Мета – потрапити до лікарні
Призначене домашнє лікування Любові Чижовій не допомагало, їй ставало дедалі гірше, і вона, будучи досвідченим журналістом, почала шукати розв’язку своєї проблеми, не зупиняючись перед труднощами.
«Весь цей час я, начитавшись історій людей, які вже перехворіли інфекцією коронавірусу, намагалася знайти КТ поруч із Нахабіним. Скрізь, куди я дзвонила, запис був на три тижні вперед, очікувано злетіли ціни. Але мені, як зазвичай, пощастило – передзвонили з однієї платної клініки в Істрі і повідомили, що у них з'явився вільний час – хтось скасував запис. 27 квітня я оформила QR-код, викликала таксі і поїхала робити комп’ютерну томографію легень», – згадує Чижова.
Лікарський огляд зайняв не більше від години, а молодий лікар сказав, що їй «терміново потрібно в лікарню». КТ показував двосторонню інтерстиціальну вірусну пневмонію, з високою ймовірністю COVID-19. «Тоді було уражено 10 і 15 відсотків легень. Пізніше, коли я вже потрапила в лікарню і мені зробили ще одну КТ, було пошкоджено 25 відсотків кожної з легень», – згадує про свій стан журналістка.
Але в її районній поліклініці допомогти не змогли, сказали, що потрібно викликати «швидку». Але «швидка», яка погодилася відвезти її у лікарню, що за 115 кілометрів від Москви, «їхала» майже добу, поки не прислала текстове повідомлення, що виклик скасовано.
«Я дзвонила в «швидку» (там так ніхто і не взяв трубку), на різні гарячі лінії, в екстрену службу – намагалася зрозуміти, чому скасували виклик і що мені робити далі. Жодної чіткої та виразної відповіді я не отримала. А один хлопець – оператор гарячої лінії з коронавірусу в Підмосков'ї чесно сказав: «Я не знаю, що вам робити, і ніхто не знає».
Хаос, який почався в російській системі охорони здоров’я у зв’язку з коронавірусом, багато оглядачів пов’язують з реформою, чи як її назвали, раціоналізацією, що призвела до значних скорочень серед медичного персоналу та закриття багатьох лікарень. За офіційними даними, за період від початку 2013 року до кінця 2019-го кількість молодших медпрацівників скоротилася в 2,6 рази, скорочення пройшли і серед середнього персоналу та лікарів – їх стало на 704 000 осіб менше, на 10% скоротили інфекціоністів.
Потрапити в лікарню Любові Чижовій все ж вдалося, при тому, що температура в неї вже доходила до 40°С, але і це не було достатнім приводом для госпіталізації. Врешті, Любов чесно говорить, що в лікарню вона дісталася завдяки своїм зв’язкам.
Без хороших друзів, старих і нових, нічого б не вийшло
«Загалом, в лікарню я все-таки потрапила, тільки тому, що вмію домагатися поставлених цілей. Не буду описувати детально, як мені це вдалося. Скажу тільки, що без хороших друзів, старих і нових, нічого б не вийшло. 28 квітня ввечері мене нарешті привезли до інфекційного відділення Одинцовської обласної лікарні. Моїм лікарем став Олександр Анатолійович Литвинов, справжній професіонал, впевнений і компетентний, тільки сумний і втомлений. Він пообіцяв, що обов'язково мене вилікує», – написала Чижова у своєму блозі.
Мені ставили крапельниці з антибіотиками, лікували таблетками від малярії і протигрибковими препаратами, давали антикоагулянти
Лікар свою обіцянку виконав. У лікарні вона провела майже 10 днів, а лікували її, здається всім, що було в наявності. «Весь цей час мені ставили крапельниці з антибіотиками, лікували таблетками від малярії і протигрибковими препаратами, давали антикоагулянти. Висока температура трималася ще п’ять днів, сильно боліли голова і шлунок, кашель ставав все сильніший, продовжували снитися кошмари. 30 квітня у мене взяли тест на коронавірус, який виявився негативним. Ще один тест взяли 6 травня, його результати досі невідомі. Доктор відразу сказав: тести його не надто цікавлять, моя клінічна картина і результати КТ підтверджують COVID-19».
Досі Любов Чижова не має підтвердженого діагнозу коронавірусної інфекції, але далі лікується від двосторонньої пневмонії та приймає жменю препаратів для підтримки роботи інших органів, що постраждали внаслідок експериментального лікування.
Роблячи висновок зі своєї історії, вона каже: «Кожен виживає, як може. І вже давно». На її думку, російська медицина тримається лише на тому, що подекуди там ще збереглися грамотні лікарі та чуйні медсестри, які працюють, «попри низькі зарплати та нелюдські навантаження». Але, чи надовго їх вистачить, запитує вона. Питання залишається відкритим.
За опитуванням «Левада-центру», тільки 9% громадян Росії оцінюють ситуацію в охороні здоров’я як хорошу, а 52% нею незадоволені. Головні проблеми – ті ж, що їх називає і Любов Чижова – висока вартість і недоступність якісного лікування для громадян, а також брак кваліфікованих лікарів і сучасного обладнання. Щастить тим, у кого є гроші та відповідні зв’язки.
Щодня у Росії додається в середньому по 10 тисяч хворих, яким ставиться діагноз COVID-19, а найбільше їх у Москві – понад 135 тисяч. І хоча офіційна смертність від коронавірусу в Росії вражаюче низька, багато росіян розуміють, що статистика і реальність – це різні речі. Поки Міністерство закордонних справ Росії погрожує газеті Financial Times судовим процесом за повідомлення про ймовірно набагато вищу справжню кількість смертей, у самій Москві підтверджують – 60% випадків смертей не включені в офіційну статистику, бо пацієнти померли від інших хвороб – найчастіше від запалення легень, що є типовим ускладненням при коронавірусі.
