Україна-Русь та історія від Путіна й Пєскова. Чи впоралася Росія з печенігами й половцями?

(Рубрика «Точка зору»)

Президент Росії Володимир Путін вчергове продемонстрував свої історичні знання. Нещодавно на зустрічі з губернаторами він заявив: «Усе минає і це мине. Наша країна неодноразово проходила через серйозні випробування: і печеніги її терзали, і половці, – з усім впоралася Росія. Переможемо і цю заразу коронавірусну. Разом ми все подолаємо».

Звісно, для Путіна, який учив у школі «Історію СРСР», і Русь, і Росія – це одна країна. Після цієї заяви мас-медіа й соціальні мережі нагадали йому, що коли були печеніги й половці, то Росії (точніше – Московії як предтечі сучасної Росії) ще не було.

Тоді своєму шефу вирішив допомогти прессекретар президента Російської Федерації Дмитро Пєсков. Ось його слова: «Не забувайте, що територія, на якій розміщена Україна, все-таки історично була Київською Руссю. І дійсно, печеніги терзали Київську Русь, терзали і слов’янські племена, які жили на сході, ну і не лише Київську Русь – і про Візантію давайте згадаємо. Візантії теж вони багато головного болю спричиняли. Тому Київська Русь, ви ж її нікуди не дінете, ви її з нашої історії нікуди не викреслите».

Тут що не речення, то «перлина». Звісно, визнається, що на теренах Київської Русі зараз розміщена Україна. Але історія Русі – це «наша», тобто московсько-російська історія. Що це за «слов’янські племена, які жили на сході» і які не входили в політичну систему Русі, але яких «терзали печеніги», це, певно, одному Пєскову лише відомо. Про «терзання» печенігами Візантії – то вже окрема тема. Наприклад, вважається, що київського князя Святослава убили печеніги за намовою візантійців, які заплатили їм гроші.

Коли печенігам було вигідно, то вони знаходили спільну мову і з візантійцями, й київськими князями, зокрема Ярополком Святославичем.

Про половців Пєсков завбачливо промовчав – на відміну від свого шефа. І правильно.

Русь і Росія

Певно, варто пояснити деякі елементарні (але, на жаль, для багатьох неочевидні) речі.

У давньоруських літописах під Руссю розумілися нинішні українські землі – переважно Київщина. З часом це поняття поширюється й на інші території, підконтрольні київським князям.

Щодо північно-східних околиць Руської держави, де переважало не слов’янське, а угро-фінське населення, то ці терени довгий час Руссю не називалися. У «Задонщині», власне, московсько-російській літературній пам’ятці, яка була створена десь наприкінці XIV чи в XV столітті, ці землі ще іменуються Заліссям. Також тоді і в наступні часи їх називали Московією.

Термін Росія – це грецький відповідник назви Русь. У середньовічних і ранньомодерних творах Росією переважно називали нинішні українські землі. Однак з часом московські царі почали претендувати на використання цієї назви. Остаточно грецький термін Росія утвердився за часів Петра І, коли була проголошена Російська імперія.

Печеніги й половці: вороги й союзники Русі

Але повернемося до печенігів та половців. Наскільки коректне порівняння Путіна: мовляв, впораємося ми з коронавірусом, як колись Росія впоралася із печенігами й половцями. Навіть якщо розуміти під Росією Русь, то твердити, що вона впоралася з цими тюркськими етносами, немає підстав.

У часи Середньовіччя слов’янське землеробське населення Русі займало лісостепові й лісові райони, а печеніги й половці, будучи народами кочовими, жили в степах нинішньої України й Росії. Між ними виникали конфлікти, що й фіксують давньоруські літописи. Але також було співробітництво. Між слов’янами-землеробами, з одного боку, та печенігами й половцями, з другого, йшла торгівля, між руськими князями й печенізькими та половецькими ханами виникали політичні союзи, мали поширення й змішані шлюби. Землероби та кочівники мали свої ареали проживання й, за великим рахунком, не претендували на землі один одного.

Як свідчать документи й археологічні матеріали, з печенігами «впоралися» не стільки руські князі, як половці, котрі витіснили своїх конкурентів зі степів України.

З половцями взагалі маємо «розкішну історію». Попри те, що в ХІ-ХІІІ століттях руські князі воювали з цими кочівниками, вони також ставали союзниками в боротьбі із зовнішніми ворогами – хрестоносцями, сельджуками й татарами Батия.

Із 90-х років ХІ століття руські князі, маючи на меті певні політичні розрахунки, почали одружуватися з доньками половецьких ханів. Часто такі шлюби укладали чернігівські князі Ольговичі, котрі мали з половцями добрі стосунки. Володимир Мономах, який відзначився походами на половців, одружив свого сина Юрія (Довгорукого), якого, до речі, вважають засновником Москви, на дочці хана Аєпи, а другого сина Андрія – на внучці хана Тугоркана.

Можна говорити про те, що в ХІІ століття руська князівська еліта стала «частково половецькою». Руси й половці становили своєрідний симбіоз. На це вказував Лев Гумільов, який написав: «В ХІІ-ХІІІ століттях Половецька земля (Дешт-і Кипчак) й Київська Русь складали одну поліцентричну державу. Це було вигідно двом етносам». До речі, Гумільов зараз доволі популярний у Росії історик. Але, схоже, російські очільники його творів не читали.

Про симбіоз Русі й Половецької землі свідчить відома битва на Калці в 1223 році, коли половці й руські князі разом протистояли татарам.

Саме татарська навала в 1236–1242 роках, фактично, знищила Половецьку землю.

Однак половці «знайшли себе». Окремі половецькі орди опинилися на теренах Візантії, Дунайської Болгарії, Угорщини, Волзької Булгарії, де відіграли немалу роль у державотворчих процесах. Половці славилися як хоробрі й вмілі воїни. Тому їх наймали на службу правителі різних держав. Половці опинилася аж у Єгипті, де в 1279 році захопили владу.

Частина половців, яка не захотіла емігрувати після поразок від татарських військ Бату-хана, ввійшли до складу Золотої Орди. При цьому половецька мова стала мовою міжетнічного спілкування в цій країні, а високі державні становища нерідко займали вихідці з половецьких родів. Золотоординські половці відіграли певну роль в етногенезі волзьких тюркських народів (казанських татар, башкирів, чувашів), а також росіян. Зрештою, Московія, предтеча сучасної Росії, виникла як васальне державне утворення Золотої Орди. І такою вона залишалася до середини XV століття, поки не відбувся розпад останньої. Але навіть після цього московські правителі тривалий час визнавали над собою зверхність чингізидів – нащадків ханів Золотої Орди, які правили в Криму. Словом, отак московіти-росіяни «впоралися» з половцями.

Певно, очільникам нинішньої Росії, якщо вони хочуть вдаватися до історичних паралелей, варто хоча б трохи глибше вивчити свою історію, а не використовувати старий «історичний багаж» радянського агітпропу.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Населення Київської держави розмовляло староукраїнською мовою – історик