У багатовіковій історії Білорусі був період, коли значна її частина могла опинитися в складі так званого Великого князівства Руського – або, говорячи сучасною мовою, в складі України. Було це в середині XVII століття. Точка відліку – 1648 рік, коли в Україні почалося козацьке повстання проти панування поляків.
Журналіст білоруської редакції Радіо Свобода, автор програм на історичну тему, доктор історичних наук, письменник Сергій Абламейко розповів в ефірі програми «Свобода за тиждень» про імовірність такого розвитку подій і про що саме свідчить ця точка відліку?
Українські козаки перенесли свої бойові дії на південь і схід Білорусі, вони вважали білорусів своїми православними братами, і тому хотіли їх так само визволити
Сергій Абламейко: Тоді почалася визвольна війна українців, українських козаків проти поляків, проти Речі Посполитої. Це був 1648 рік. Українські козаки перенесли свої бойові дії на південь і схід Білорусі, вони вважали білорусів своїми православними братами, і тому хотіли їх так само визволити. Козаків активно підтримали білоруські селяни і нижні верстви міщан.
І ось та козацько-селянська війна тривала три роки і закінчилася в 1651 році перемогою військ Великого князівства Литовського на чолі з Янушем Радзивіллом.
Але козаки все одно не заспокоювалися, бойові дії проти поляків тривали аж доки в 1654 році гетьман Богдан Хмельницький, за умовами Переяславської ради, приєднав Україну до Московського царства. І тоді цар московський Олексій Михайлович змінив свій титул на правителя «всея Великия и Малия России Самодержца».
Богдан Хмельницький хотів бачити Білорусь у складі України, бо Малою Росією тоді називалася здебільшого територія Київської митрополії, до якої, в розумінні козаків, належала й Білорусь
У тому ж році Москва напала на Велике Князівство Литовське і через рік, у 1655 році, влітку захопила Мінськ і Вільнюс. Тоді цар вирішив приєднати Білорусь безпосередньо до Московського царства і в чергове змінив свій титул на «Всея Великия, и Малия, и Белия России Самодержца».
– Це напевно викликало обурення Богдана Хмельницького?
– Так, звичайно. Богдан Хмельницький хотів бачити Білорусь у складі України, бо Малою Росією тоді називалася здебільшого територія Київської митрополії, до якої, в розумінні козаків, належала й Білорусь. Богдан Хмельницький запротестував, відвернувся від Москви і навіть уклав договір із кримським ханом.
У наступні роки в козацькій державі змінювалися гетьмани, відбувалися різні конфлікти внутрішні, далі точилися воєнні дії, аж поки гетьман Іван Виговський не підписав із поляками так звану Гадяцьку унію (договір) у 1658 році. За її умовами створювалося Велике Князівство Руське у складі воєводств Київського, Брацлавського і Чернігівського, а Річ Посполита – відповідно – перетворювалась у державу «трьох народів», складену з трьох часток – Корони, Великого Князівства Литовського і Русі. А Білорусь – відповідно – залишалася в складі Великого Князівства Литовського.
– Але чому цей договір не був реалізований?..
Той період дуже цікавий можливістю того, що Білорусь могла стати часткою України і претензіями України на Білорусь
– Це сталося і через негативну позицію польського Сейму, який не захотів затверджувати цю угоду, і через протести частини козацьких полковників.
Не було спокійно у гетьманській Україні в ті часи, багато хто хотів так само зайняти місце гетьмана, і ось через ці конфлікти той договір не вдалося реалізувати. Але з погляду історії, з пункту погляду осмислення історії – той період дуже цікавий можливістю того, що Білорусь могла стати часткою України і претензіями України на Білорусь.
Якби селянсько-козацька війна 1648–1651 років закінчилася перемогою козаків, значна частина нинішньої Білорусі могла опинитися у складі іншої держави – Гетьманської України зі столицею в Києві
Якби селянсько-козацька війна 1648–1651 років закінчилася перемогою козаків, значна частина нинішньої Білорусі південно-східної – увесь південь і весь схід – могла б опинитися у складі іншої держави – Гетьманської України зі столицею в Києві.
І тут треба дуже добре розуміти – напевно українці це знають, у Білорусі, наприклад, це знають менше – що перші 100 років існування якби в складі московської держави Україна була фактично незалежною державою і активно українізовувалася. Скажімо, 100 років була митниця між країнами, а понад 100 років Україна не платила податків у казну Росії (лише згодом, у часи Катерини ІІ, у 1762–1796 роках, тобто вже у другій половині XVIII століття).
А польовий, а пізніше великий гетьман Януш Радзивілл, який у той складний час перейняв управління військами Великого князівства Литовського від постарілого великого гетьмана Яна Кишки, став тією людиною, завдяки якій Литва-Білорусь залишилася неподільною.
– Але цікаво, якби той план об’єднання України й Білорусі тоді був реалізований, якою б мовою ми зараз із вами розмовляли?
– Я думаю, що українською. Бо у той час – XVI – початок XVII століття – етнічної свідомості не було, то була у значній мірі конфесійна свідомість, але реально, бачите – тільки біднота і селянство підтримували козаків, а багатші верстви, освічені, не підтримували. Тому та війна скінчилася на користь Великого князівства Литовського. Але якби залишилися [разом] – це було би цікаво. Я не знаю, може би і мова виявилася якоюсь змішаною, середньою такою білорусько-українською, але це цікаво, звичайно.
(Відео Білоруської редакції Радіо Свобода мовою оригіналу)
