Несподівані зміни в Росії – поправки до конституції та відставка уряду – змусили всіх прогнозувати: що задумав Путін і як це позначиться на Україні, констатує дописувач тижневика «Новое время» російський журналіст Семен Новопрудський. Він переконаний, що для збереження фактичної влади змінювати Конституцію Росії Путіну зовсім необов'язково. Головна причина, через яку він це робить, не в особистій долі російського президента, а в оформленні його політичної спадщини, вважає автор.
Кремль розраховує дотиснути Олександра Лукашенка (економічна залежність Білорусі від Росії критично велика) і «розвести» слабкого президента Володимира Зеленського. Причому зробити це набагато раніше 2024 року, коли у Путіна закінчиться термін четвертого і – за нинішніми поправками до Конституції – беззастережно останнього президентського терміну.
Взяти історичний реванш, відтворити фрагмент радянської імперії з Білорусі та частини України, заснувавши нову державу, – ось, на думку журналіста, головна політична мета Путіна. Ініціатива президента Росії провести зустріч п'яти країн – засновниць Ради безпеки ООН, озвучена в Ізраїлі, свідчить, що російський лідер думає про те, як спільно з главами ключових держав світу він буде вершити долі планети. А Україна залишається одним із ключових напрямків «останнього реваншу», запланованого нинішньою російською владою. Стаття називається «Козак і розбійники».
Дописувач «Українського тижня» Денис Казанський коментує рішення про відставку «однієї з найбільш зловісних та демонізованих персон російської влади Владислава Суркова».
За однією з версій, жодної зміни курсу щодо України в Кремлі не відбулося, а причиною відставки Суркова стало його небажання працювати з Дмитром Козаком, якому передали частину функцій. У будь-якому разі очікувати різкої зміни російської політики щодо України не варто, переконаний журналіст. Практика засвідчує, що у новітній історії російсько-українських відносин змінювалися лише методи Москви, а цілі завжди лишалися ті самі.
Після появи новини про відставку Суркова низка експертів уже висловила припущення, що в Кремлі вирішили налагодити конструктивну співпрацю з українською владою й потихеньку злити «ЛДНР». І завдання Козака начебто якраз і полягатиме в м’якому забезпеченні цього процесу. Однак дописувачу тижневика повний відступ росіян із Донбасу видається вкрай малоймовірним, а нормалізація ситуації в ОРДіЛО та повноцінна реінтеграція цієї території навряд чи можлива.
Хоч кого в Росії поставлять на український напрямок, хоч кому доручать курирувати «республіки», доки головну посаду в Кремлі обійматиме Володимир Путін, сподіватися на радикальні зміни в зовнішній політиці не варто, наголошує журналіст у статті «Зміна куратора».
Про те, які завдання в різні періоди виконувала мережа Віктора Медведчука «Украинский выбор», досліджував «Український тиждень». Видання стверджує, що цю політсилу можна вважати найпомітнішим засобом в останній спробі Росії втримати Україну в своїй орбіті впливу, не вдаючись до воєнного нападу, а позмагатися у так званій м’якій силі –впливати не зброєю, а ідеями. Однак, як це часто трапляється з великими російськими проєктами та ідеями, кількість вкладених грошей не гарантує якісного виконання.
Реінкарнації Медведчука в політиці, хоч як парадоксально, посприяла війна. З подачі Кремля саме він стане єдиним неформальним містком контактів між Путіним та Порошенком і вигідно цим скористається. Здобувши імунітет та особливий статус, зміцнить позиції, наростить м’язи, стане бенефіціаром паливного бізнесу в Україні, візьме під контроль кілька загальнонаціональних телеканалів і таким чином забезпечить собі потужну медіа-підтримку. Його впізнаваність одразу рвоне вгору. Він хоч і не позбудеться давнього негативного іміджу, але в певних прошарках суспільства заживе слави сякого-такого переговірника та «миротворця».
Утім, нині вірних соратників та бійців, яким Медведчук може довіряти, у нього не так уже й багато. Більшість із них вихідці з давно покійної СДПУ (о) й так чи інакше задіяні в його проєктах, тобто без діла не сидять. Але ставити крапку на спільноті «Украинский выбор» поки зарано. Медведчук у будь-який момент може його воскресити. Або з нагоди осінніх місцевих виборів на підсилення осередків ОПЗЖ. Або щоб стимулювати рух Зе-команди в потрібному Путінові напрямі. Про це йдеться в матеріалі «Мутація «выбора».
Президент Володимир Зеленський прагне максимально сконцентрувати владу в своїх руках, стверджує в тижневику «Новое время» народний депутат Сергій Рахманін. Глава держави хоче посилити підлеглі йому органи управління і контроль над ними. Щось йому вдається, щось ні, але тенденція очевидна, переконаний парламентарій. Утім, він вважає, що масштаб президента Зеленського трохи не той, щоб стати авторитарним президентом. Але він може створити фундамент авторитарного правління, яким потім скористається хтось інший. І це вже має насторожувати.
Також Рахманін вважає, що порядок денний президента Зеленського формує соціологія. Це непогано, але недостатньо. Він весь час намагається людям подобатися. Це акторська позиція. Президент повинен бути трохи актором, але в більшій мірі він повинен бути президентом.
Зеленський же все ще керується в ухваленні рішень не тим, наскільки рішення буде важливо з точки зору інтересів держави, а тим, як воно буде виглядати для публіки, зазначає депутат. До недавнього часу сценарії поведінки вищих посадових осіб в Україні писали політтехнологи, а зараз – сценаристи.
Реагувати на соціологію – нормально і правильно, але практика соцопитувань і референдумів працює там, де уряд і президент мають стратегію і низку рішень, які вони соцопитуваннями і референдумом перевіряють на підтримку. Робити навпаки, питаючи у народу, що важливо, і виходячи з цього будувати політику в країні – практика невдала і хаотична. Питання порядку денного визначаються не важливістю проблем, а тим, наскільки вони популярні або непопулярні у народу.
У політика немає відчуття, що глава держави, який є гарантом територіальної цілісності і суверенітету України, верховним головнокомандувачем, головою Ради нацбезпеки, має чітке бачення того, яке місце на карті світу його країна повинна займати. Чого вона хоче, куди йде, якими засобами цього буде домагатися і на які жертви і компроміси заради цього можна йти. Заголовок інтерв'ю – «Одного разу в парламенті».
