Дивовижно масштабна, унікальна постать видатного вченого-фізика Івана Пулюя основоположника науки про X-промені й конструктора найдосконаліших на той час променевих трубок, поступово, хоч зі значним запізненням, привертає дедалі більшу увагу сучасників, констатує газета «День».
Ювілейна дата – 175-річчя від дня народження – добра нагода згадати про нього і проаналізувати нові факти, що засвідчують значне поширення об’єктивних знань про нього в авторитетних світових виданнях за останні п’ять років.
Автор статті, доктор фізико-математичних наук Роман Пляцко згадує тих, хто в радянський час, незважаючи на негласну ідеологічну заборону на поширення відомостей про Івана Пулюя передусім через його послідовну патріотичну позицію, докладали практичних зусиль для того, щоб його прізвище не пішло в забуття.
Тому зараз треба надолужувати прогаяне в осмисленні величезного внеску Івана Пулюя в українську та світову науку й культуру, наголошує науковець у статті «Iван Пулюй. Визнання».
В Україні розгорається скандал з приводу багатотисячних зарплат топ-чиновників, які задекларували доходи за грудень у розмірі 100-200 тисяч гривень і більше. Експерт інернет-видання «Сегодня» член Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин переконує, що зарплата держслужбовців, від міністра до фахівця, повинна бути жорстко прив'язана до результатів їхньої діяльності. Це може бути середня по країні зарплата, плюс премії, за умови, що галузь спрацювала успішно. Але якщо економіка впала за рік на 7,5%, а міністр економіки отримав премію в кількадесят тисяч гривень, це виглядає, як мінімум, незрозуміло.
Стосовно рівня зарплат чиновників експерт наводить два приклади. Середня зарплата в Німеччині – 2800 євро, зарплата міністра, депутата Бундестагу, судді Вищого суду – 7500 євро, або в 2,7 раза більше. У Польщі середня зарплата 2800 доларів, а зарплата міністра, причому з усіма надбавками, не може перевищувати 3500 доларів, або в 1,25 раза більше. У цьому коридорі 1,25-2,7 середньої зарплати повинні укладатися і заробітки українських чиновників.
Резонансні конституційні реформи у Росії, оголошені президентом Володимиром Путіним, призвели до відставки уряду Дмитра Медведєва. Парламентське видання «Голос України» подає коментар професора політології Києво-Могилянської академії Олексія Гараня. Вчений-політолог припускає низку сценаріїв розвитку подальших події та описує можливі наслідки їх для України.
Заява Путіна була досить нечітка, – наголошує експерт.– Можливо, це навіть якийсь пробний камінь, як відреагує російський політикум, суспільство на майбутні зміни. Можна зробити кілька припущень, чого саме прагне Путін, зазначає Гарань. Наприклад, якщо він хоче продовжити керувати країною, не обіймаючи посаду номер один, то для цього йому потрібно послабити роль президента, тому що зараз президент повністю контролює і призначення, і відставку прем’єр-міністра та уряду. Можливий й інший варіант: він захоче залишитися фігурою де-факто номер один, не обіймаючи при цьому посаду, скажімо, президента або прем’єра.
Ці зміни в Росії навряд чи позначаться на ситуації в Україні. Бо Путін лишається при владі, як і його оточення, яке насправді є антиукраїнське. Хіба що може йти мова про якусь боротьбу різних груп, серед яких хтось може виступати за більш гнучкий підхід. Але, на думку експерта, про це говорити зарано. Києв повинен бути готовим до того, що на достатньо тривалий час агресивна політика Росії стосовно України збережеться.
У своїй промові Путін торкнувся майбутнього ювілею перемоги у Другій світовій війні. І наголосив, що в Росії буде створено найбільший і найповніший комплекс архівних документів, кіно- і фотоматеріалів щодо Другої світової війни, доступний для всього світу.
Ідея створити комплекс архівних документів про Другу світову – добрий почин, наголошує дописувач газети «День» з Москви Борис Соколов. Але біда в тому, що в Росії досі не розсекречено багато найважливіших документів про Другу світову війну, передусім тих, що стосуються радянської зовнішньої політики й військового планування в 1939-1945 роках, а також про ексцеси, пов'язані з поведінкою Червоної армії в Європі в 1944-1945 роках.
А оскільки Путін брехнею називає всі ті, навіть твердо встановлені факти, які не в найкращому світлі малюють політику СРСР і Червону Армію, автор не сумнівається, що зазначені документи найближчим часом розсекречені не будуть.
Конституційні зміни в Росії, на думку дописувача, затіяні для того, щоб створити у народу ілюзію швидких змін, нічого не міняючи по суті. Низка реформ принципових змін не вносить. Наприклад, іще більше обмеження прав суддів вищих судів здається перестраховкою, оскільки суди все одно за фактом підконтрольні виконавчій владі. Найважливішою реформою насправді є встановлення пріоритету російських законів над міжнародними зобов'язаннями. Якщо ці зміни будуть ухвалені, вони матимуть абсолютно руйнівні наслідки для російської зовнішньої політики. Із Росією просто ніхто не укладатиме договори.
