(Рубрика «Точка зору»)
Те, що культурна політика нашої влади (як теперішньої, так, зрештою, й попередньої) не викликає, м’яко кажучи, захоплення, говорити не треба. Цього року ми мали 200-ліття з дня народження Пантелеймона Куліша й 250-ліття Івана Котляревського. Ці два, здавалося, знакові ювілеї так і не були відзначені на широкому державному рівні. Владі було не до них. Їй треба було вирішувати більш важливі питання…
Але якщо зазначені ювілеї призначені для «внутрішнього користування», то цього не скажеш про 400-ліття з часу виходу «Граматики» старослов’янської мови Мелетія Смотрицького, яке виповнюється теж цього року. Зазначений ювілей має широкий міжнародний контекст. І, здавалось, українська влада могла розумно використати його. Але не судилось.
Ворота вченості
Не вдаючись до аналізу зазначеної «Граматики», звернемо увагу на її видання, поширення та значення. Написана вона була українським вченим і письменником-полемістом Мелетієм Смотрицьким. Останній здобував освіту в Острозькій академії, потім навчався у Вільно в єзуїтській академії, вищих навчальних закладах Німеччини, зокрема в Бреслау, Лейпцигу й Нюрнберзі. Зазнав помітного впливу ренесансної культури, що і знайшло відображення в його «Граматиці».
Остання побачила світ у 1619 році (можливо, деякі її примірники були надруковані ще в 1618 році) в Єв’ю. Нині це місто Вевіс на території Литви.
У своїй «Граматиці» Смотрицький давав опис структури старослов’янської мови. Але це вже не була мова Кирила й Мефодія. В її лексиці зустрічаємо чимало українських, білоруських та польських слів. Фактично Смотрицький створив українсько-білоруський варіант старослов’янської мови початку XVII століття. Проте це не завадило її універсальності. «Граматика» Смотрицького стала загальновизнаним підручником не лише в Україні, Білорусії, а й у Росії, південних слов’ян, навіть у православних волохів та молдаван, які в богослужбових цілях використовували старослов’янську мову. Цей твір перевидавався, перероблявся, широко використовувався для навчальних потреб. І не тільки.
«Граматика» Смотрицького вплинула на створення південнослов’янських граматик, які використовували її основні норми, термінологію й структуру (граматика Мразовича для сербів, Совича для далматів та інші). Таким чином, цей твір справив вплив на становлення сучасних південнослов’янських мов, зокрема сербської й хорватської.
Вплинула згадувана «Граматика» й на формування російської літературної мови. Вона двічі – в 1648 році і в 1721 році – перевидавалася в Москві. «Вратами» своєї вченості називав її Михайло Ломоносов, який стояв біля витоків нової російської літератури. Принаймні «Граматика» Смотрицького є яскравим свідченням того, що не росіяни в ранньомодерні часи несли культуру на терени України, а, навпаки, українці несли її росіянам. Не гріх було б зайвий раз це нагадати нашим північним сусідам. Як і те, що біля витоків формування їхньої новочасної літературної мови стояли українці, Мелетій Смотрицький зокрема.
Чи варто було використати ювілей «Граматики» Смотрицького?
Як бачимо, «Граматика» Смотрицького мала стосунок до багатьох країн. Це не лише Україна, а й Литва, Білорусь, Польща, Хорватія, Сербія, інші слов’янські балканські країни, Румунія, Молдова. Та й, звісно, «дружня» нам Росія.
Хіба не варто було українській владі (якщо вона українська?) ініціювати міжнародне відзначення цього ювілею? Немає сумніву, що на це відгукнулась би Литва, яка є чи не найвірнішим нашим союзником серед країн Євросоюзу. Та й у інших європейських країнах, до яких ця «Граматика» мала стосунок, цей ювілей теж би мав відгук. Зрештою, і чому б росіянам не нагадати, хто є їхні «старші брати» – принаймні в сфері культурній?
Широке відзначення цього ювілею, в тому числі на міжнародному рівні, із належним залученням мас-медіа, могло б продемонструвати і в очах українців, і в очах багатьох народів, що ми є нацією, котра має великі культурні цінності, які сягають глибини століть.
Але, очевидно, українській (а чи українській?) владі такі речі не потрібні.
Словом, маємо те, що маємо. Точніше – маємо те, що обрали.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
