Такого в Білорусі, здається, ще не було: щоб два дні поспіль – 7 і 8 грудня – маніфестанти ходили столицею, де їм захочеться, і проголошували промови. Хоч офіційного дозволу влади на проведення акцій не було – міліція нікого не розганяла і тягнула до автозаків.
Очевидці чули в ті два дні переговори по міліцейських раціях, і там постійно лунало – «спокійніше, тихіше». Це – ще одне підтвердження того, що відсутність міліцейського насильства була результатом прямого і жорсткого наказу «згори».
Чому?
Перш ніж відповісти на це запитання, слід нагадати, що періоди послаблень щодо масових акцій бували в Білорусі і в минулому.
Скажімо, зі серпня 2015 року, після звільнення всіх політв’язнів, до лютого-березня 2017 року, протестів проти декрету про «дармоїдів», була приблизно така ж «відлига».
Тоді це було частиною угоди з Євросоюзом, відповіддю Мінська на зняття санкцій і на нормалізацію відносин. Зараз відносини начебто нормалізовані й Олександр Лукашенко навіть в Австрію з’їздив, але грошей Захід не дає.
Так чому б і не бити, і не саджати в автозаки маніфестантів?
«Політично стерильний парламент», який сформувався у результаті останніх виборів, не подавав сигналів, що білоруська влада відчуває зараз якусь потребу робити Заходові які-небудь серйозні поступки.
Так що вуличні акції 7-8 грудня – це принаймні не тільки для Заходу.
Для кого?
Офіційний білоруський телеграм-канал «Пул Першого» прокоментував акцію 7 грудня реплікою – «Білоруси зібралися, щоб підтримати Олександра Лукашенка на переговорах із Володимиром Путіним».
Репліка супроводжувалася смайликом-посмішкою.
Але в стратегічному плані вона була близькою до правди і перегукувалася із зауваженням у фейсбуці організатора акції Павла Северинця, що влада мовляв, зацікавлена в успіху акції, оскільки також зацікавлена в збереженні незалежності.
У цьому, мабуть, і полягає пояснення, чому акції 7-8 грудня не розганяли. І частково пояснення – чому вони були відносно нечисленними.
У 1996 році у відповідь на ухвалення першої інтеграційної угоди з Росією на вулиці Мінська вийшли десятки тисяч людей. Тоді угоду сприймали як реальну загрозу незалежності, тоді Лукашенко на радощах «бив чарки» в кремлівських палатах, тоді він інтеграції прагнув.
Тепер ролі помінялися, зараз подальша реальна інтеграція – пряма загроза його владі. Зараз інтеграція для нього – нав’язаний Москвою сценарій, за допомогою якого він прагне щонайбільше «витягнути» з росіян, але при цьому не жертвувати жодними істотними елементами суверенітету.
І виявилося, що в даний час публічна демонстрація на підтримку незалежності та проти подальшої інтеграції – так, вона на його користь, вона зміцнює, підсилює його політичні позиції.
І інший аспект того самого – відчуття влади, що такого дня розгону демонстрації з такими цілями, як то кажуть, «не зрозуміють». І не тільки Захід, а й білоруси.
У Білорусі десятиліттями точаться суперечки про національну ідею. Так ось це вона й є, її практичне втілення. При цьому національна ідея зовсім не означає загальної згоди і взаємного розчулення.
Маніфестантам, напевно, було огидно усвідомлювати, що вони, навіть при наявності гасел проти Лукашенка, своїми діями зміцнюють його позиції.
Так само як і Лукашенкові, мабуть, було огидно віддавати наказ цього разу не розганяти демонстрацію його політичних опонентів.
А хто сказав, що національна єдність – це приємно?
І білоруських, і іноземних спостерігачів в акціях 7-8 грудня вражав їхній підкреслено мирний і навіть законослухняний характер. Напевно, тут зійшлося багато чого: і все ж загроза насильства (хто знав, що його не буде), і політичний контекст акції – основний її пафос був все ж не проти своєї влади, а проти інтеграції з Росією.
Портрети Путіна на акції рвали, портрети Лукашенка – ні. Відтак у різких діях проти будь-чого у своїй столиці не було особливих мотивацій.
Хоча напевно не останніми у цій черзі виявилися національний характер і національна політична культура.
У своїх мемуарах Вінстон Черчилль розповідав про те, як Сталін у бесідах із ним кілька разів повторював історію зі своєї юності. У 1907 році молодий Сталін приїхав у Лейпциг разом з 200 німецькими комуністами на міжнародну конференцію. Потяг прибув на станцію точно за розкладом, однак не було контролера, який мав зібрати у пасажирів квитки. Тому всі німецькі комуністи слухняно прочекали дві години, після чого зійшли з платформи. З цієї причини вони не потрапили на засідання, заради якого приїхали здалеку.
Можливо, розповідь і трохи перебільшена, але вона досить точно передавала особливості національного характеру, які так вразили носія зовсім іншого культурного коду – грузина і російського революціонера.
Акції 7-8 грудня поточного року в Білорусі – схожа історія про східнослов’янських «німців».
Повертаючись до політичного сенсу цих акцій, напевно, не варто бути занадто вже романтичним. Навряд чи акція 7 грудня була скільки-небудь значимим фактором, який вплинув на результат переговорів у російському Сочі Лукашенка і Путіна.
Всі останні заяви представників білоруської влади свідчили про те, що результат буде, швидше, таким, аніж протилежним.
Кілька сотень людей, максимум пара тисяч, які вийшли на вулицю в двохмільйонному місті і 9,5-мільйонній країні на підтримку незалежності – це небагато.
Показово також, що наступного дня людей вийшло, може, й не кардинально менше, але й не явно більше. Тут діяли два протилежні імпульси.
7 грудня нікого не били. Цей фактор діяв на користь збільшення кількості маніфестантів 8 грудня – коли не б’ють, то вийти на вулицю могли й обережніші.
З іншого боку, зустріч Лукашенка і Путіна в Сочі закінчилася нічим, 8 грудня точно не відбулося ніякого підписання «доленосних» програм і угод. Ось саме 7 грудня здачі незалежності не відбулося точно – і це діяло, швидше, в бік зменшення готовності виходити на маніфестацію 8 грудня: пряма загроза незалежності минула, тож чого виходити?
В результаті ці суперечливі чинники взаємно компенсувалися. Іншими словами, перебіг акції 8 грудня не свідчив про те, що це – початок «гарячої зими».
Але національна єдність проявилися. Це взагалі не та річ, яка демонструється кожного дня і «на запит», а лише в справді критичні моменти.
І результати сочинської зустрічі свідчать про те, що вона [єдність] білорусам може незабаром знову знадобитися.
Лукашенко не випадково згадав у Сочі ціну 200 доларів за тисячу кубометрів газу. Її два роки тому назвав Путін на саміті ЄАЕС, коли Лукашенко влаштував скандал із газової проблеми.
Білорусь відстояла свою незалежність. Цілком імовірно, що Росія тепер перейде до «плану Б» і виставить Білорусі рахунок за незалежність, змушуючи заплатити за неї.
8 грудня посол Семашко розповів, про що ж вдалося домовитися в Сочі
Білоруська і російська сторони на переговорах в Сочі повністю узгодили проєкти інтеграційних дорожніх карт в електроенергетиці і в питаннях співпраці митних служб.
Про це повідомив журналістам посол Білорусі в Росії Володимир Семашко, коментуючи підсумки зустрічей президентів двох держав Олександра Лукашенка і Володимира Путіна, а також прем'єр-міністрів Сергія Румаса і Дмитра Медведєва, які пройшли 6-7 грудня. Про це повідомляє Білоруська редакція Радіо Свобода, посилаючись на інформацію БЕЛТА.
«6 грудня зустрілися прем’єри, заслухали міністрів енергетики. Констатували, що знайшли розв’язку щодо дорожньої карти в питанні електроенергії. Найголовніше, прем’єри провели ревізію, що зроблено, що не зроблено, вони не ставили собі завдання знайти абсолютну розв’язку щодо інших дорожніх карт. Це вже робили президенти 7 грудня», – сказав Володимир Семашко.
«Можна констатувати, що переговори пройшли предметно, в конструктивному, доброзичливому дусі, – зазначив дипломат. – У результаті вже на зустрічі президентів знайшли складну розв’язку щодо дорожньої карти співробітництва митних служб. Це було непросте питання. Стоїть завдання до 1 червня 2020 року переробити всю нормативну базу – і білоруську, і російську: там сотні законодавчих актів, десятки міжурядових угод».
Посол нагадав, що за підсумками попереднього раунду переговорів на рівні прем’єр-міністрів 19 листопада були узгоджені проєкти 21-ї дорожньої карти з 31-ї. Таким чином, залишаються неузгодженими 8 дорожніх карт, підсумував Володимир Семашко.
Торкаючись інших питань, Семашко зазначив, що Білорусь розраховує на компенсацію в розмірі близько 70 мільйонів доларів внаслідок інциденту, пов’язаного з поставками забрудненої російської нафти. Це питання порушували на переговорах глав держав.
Семашко також повідомив, що питання про ціну поставок російського газу в Білорусь має бути узгоджене у найближчі два тижні. За словами білоруського посла, також були знайдені підходи до вирішення питання компенсації білоруській стороні витрат за податковий маневр Росії в нафтовій сфері.
Акція «Belarus is not Russia» у Києві – фоторепортаж
Читайте ще:
«Аншлюс» Білорусі відкладається, тиск Москви на Мінськ триває
