Верховна Рада ухвалила закон про вдосконалення роботи Державного бюро розслідувань. Нинішній голова бюро та двоє заступників втратять повноваження у день, коли закон набере чинності. Наступний голова ДБР не повинен бути пов’язаний з Андрієм Портновим, наголошує експерт «Газети по-українськи» Олександр Лємєнтов.
Він стверджує, що вплив Портнова на ДБР був сильний не тому, що колишній юрист Януковича такий впливовий, а тому, що Роман Труба – безвольний.
Нинішнє керівництво ДБР почало власну політичну гру. Це була робота не на правові інтереси держави, а на самопіар керівника і його друзів, вважає інший експерт газети політолог Володимир Фесенко. Він переконаний, що президентська команда хоче контролювати ключові правоохоронні структури. Намагаються поставити ДБР під контроль президента. Це ще один прояв формування в Україні де-факто президентської республіки.
Інша причина появи такого закону – незадоволеність діяльністю Бюро та його керівництвом. Роман Труба неправильно оцінив політичні зміни після виборів. Більше прислухався не до президента Зеленського, а до Портнова, до керівника Офісу глави держави Андрія Богдана. Можливо, думав, що це сподобається олігархові Ігорю Коломойському, робить припущення політолог.
Вибори президента України 1999 року змінили Україну. Про те, наскільки їхні результати були усвідомлені у середовищі інтелектуалів та лідерів думок, і наскільки в громадському дискурсі засвоєні їхні причини та наслідки, аналізує газета «День».
Так, експерт видання, політолог Сергій Жижко переконує, що 1999 рік – це драма української історії, яка стала прологом для цілої низки інших драм в Україні. На жаль, як зазначає експерт, в українців ще немає політичної культури виборів. Як наслідок – вони часто роблять зовсім неправильний вибір, який потім змінює хід історії. Це спадок радянських часів, коли виборів фактично не було і народ ніхто не питав, а отже – відсутня традиція робити свідомий, відповідальний вибір. Тому українці і не мають парламенту та президента, які б відповідали історичному розвитку України.
Доходить до того, що частина українського суспільства взагалі не усвідомлює необхідності розбудови власної держави. Люди толком не усвідомлюють стратегії розвитку держави, її цінностей та напрямів, яких має дотримуватися влада та політикум.
А от у Росії все навпаки. Вони завжди будували імперію, хоч би якою вона була. Для них існування що царської Росії, що СРСР, що Російської Федерації не піддається сумніву. І на виборах у них немає проблем, кого обирати, адже всі кандидати – за Росію, в той час як в Україні постійна різновекторність.
На жаль, у 1999 році Україна розминулася зі своїм справжнім президентом, яким міг стати Євген Марчук. Це очевидно і підтверджується подальшим ходом історії, зазначає Жижко. Докладніше йдеться в матеріалі «Рубікон – 20 років потому, або Президентські вибори 1999: досвід, осмислення».
Із території Росії окупаційним підрозділам регулярно надходять зброя та паливо, стверджує газета «Україна молода». Видання пише, що, незважаючи на поступки, на які пішов Київ, відвівши українські війська вглиб країни – на багатьох ділянках окупанти продовжують вести так звану «мінну війну».
Відбувається приховане мінування силами диверсійно-розвідувальних груп противника ділянок місцевості, причому як на нейтральній полосі, так і в безпосередній близькості від позицій передових підрозділів ЗСУ.
Крім того, згідно з оперативними даними групи «Інформаційний спротив», Москва продовжує постачати своїм армійським частинам на Донбасі все необхідне для ведення бойових дій. Зокрема, цими днями з території Росії (через непідконтрольні пункти пропуску Ізварино та Успенка) було введено черговий, 93-й, «гумконвой», в якому нараховувалося 40 вантажних автомобілів, та 94-й «гумконвой».
Також із території країни-агресора для потреб окупаційного угруповання було доставлено близько 2 тисяч тонн паливно-мастильних матеріалів. Із початку року таких «гумконвоїв» зі зброєю з Росії прийшло вже десять, обурюються газетярі. Публікація називається «Постачання для «іхтамнетів».
