«Взаємна повага», «партнерство», «діалог на рівних» – ці слова стали ключовими для учасників міжнародної наукової конференції з нагоди 100-річчя встановлення польсько-українських відносин, яка 27 вересня відбулася у Києві. Її учасники – науковці і дипломати – говорили про важливість співпраці і спільних досліджень у науковій та освітній сфері, адже болючих сторінок у відносинах між Варшавою та Києвом в останні 100 років вистачало – так само, як і сторінок позитивних.
Співпрацю між науковцями України і Польщі в останні роки визначали маркери політичні. Серед них – ухвалення польським Сеймом (парламентом) резолюції до 70-річчя Волинської трагедії, охарактеризувавши криваві події на Волині та Галичині 1943–1945 років «геноцидом» поляків, вчиненим «українськими націоналістами»
Потім була ухвала так званого «антибандерівського закону» – точніше, змін до закону про Інститут національної пам’яті Польщі, який забороняє пропаганду тоталітарних ідеологій і визначає злочинною участь «бандерівських націоналістів» у знищенні єврейського населення та геноциду громадян міжвоєнної Польщі на території Волині та Галичини.
У свою чергу українська сторона засудила ухвалення цих законів й здійснила низку контрзаходів, серед яких – заборона на проведення робіт з метою пошуку останків поляків, загиблих у роки Другої світової війни.
Але під час зустрічі у Варшаві 31 серпня цього року президенти України Володимир Зеленський та Польщі Анджей Дуда домовились про розблокування пошукових робіт, а також про оновлення та «перезавантаження» двосторонньої робочої групи з вирішення історичних питань, що працюватиме під патронатом обох глав держав.
«Диво на Віслі» та «Операція Вісла»: що не варто забувати
Нинішня конференція в Києві – перша після оприлюднення двома президентами цих домовленостей. Поновлення спільних наукових досліджень, на думку учасників конференції, дозволить активізувати спільні дослідження та проєкти з вивчення історії України і Польщі, але з «проєкцією» подій ХХ століття на час нинішній. Так, як зазначив у своєму виступі заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар, вивчення історії дозволяє запобігати проблемам, які час від часу виникають у взаєминах поміж народами.
Торкаючись встановлення дипломатичних відносин між УНР і Польщею, Боднар зазначив: політичні обставини у час, коли Київ і Варшава почали співпрацювати на рівні дипломатичних місій, були доволі складними, тож не всі в УНР та Польщі підтримали це рішення.
«У той час між Західноукраїнською Народною Республікою та Польщею фактично точилась війна, ставлення у суспільствах УНР та польської держави було неоднозначним до таких переговорів (щодо відкриття дипмісій). Сторони ішли на певні компроміси. Ми маємо порівнювати нашу історію із сьогоденням, робити певні висновки, щоб не повторювати трагічні її сторінки», – зазначив Боднар.
Серед важливих і для УНР, і для Польщі спільних дій вчені називають військовий похід, який ініціювали засновник польської армії, маршал Юзеф Пілсудський та голова Директорії УНР Симон Петлюра проти Червоної армії, відомий як «диво на Віслі» (13–25 серпня 1920 року).
Військова співпраці УНР та Польщі – оте «Диво на Віслі» – врятували не лише Польщу, а й цілу ЄвропуМихайло Кірсенко
«УНР після конфронтації з Польщею та сварками із ЗУНР (Західноукраїнською Народною Республікою) з Варшавою довелось домовлятись. Власне, військова співпраці УНР та Польщі – оте «Диво на Віслі» – врятували не лише Польщу, а й цілу Європу», – розповідає Радіо Свобода професор історії Михайло Кірсенко.
Посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцькі зауважив, що доволі часто на тлі конфронтацій у відносинах між двома державами поляки та українці «знизу» підтримували одне одного. Дипломат згадав співпрацю українських і польських дипломатичних установ, заснованих емігрантськими урядами після Другої світової війни – і це у той час, коли відбувалась операція «Вісла» (депортація українців з їхніх етнічних територій – Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини – на захід і північ Польщі у 1947 році – ред.).
Українські та польські науковці сподіваються на спільні наукові дослідження, освітні проєкти та розширення напрямків співпраці. При цьому важливо до цих проєктів долучати молодь, яка має потужний інтелектуальний ресурс і зацікавленість вивчати історію, проєктуючи її на майбутнє. На цьому наголосив заступник міністра освіти України Єгор Стадний.
