(Рубрика «Точка зору»)
10 вересня 2019 року 79-річний Альберт Разін – удмуртський учений, громадський і політичний діяч, доцент, лінгвіст, історик і антрополог, який, зокрема, досліджував явище суїциду в культурах республік Ідель-Уралу, – вчинив публічний акт самоспалення після одиночного пікету на сходах Державної ради Удмуртії в Іжевську.
Під час пікету він тримав плакати: «Чи є у мене Батьківщина?» і «Як завтра рідна мова має вмерти, то я готовий вмерти вже тепер» (другий напис є цитатою з вірша Расула Гамзатова, аварського поета (Північний Кавказ), рідна мова якого нині так само загрожена, як і удмуртська).
Акт самоспалення – крайня форма політичного протесту, що не може кваліфікуватися як самогубство, а є подвигом, рівним загибелі захисника Вітчизни. Альберт Разін пішов на цей найрадикальніший крок, щоби привернути увагу до трагедії «невидимого» корінного населення РФ – десятків малих народів і понад сотні етнічних груп.
Нині самоспалення Разіна, а особливо його політичні вимоги, у Росії в основному замовчується, реакція проурядових російських ЗМІ на загибель удмуртського вченого є показовим епізодом інформаційної війни влади проти власного населення і ще одним свідченням того, що Кремль трактує «малі народи» республік федерації як колонізатор чи навіть узагалі як окупант. Провладні ЗМІ намагаються дискредитувати подвиг Разіна як патріота Удмуртії, стверджуючи, нібито це самогубство дуже старого чоловіка, який не до кінця усвідомлював свої дії. Насправді це не так.
Разін написав про продовження «сталінської політики русифікації»
За 20 днів до самоспалення Альберт Разін написав звернення до депутатів Держради Удмуртії – 8 сторінок тексту, де, зокрема, сказано, що «удмуртський етнос зникає», що чинна політика Кремля є «продовженням сталінської політики русифікації», що на всіх рівнях відбувається формування комплексу «удмуртської меншовартості» – удмуртська мова і культура тотально асоціюються суто з сільським і малограмотним населенням (серед удмуртів менш ніж один відсоток мають вищу освіту, причому більшість із них здобула вищу освіту ще за радянської влади, бо зараз у Росії представники нацменшин не можуть реалізувати своє конституційне право на освіту – не тільки рідною мовою, а й на освіту як таку), що корінне населення Удмуртії не має доступу ні до виборних органів влади, ні до органів місцевого самоврядування і є повністю дискримінованим, у тому числі на рівні повсякденних практик.
Український ПЕН наголошує, що самоспалення Альберта Разіна є проявом крайнього, радикального ненасильницького політичного протесту і стоїть в одному ряду з іншими публічними самоспаленнями як актами граничної самопожертви в ім’я прав і свобод людини: Ришарда Сівєця (1968 рік, Варшава, протестував проти участі польських військових в окупації Чехословаччини радянськими військами); Яна Палаха (1969, Прага, протестував проти окупації радянськими військами Чехословаччини); Шандора Бауера (1969, Будапешт, протестував проти радянської окупації Чехословаччини, самоспалився на знак солідарності з Яном Палахом; в 1956 році радянські танки, окуповуючи Угорщину, обстріляли і зруйнували дім Бауерів, Шандорові тоді було неповні 5 років); Яна Заїца (1969, Прага, протестував проти радянської окупації Чехословаччини); Йосефа Главатого (1969, Пльзень, протестував проти радянської окупації Чехословаччини), Йосефа Плоцека (1969, Їглава, протестував проти радянської окупації Чехословаччини); Еліягу Ріпса (1969, Рига; він, латиський єврей, геніальний математик, під час строкової служби в радянській армії в 1968 році опинився на території Чехословаччини в складі окупаційних військ; самоспалення здійснив під гаслами: «Це мій особистий протест!» і «Я протестую проти радянської окупації Чехословаччини!»; вижив, до нього було застосоване примусове психіатричне лікування; емігрував, нині професор математики, живе в Ізраїлі).
Сукупний перелік включає кільканадцять імен, це Мартон Мойшеш (Угрощина), Ромас Каланта (Литва), Юзеф Доляк (Польща), Оскар Брюзевіц (НДР), Ален Ескоф’є (Франція), Рольф Гюнтер (НДР), Валенти Бадиляк (Польща), Лівіу Бабеш (Румунія) та інші.
Але для України особливо значущими є самоспалення наших співвітчизників: Василя Макуха (1968 рік, Київ, протестував проти русифікації України та окупації радянськими військами Чехословаччини; його гасла: «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!»; жертвою режиму є і його сестра Параска Осьмиловська, якій після смерті Макуха відбили легені під час допитів у КДБ, невдовзі вона померла); Миколи Береславського (1969, Київ, невдала спроба самоспалення з вимогою: «Кінець дискримінації українського народу!», був засуджений і відбув ув’язнення); Олекси Гірника, який 22 січня 1978 року самоспалився в Каневі, на Чернечій горі, перед тим написавши від руки тисячу листівок зі словами: «Протест проти російської окупації в Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе самостійна соборна українська держава! На знак протесту самоспалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі».
Самоспалення нашого співвітчизника Муси Мамута, кримського татарина (1978, Крим, Україна, самоспалився, протестуючи проти насильницької депортації кримськотатарського народу та політичних репресій, після того як відбув 2 роки тюрми тільки за те, що повернувся жити з сім’єю у Беш-Терек) є знаком трагедії цілого народу, всіх киримли: від 1944 року і аж до повернення на малу батьківщину, в Крим, після проголошення Незалежності України, а тоді після 2014 року, від моменту анексії Росією Криму, коли відновилася російська політика в Криму з позиції колонізатора чи окупанта, мета якого – повна ліквідація меншинних мов і культур.
Кримськотатарський народ не єдиний став жертвою депортації в 1940–1950 роках як один з «малих народів» СРСР. Політика нищення національних культур тодішніх союзних республік була настільки тотальною, що в 1948 році Томас Стернз Еліот писав про СРСР: «новітній тип імперіалізму – російський».
Майже всі, хто вчинив акти самоспалення, починаючи з 1968 року, включно з французом Аленом Ескоф’є, який підпалив себе в приміщенні радянської авіакомпанії «Аерофлот» на Єлисейських полях, так чи інакше протистояли саме цьому «новітньому типу» російського імперіалізму, а не просто радянській тоталітарній системі, але кожна з цих жертв встановлює нову, особливу точку відліку, протистоїть «маніпульованій пам’яті» (за Полем Рікером).
Жертва Разіна встановлює відразу декілька таких точок. Самоспалення Альберта Разіна як громадського діяча підважує легітимність Російської Федерації як держави і змушує замислитися над проблемою суб’єктності нацменшин і корінних народів РФ. Самоспалення Альберта Разіна як фахового історика ставить під питання реальне минуле Росії та оголює специфічні колоніальні, постколоніальні, імперські та інші стратегії позбавлення волі та підкорення, бо справжня історія Росії, від XVII століття до наших днів, фактично є історією поневолення народів. Самоспалення Альберта Разіна як антрополога проявляє дощенту викорінену в РФ повагу до «Іншого», у тому числі – до іншого народу, до локальних історій, до різності.
Мовні сценарії спецслужб Росії
У зв’язку зі самоспаленням Альберта Разіна Український ПЕН хотів би звернути увагу на важливість правозахисного протесту проти становища в РФ також і десятків національних меншин та діаспор з метою захисту їхніх мов і культур. Варто підкреслити, що українці в Воронезькій, Ростовській, Кубанській та інших областях є корінним населенням (до слова, до 1917 року «малороси» компактно проживали у 25 губерніях Російської імперії).
Білоруси – корінне населення в Смоленській, Брянській та інших областях, а поляки, литовці, пруси, німці – зокрема у Калінінградській області (хоча поняття «корінне населення», коли йдеться про згадані вище області, формально не закріплене і ніде офіційно не застосовується). В інших регіонах представники перелічених народів є нацменшинами і діаспорами, чиї питомі права як корінного населення, нацменшин і діаспор російська влада цілеспрямовано ігнорує.
В умовах формування специфічного соціального тла протесту в Росії реалізовується низка інформаційних сценаріїв, де проблема прав нацменшин і трагедія фактичного знищення мов корінних «малих народів» підмінюється і девальвується фейковими сюжетами, внаслідок чого шляхом нейролінгвістичного програмування в масовій свідомості утверджується ідея, що «російська мова потребує захисту».
Ці сценарії втілювалися російськими спецслужбами у тому числі в Україні, що спричинило анексію Криму та гібридну війну Росії проти України і призвело до загибелі понад 15 тисяч громадян України внаслідок бойових дій на території Луганської та Донецької областей. Подібні сценарії (які зводяться до того, що «російська мова потребує захисту») втілюються російськими спецслужбами у Литві, Латвії, Молдові і так далі – з одного боку, і в усіх 21 республіці у складі РФ – з іншого боку. Рішення Путіна про необов’язковість вивчення інших мов, крім російської та іноземної, в республіках – суб’єктах федерації насправді також зводиться до тези про необхідність захищати російську мову.
Політична несуб’єктність «малих народів» РФ і монополія на владу з боку Кремля нівелюють майже всі локальні протести. Як наслідок, світ не знає про тисячі знищених членів чеченського підпілля, не знає про переслідування російського «Меморіалу» в Чечні й інших республіках РФ, насамперед на Північному Кавказі, та тепер уже десятки зниклих безвісти або загиблих пов’язаних із «Меморіалом» людей, не знає про жертовну боротьбу «малих народів», не знає про готовність патріотів – аварців (арчинців, андійців, ахвахців, багулалів, бежтинців, ботліхців, гінухців, годоберинців, гунзібців, каратинців, тіндінців, хваршинів, цезів (дідойців), чамалінців), агулів, даргінців, кумиків, лакційців, лезгінів, татів, табасаранців, ногайців, рутульців, цахурів, чеченців-акинців, абазинів, алеутів, алюторців, бесермянів, вепсів, представників народності водь, долганів, іжорців, ітельменів, камчадали, кереків, кетів, коряків, кумандинців, мансійців, ханти, нагайбаків, нанайців, нганасанів, негідальців, ненців, представників народності нівхи, ороків (ульта), орочів, саамів, селькупів, сету, сойотів, представників народності тази, теленгітів, телеутів, тофаларів, тубаларів, тувинців-тоджинців, удегейців, ульчі, челканців, чуванців, чукчів, чулимців, шапсугійців, шорців, евенків, евенів (ламутів), енців, ескімосів, юкагірів та інших – вмирати за рідну мову, за свою малу батьківщину, за свободу від імперського поневолення.
Закликаємо світову громадськість домогтися припинення тотальної «повзучої русифікації»
Удмурт Альберт Разін самоспалився, щоби світ нарешті дізнався про ці поневолені «малі народи», про їхні жертви.
Український ПЕН висловлює підтримку всім небайдужим представникам «малих» корінних народів РФ; корінні народи (а також народності, етноси і субетноси) є повноцінними суб’єктами історії Росії; корінні «малі» народи, які сукупно населяють понад 80 відсотків території Росії, повинні нарешті стати повноцінними суб’єктами російської політики.
Усвідомлюючи важливість горизонтальної солідарності правозахисних організацій, ми закликаємо, зокрема, національні ПЕН-центри зробити публічною і видимою для всього світу гуманітарну катастрофу «малих народів» Росії, які в наш час виявилися одними з найбеззахисніших і опинилися на межі зненародовлення, втрати питомими носіями «малих мов», руйнування ідентичностей і остаточного знищення малих локальних культур.
Ми закликаємо світову громадськість домогтися припинення тотальної «повзучої русифікації» і домогтися викладання національних мов, які визначені у конституціях республік суб’єктів – федерації РФ як державні, у всіх школах цих республік, всіх рівнів навчання; крім того, закликаємо домогтися, щоби державні мови суб’єктів федерації РФ, які є мовами малих корінних народів, стали мовами навчання у вищих навчальних закладах відповідних республік і мовою навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах.
Маріанна Кіяновська – українська поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик та літературознавець
Оригінал тексту – сайт Українського ПЕНу
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
