(Рубрика «Точка зору»)
Самоспалення удмуртського вченого та педагога Альберта Разіна сучасники, можливо, сприйматимуть не як політичний вчинок, а як трагедію психіки літньої людини. Але ми не знаємо, як сприйматимуть вчинок Разіна нащадки ‒ і зовсім не обов'язково удмурти. Адже в історії неодноразово відбувалися випадки, коли нащадки тих, хто сприяв зникненню тієї чи іншої мови та культури, потім посипали голови попелом чужих самоспалень і ставили пам'ятники забутим героям.
Втім, мови та культури від цього не оживали, залишаючись в анналах бібліотек. Власне, з багатьма мовами народів Росії відбувається щось подібне вже сьогодні, вони стають бібліотечними, ритуальними мовами, елементом фольклорних фестивалів, а не повсякденного життя. І, звичайно, ‒ як це нам знайомо ‒ мовами сіл, а не міст. Чи варто дивуватися після цього, що угро-фінському ‒ тому ж удмуртському ‒ поетові простіше видати книгу в Таллінні, ніж в Іжевську?
Русифікація народів Росії йде повним ходом за активної участі Кремля
Можливо, Альберт Разін міг протестувати інакше. Але факт залишається фактом: русифікація народів Росії йде повним ходом, і не сама собою, а за активної участі Кремля, який домігся необов'язковості вивчення національних мов у школах республік Росії. Про те, що відбувається з мовами національних меншин там, де республік немає, я не говорю.
Можна стверджувати, що за ці три десятиліття Російська Федерація досягла успіху з русифікації так, як не зміг досягти успіху Радянський Союз з його показним «інтернаціоналізмом». Там, де той чи інший народ складає більшість населення, ще можна розраховувати на обережний спротив. Але там, де більшості немає, національні мови не просто стають непотрібними, їх роблять непотрібними. А молоді люди, щоб уникнути клейма меншовартості, намагаються оголосити себе вже навіть не росіянами, а «русскими». А навіщо «русским» удмуртська мова?
Окупований Крим
Ймовірно, це саме те, що хотів сказати своїм самоспаленням Альберт Разін ‒ і те, що навряд чи сьогодні почують в Іжевську та Москві. Але те, що не чують у Росії, можемо почути ми з вами. І зрозуміти, що російська політика в анексованому Криму ‒ багато в чому наслідок тієї національної трагедії, яка розгортається сьогодні в усій Росії.
Репресії проти кримськотатарських активістів, боротьба з Меджлісом ‒ все це пролог до русифікації, до прагнення поставити у стрій, змусити забути про своє національне коріння, прищепити той самий вірус меншовартості, який, можливо, пізніше змусить молоду людину соромитися свого народу та мови, а літню людину ‒ піти на який-небудь відчайдушний крок вже не на іжевській, а на сімферопольській площі.
Віталій Портников ‒ журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал ‒ на сайті Крим.Реалії
