Сенцов та Кольченко про своє ув’язнення, Крим, Путіна та плани на майбутнє. Головне

Звільнені з ув’язнення у Росії політв’язні Кремля Олег Сенцов та Олександр Кольченко понад дві години відповідали на запитання журналістів, зокрема і Радіо Свобода та проєкту Крим.Реалії. Вела пресконференцію Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод.

Наводимо головне із відповідей Сенцова і Кольченка.

Про своє звільнення та інших політв’язнів

Олег Сенцов: Ми дуже вдячні, що ви нас підтримували й допомогли врятувати.

Головне відчуття від дня звільнення, що це один із тих небагатьох днів, задля яких варто жити.

Ті люди, які ще залишилися там, наші полонені, полонені на Донбасі – я дуже сподіваюся, що їх теж зможуть витягнути. Я теж зроблю все, що в моїх силах.

Крім наших полонених, там є росіяни, які теж борються за себе, за свою вільну Росію і нашу Україну – наші справжні брати. Там самі знаєте, що відбувається, – і, зокрема, останні арешти, ці швидкі суди, і Костя Котов... Я б хотів, щоб ми їх не розділяли. Це теж в’язні Кремля.

Я буду старатися зробити все, що у моїх силах, щоб сприяти їхньому визволенню..

В’язні Кремлі – для нас це всі. Ви, може, розділяєте, але ми – ні.

Олександр Кольченко: Я буду намагатися робити те, що у моїх силах, щоб підтримувати увагу не лише до наших співвітчизників, а й до російських політв’язнів.

Олег Сенцов: Це перше питання для нас – питання про тих, хто утримується на Донбасі, і тих, хто в Росії – там більш ніж 100 ще хлопців.

У нас «обмінний фонд», вибачте за це словосполучення, невеликий. Але президент сказав, що у них є план і буде продовження.

Чому не звільнили раніше?

Олександр Кольченко: Раніше заважала впертість Путіна, але мені невідомо, які зміни відбулися, і чому він пішов на такі поступки.

Олег Сенцов: Це система, яка не може здати назад… Ця система завжди тримається за своє. Друге: Путіну свої люди нецікаві, йому треба тільки задовольняти свої амбіції.

Путін хотів отримати від України якісь поступки, але Україна на це не йшла. Я дуже радий, що Україна трималася. Я вдячний за це попередній владі. Обміни відбувалися, але нас не випускали, бо Україна трималася.

Треба розуміти, що тоді була зовсім інша ситуація, ніж зараз.

Коли нападають – треба захищатися. Де б ми були, якби усі тільки писали у фейсбуці.

Універсальних рішень немає. Ще раз повторю, що теперішня ситуація відрізняється від того, що було тоді.

Про події у Криму

Олег Сенцов: Ми намагалися показати людям, що вони повинні робити те, що їх примушують робити.

Тоді, ми робили автопробіг з українськими прапорами, я підтримував українських військових, я допомагав евакуації українських військових.

Я пам’ятаю, мені зателефонувала якась дівчинка і сказала, що у Бельбеку родини військових, Мамчура та інших виселили з гуртожитків, і вони просто стоять на вулиці. Із Києва допомогти не можуть. Вона запитала, чи ми можемо щось зробити.

Ми робили, що могли, у тій ситуації. Потім, коли я побачив цифри українських військових, які вийшли з Криму, то я вивіз половину з них.

Ми зв’язувалися, як це було під час Майдану, з різними людьми, ми думали, що нам робити, зустрічалися, про щось говорили.

Олександр Кольченко: Я тоді займався протестною діяльністю проти наступу на громадянські свободи.

Я брав участь в акції з підпалу будинку. Я стояв на вулиці і спостерігав. То був одноповерховий будинок – офіс «Єдиной России», що стояв окремо. Хлопець зайшов і подивився, щоб там нікого не було.

Розумієте, у тій ситуації, коли на вулицях люди з автоматами вказують, що кому робити – тільки такі методи й залишаються.

Тоді могли арештувати кого завгодно. Я це розумів, але мабуть я знехтував безпекою. Я думав, що я не являю собою серйозного інтересу для спецслужб.

Олег Сенцов: Щоб ви розуміли, Сашу Кольченка арештували біля приміщення, яке вже належало ФСБ. Він просто йшов там.

Коли Чирнія (Олексій Чирній, на свідченнях якого – як і Геннадія Афанасьєва, котрий згодом відмовився від своїх свідчень у суді – і будувалися звинувачення Росії проти Олега Сенцова та Олександра Кольченка у тероризмі – ред.) взяли, підкинули йому той муляж, катували його, і він сказав, що хотіли, і підписав.

Я дізнався про арешт Афанасьєва через три години. Ми намагалися щось зробити. До того, нам із Женею Закревською вдалося одного нашого товариша витягнути.

На той момент уже двоє людей зникли: Вася Черниш із Автомайдану –зник і ще один чоловік.

А я не виїхав, бо думав, що ще щось зможу зробити, і ще я думав: ну арештують, і що вони мені висунуть.

Про затримання і висунуті звинувачення

Олег Сенцов: Я знайомий був із Геною Афанасьєвим, як і з іншими людьми. Я знав, що вони роблять, але це було просте намагання хоч щось зробити – це був спротив комара проти слона.

Коли цей хаос відбувався, коли ми усі думали, що робити, то висловлювалися різні ідеї – від партизанських загонів до усього іншого.

А потім, коли взяли Чирнія, то слідство зліпило з якихось фрагментів наших розмов, наших слів окремі звинувачення, зняли те «хоумвідео».

Потім свідчення Чирнія кожного місяця змінювалися.

А за фактом: мене затримали, привезли додому, а там дочка в піжамі. Вони там три години проводили обшук у трикімнатній квартирі. Нічого немає. Потім другий обшук… якісь диски, якісь дрібниці нашкребли.

Вони просто схопили і уже не відпустили. І потім додавали у справу все, що могли і хотіли.

Так, у мене було 1,5 доби, що виїхати. Але життя таке – що має бути, те буде. Мали мене посадити – посадили, мали звільнити – звільнили.

Я все знав, що це станеться.

Про катування

Олег Сенцов: У мене немає образ щодо Афанасьєва і навіть Чирнія. Колекціонування образ – захоплення слабких. Якщо хочеш бути сильним, треба вміти прощати.

Скажу одразу: витримати катування на довгому відтинку часу – неможливо. На короткому – можна, а на довгому – ні. Це НКВС 1937 року. Жодна людина не може витримувати ці катування довго.

Я людина медійна, і те, що робили зі мною – це дрібне. А хлопці – Карпюк і Клих – пройшли через пекло.

Я перетинався якось в одній камері з тим, хто мені розповів, як вони знайшли людину у Владикавказі, якій не було чого втрачати – наркомана, у нього СНІД, гепатит. Так він і погодився дати свідчення на хлопців.

Щодо мене, то оскільки до нас була постійна увага, то і ставилися до нас за правилами. До мене не застосовували фізичного тиску. Психологічний тиск був, але не особливо, вони просто бачать: чи є сенс тиснути чи ні.

Про політику і Зеленського

Олег Сенцов: Про чесні справи на вухо не шепчуться. Я не коментую висловлювання інших людей.

Я не належу до табора Зеленського чи будь-якого іншого табору. Я сам по собі.

Я не хочу коментувати дії влади, бо поки не мав часу розібратися у ситуації.

Але сподіваюся, що Зеленський знає, що він робить, і він зробить для країни так як треба.

Про кіно

Олег Сенцов: Я дуже мало бачив кіно за ці роки.

Але якось включив якийсь артхаусний канал – і натрапив на «Плем’я» Слабошпицького. Це дуже круто.

Більше нічого українського я не бачив

З російського я ще бачив «Левіафан», він мене зачепив емоційно. Ще я бачив «Літо» Серебреннікова і фільм Кончаловського. Тож, усього я бачив 4 фільми.

Зараз мені прислали 20 фільмів на дисках, я попросив – надішліть. Але ще не мав часу дивитися.

Щодо екранізації ​«Номерів», то я вдячний усім, хто взяв участь у цьому проєкті. Але коментувати не буду, так буде краще для всіх.

Про російське громадянство

Олег Сенцов: У мене ніколи не було російського паспорта. Я громадянин України.

Коли Росія у нас забрала Крим, то окупаційна влада наказала усім за два місяці зробити собі нові документи – якийсь «аусвайз».

Я цього не визнавав і ніяких дій не робив.

Тому спочатку вони намагалися видати нас за російських громадян і не пускали українського консула.

У Саші було те саме, але ми ці всі спроби відкидали. Тож ще раз скажу: у мене ніколи не було російського паспорта. Я громадянин України.

Про Кисельова та російське телебачення

Олександр Кольченко: Я коли дивився їхнє телебачення, то мені було і смішно, і сумно. Сумно, бо люди з серйозними обличчями сприймають це все.

Олег Сенцов: Я по вихідних дивився Кисельова. Розваг у тюрмі немає, цирку немає, театру немає. А так – «Кісєль маладєц». Смішно дуже.

Я не розумію, як люди можуть це серйозно сприймати.

Про те, що робили в ув’язненні

Олег Сенцов: Я все життя займався спортом і в ув’язненні теж. Я не курю, не «чифірю», і я використовував усі можливості, щоб за ґратами тримати себе у формі.

Я не «заганявся» – не думав про погане, а думав про хороше.

Усі думали, що я скелетом вийду, але пройшов рік, тож я їв і займався спортом.

Я ставив собі інтервали у 1, 5 місяця. І так 5 років пройшло.

Я думав про свободу… Коли мені сказали, що буде обмін… я сам собі дивувався, що був абсолютно спокійним. Аж до моменту, коли обняв доньку. Я знав, що це буде...

Я звідти привіз 15 зошитів.

Це закінчені сценарії, книжки, завершені оповідання. Я не роблю щось просто так, я роблю конкретні речі.

Якщо раніше мені щось заважало писати, то у в’язниці я «виріс професійно», бо навчився там занурюватися у творчість – і мені нічого не заважало.

У мене дуже поганий почерк. Мене обшукували кожного дня, дивилися – що я там пишу, а там нічого не ясно. У мене такий почерк, що неможливо прочитати.

Я писав щоденник увесь час, поки голодував. Почав із 3-го дня і писав 145 днів.

Я не знав, як довго я зможу це робити, я не знав, що буде. Я ризикував, бо його могли щодня забрати. Але не забрали.

Привіт оперу – це прокол!

Думаю, що у наступному році я цей щоденник видам.

А так, я не конфліктний, якщо хто мене не зачіпає, то і я теж нікого. В’язниця живе за своїми неписаними правилами, згідно з ними ідеологічні та націоналістичні і погляди не мають значення.

Про плани

Олександр Кольченко: Я зберіг свої погляди і маю намір продовжувати займатися громадською діяльністю.

Також є кримінальна справа щодо моїх товаришів зі Львова, у них українські спецслужби вилучили техніку і досі не віддали.

Зараз я проходжу обстеження. Мені б хотілося залишитися у Києві. Як сказали – робота у цьому напрямку ведеться.

Олег Сенцов: Я хочу працювати над своїми проєктами.

Щодо політики, то для мене самого це питання поки залишається відкритим. Я людина непублічна, більш закрита. Але так вийшло, що життя мене вивело, я відчуваю певну відповідальність перед своїм народом, перед своєю країною, тому робитиму все, що в моїх силах, для своєї країни

Про повернення Криму і війну

Олександр Кольченко: Я думаю, що Крим повернеться тоді, коли Путіна не буде.

Олег Сенцов: Путін Крим не віддасть. Якось я прочитав у газеті, що йому простіше віддати Кремль, ніж віддати Крим. Для Путіна це неможливо.

Зміна режиму в Росії відбудеться рано чи пізно. Дракони теж помирають.

Сподіваюся до цього дожити.

Це може бути таким природним чином, може бути операція «наступник», або третій варіант – якого я дуже чекаю – буде революція. Революція може бути спокійна – коли прийде розумний демократ. Але це важко, бо «вата» його з’їсть. І може бути кривава революція, з розколом Росії.

Я не хотів би смерті жодної людини.

Але, скажу ще раз, я впевнений, що Крим ми повернемо.

Щодо Донбасу і плану Штайнмаєра, то, зрозумійте, я був в ув’язненні – мені треба більше часу, щоб розібратися.

Я розумію, що у мене зараз є якийсь авторитет і я мушу сформувати свою позиціюю. Але поки що я розумію одне – простого рішення тут немає.

І поки що, я сподіваюся, є компетентні люди, які цим займаються.