Про закінчення пострадянської ери в Україні пише західний політолог Тарас Кузьо в статті для часопису New Eastern Europe. Дослідниця Мелінда Герінґ звертається до першої леді України з відкритим листом, який містить «делікатні» питання. У статті на сайті аналітичного центру European Council on Foreign Relations розмірковують над відносинами між Україною та Туреччиною.
Перемога Володимира Зеленського на президентських виборах та отримання більшості його партією «Слуга народу» на парламентських виборах символізують «кінець пострадянського переходу України майже три десятиліття після розпаду СРСР», – переконаний західний політолог Тарас Кузьо.
У статті часопису New Eastern Europe Кузьо висловлює думку, що ні Зеленський, ні його президентська команда, ні парламентська фракція не пов’язані з 90-ми і їхній прихід до влади символізує історичний перехід між радянським минулим і європейським майбутнім.
Ще один ключовий показник – це колапс проросійського табору та проросійської орієнтації України, переконаний Кузьо.
Однак, автор вважає, що задовольнити високі оптимістичні очікування суспільства щодо новообраного президента буде нелегко. Двома його ключовими обіцянками були закінчення війни на Донбасі та боротьба з корупцією.
Першу він навряд чи виконає, тому що основною причиною війни є несприйняття Росією України як окремої нації, і це не зміниться, переконаний Кузьо. Ба більше, Путін заявляє, що питання повернення Криму не обговорюється, а три чверті українців не підтримують визнання російського контролю над Кримом в обмін на мир на Донбасі.
Тож підйом чи занепад президентства Зеленського залежатиме від його підходу до боротьби з корупцією серед високопосадовців та зловживанням влади. За відсутності результатів, його популярність швидко впаде, переконаний автор.
Мова йде і про ставлення нового президента України до олігархів, зокрема до Ігоря Коломойського.
На думку Кузьо, є три шляхи, які може обрати Зеленський. Перший – ухвалити кілька реформ, але залишити систему практично такою ж самою. Другий – можна було б забезпечити політичну волю для арешту деяких олігархів, однак в такому випадку постало б питання яких саме. Третій – «вимагати від олігархів сплатити одноразовий податок за те, що вони викрали або дешево здобули, але без ренаціоналізації».
Тож якщо колишнього президента України Петра Порошенка з його стриманням російської агресії і перебудовою армії можна порівняти з Вінстоном Черчиллем, лише час покаже, чи Володимир Зеленський стане українським Джорджом Вашингтоном, пише Кузьо.
«Я не впевнена, чи мені варто вас вітати чи співчувати з приводу головної зміни в житті, яку ви та ваша родина пережили після того, як ваш чоловік став президентом», – з таких слів починається відкритий лист дружині президента України Володимира Зеленського – Олені Зеленській, опублікований на сайті американського аналітичного центру Atlantic Council.
Автор статті – західна дослідниця Мелінда Герінґ, просить першу леді України зробити більше, ніж її попередниці. Наразі від Зеленської мало що очікують, зауважує авторка.
«Ніхто не думає, що ви зробите більше, ніж банальні промови про дітей та освіту, а також з’являтиметеся в школах та притулках. Здивуйте нас!», – звертається Герінґ до жінки президента.
Авторка вважає, що відмінністю Зеленської може стати захист прав українських журналістів та активістів, які стикаються з насильством через свою роботу.
«Я також маю ще одне делікатне питання для обговорення», – зауважує автор листа. Герінґ вже неодноразово звертала увагу на те, що президент України нібито не має жінок у своєму близькому оточенні. Авторка зауважує, що їй неодноразово казали у Києві, що жінка Зеленського – його найголовніший радник.
«Будь ласка, натисніть на нього, щоб він призначив жінок [на ключові посади]», – йдеться у відкритому листі. І це не просто прохання, каже авторка, адже дослідження доводять: організації краще функціонують, коли принаймні третина працюючих там – жінки.
В кінці листа Герінґ ще раз привітала першу леді України та додала, що чекає зустріти її у Вашингтоні.
В статті на сайті аналітичного центру European Council on Foreign Relations розмірковують над відносинами між Україною та Туреччиною. Минулого тижня президент України Володимир Зеленський здійснив візит до Туреччини – раніше ніж до Польщі чи навіть до США. Це означає, що Зеленський розуміє зростаючу важливість турецько-українських відносин, переконаний автор.
Протягом багатьох років Київ та Анкара здебільшого ігнорували один одного: Україна була зайнята балансуванням відносин між Росією та Заходом, поки Анкара фокусувалася на Близькому Сході. Анексія Росією Криму в 2014 році це змінила, і дві держави знову зібралися разом через спільний інтерес у безпеці у Чорному морі.
Найважливішим з поїздки стало підтвердження невизнання Туреччиною анексії Криму, пише автор. Але Київ хотів би, щоб відносини з Анкарою стали більш стратегічно важливими, виходячи за рамки підтримки територіальної цілісності України.
Однак, незважаючи на плодовитий візит до Анкари, «Україна та Туреччина навряд чи стануть близькими друзями», – вважає автор. Справа в тім, що Ердоган товаришує з «головним ворогом Зеленського, російським президентом Володимиром Путіним». Туреччина почала закупати російські комплекси С-400 та сприяє будівництву «Турецького потоку», який постачатиме газ в Туреччину, оминаючи Україну. Тож Зеленський, можливо, відвідав Анкару через страх, що таке співробітництво з Москвою може вплинути на підтримку Ердоганом територіальної цілісності України, мовиться у статті.
Але Туреччина навряд чи змінить думку. Зрештою, вона член НАТО і це зруйнує її відносини з Заходом, зауважує автор. Анкара навряд чи застосує санкції проти Москви, тож Кремль, скоріше за все влаштує чинний статус кво відносин України та Туреччини.
Щоправда, Анкара навряд чи робитиме інвестиції для реконструкції Донбасу, аби не «засмучувати» Кремль. Але попри всі ці обмеження розвиток відносин між Києвом та Анкарою досить важливий, принаймні тому що він символізує ще один етап в розвитку України у якості незалежної держави, йдеться у статті.
