Володимир Зеленський отримав все, про що тільки може мріяти політик. І в цьому його трагедія, попереджає в тижневику «Новое время» журналіст Павло Казарін. Адже тепер не вийде списати ненастання епохи щастя на підступність парламенту. Або перевести стрілки на Кабінет міністрів. Тепер Зеленський може не озиратись на систему стримувань і противаг, бо цієї системи більше немає. Відтепер все в країні – його персональна відповідальність. Попервах ще можна списувати негатив на опір старої системи. Але рано чи пізно президенту доведеться зануритися в реальність повністю. І тут його чекає низка відкриттів, зазначає автор. Наприклад, те, що українські проблеми з'явились не лише через саботаж чиновників. І їх причини криються не тільки в старих корупційних схемах.
Зеленському належить виявити, що українські громадяни хочуть несумісного. Низьких податків і високих пенсій. Боротьби з корупцією і чиновників, які живуть на зарплату шкільного вчителя. Низьких тарифів і європейських стандартів. Також йому доведеться дізнатися, що реформи не обов'язково бувають популярними. Що український виборець в масі своїй сприймає реформи як скорочення витрат і зростання доходів. А боротьбу з корупцією – нерідко як боротьбу з багатими. Йому доведеться виявити, що українські олігархи володіють ресурсами, співмірними з тими, які є в розпорядженні держави. І що боротьба з ними може мати зворотню реакцію. Що мир на Донбасі залежить лише від доброї волі Кремля, який готовий бачити Україну тільки як кумедний етнографічний елемент в імперській палітрі. А українців – як регіональний різновид «єдиного народу», який просто смачно готує і непогано співає.
Володимир Зеленський приречений дізнатися, що Україна – це бідна країна Східної Європи, стабільність якої багато в чому залежить від лояльності західних кредиторів. І що гроші Києву готові давати під цілком конкретні зобов'язання, які часто не вписуються в обивательські очікування. За великим рахунком, президент приречений опинитися на роздоріжжі. Він зрадить або очікуванням своїх виборців, або інтересам країни. У першому випадку його рейтинг дуже швидко піде в піке. Або він може поборотися за народну любов – і розплатиться за неї майбутнім країни. Але який би варіант він не вибрав, звинувачувати Зеленському буде вже нікого, попереджає дописувач тижневика «Новое время» в статті «Горе переможцям».
Єдиний пункт передвиборчої програми монокоманди, який уже почав реалізуватися, до того ж без додаткових зусиль, – це боротьба з олігархами, стверджує «Український тиждень». Вперше за багато років Рінат Ахметов не матиме у Верховній Раді золотої акції, навіть Дмитро Фірташ матиме хіба що срібну, хоча у дописувача тижневика є підозра, що в передчутті екстрадиції до США йому буде не до того. До речі, Коломойському, який, здавалося б, тепер весь у депутатах, теж доведеться передусім вирішувати раптові ускладнення з ФБР. Тож за допомогою американської, а не української Феміди чинних магнатів буде приборкано, зазначає видання. Решта обіцянок – набір прекрасних гасел, які незрозуміло як утілювати в життя. Для «Слуги народу» настає стадія нудної менеджерської роботи, а справжніх фахівців катма. Найсумніше, на думку автора статті Юрія Макарова, що хлопчики справді не розуміють складності завдань, які мають намір виконувати. Про це свідчать перші хаотичні рухи: одна річ – вигнати з наради чиновника, інша – змусити систему виконувати твої вказівки. Окремий жах, на думку дописувача, – гуманітарні уявлення юних реформаторів. Адже розуміння того, що плекання базових складових ідентичності є передумовою сильної й керованої держави, у них немає. Тому єдиним інструментом реформаторів-аматорів буде істерика. Враховуючи ступінь рішучості навпіл із безпорадністю, можна очікувати спроб закручування гайок і показових репресій. Плюс у тому, що влада тепер критично залежить від суспільних настроїв, а переможна ейфорія швидко випарується. Тому постійно діючий «внутрішній Майдан» мусить стати імперативом українців. Іншого способу захистити державу від зовнішньої агресії та внутрішнього хаосу в українців немає, переконаний дописувач.
Хоч би яким був результат виборів до Верховної Ради, реваншисти навряд чи відмовляться від своїх намірів, пише «Український тиждень». 13% за списками та кілька мажоритарників відверто проросійського спрямування – це лише верхівка айсберга. Скільки ворогів причаїлося в судовій гілці влади? Можливо, реваншистів у мантіях і небагато, але вони мають чималі можливості, зазначає автор публікації Дмитро Крапивенко. Вже судовим рішенням звільнено з-за ґрат Олександра Єфремова, якого попередній владі вдалося взяти під варту. І хоча колишній лідер парламентської фракції Партії регіонів не потрапить до Верховної Ради, але там його партайгеноссе не бракуватиме. Дописувач вважає, що у нинішньої влади більше азарту в тому, щоб покарати попередників, ніж тих, хто стріляв на Майдані та розв’язав війну на Донбасі. Утім, зарано казати, ким будуть ці 250+ депутатів, вибраних від пропрезидентської влади: вірними «гвардійцями» Дмитра Разумкова, клубом однодумців, що врешті познайомляться одне з одним під куполом, збіговиськом «простих людей», що дорвалися до влади й прагнуть обернути її на свою користь. Дописувач припускає, що самі «нові обличчя» не знають відповіді на це питання.
Країна віддала владу партії «Слуга народу», яка отримала безпрецедентні законодавчі та кадрові повноваження. По суті, як пише тижневик «Новое время», парламентсько-президентська модель влади в країні відразу перетворилася в президентську. Підсумковий розклад дозволяє Зеленському діяти, не озираючись на конкурентів. Компроміси і домовленості президента можуть знадобитися лише в тому випадку, якщо він вирішить змінити Конституцію. Однак великі можливості «Слуги народу» – це і великі ризики для країни та її демократичної системи. До того ж, вони можуть потрапити в ту ж пастку, що колись і Петро Порошенко, вважає експерт видання політолог Анатолій Октисюк. Поки вони будуть перезавантажувати владу, час швидко мине. І Зе-команда не встигне розпочати самі реформи і не зможе виконати найбільш важливі з власних обіцянок. А це може призвести до втрати рейтингу і політичного фіаско. Стаття називається «Монополія Зеленського».
