Упродовж 2014-2018 років під час збройного конфлікту на Донбасі зникли кілька сотень українських воїнів. Точна кількість зниклих безвісти невідома: Міжнародний комітет Червоного Хреста інформує про щонайменше півтори тисячі осіб, відкритими є 690 справ щодо зниклих безвісти. З’ясувати, скільки військових і цивільних зникли без вісти на Донбасі, і відтак організувати їхній розшук, мав би Єдиний державний реєстр цієї категорії осіб, створення якого передбачено Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти». Але ухвалений рік тому закон досі не запрацював: його автори, родини зниклих безвісти і правозахисники наразі нарікають на брак політичної волі, необхідної для вирішення цієї проблеми.
За час, що минув з моменту набуття чинності закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», уряд не виконав жодне зі своїх зобов’язань, окрім делегування членів Комісії з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Але комісія досі не запрацювала, що унеможливлює створення Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти, а також – приведення у відповідність до законодавства наявних нормативно-правових документів.
Що це означає – кореспондентові Радіо Свобода розповіла заступниця голови громадської організації «Всеукраїнське об’єднання рідних зниклих безвісти і загиблих «Надія» Вікторія Солодухіна. Якщо під час бою зникає боєць, і його не знайдено ні серед поранених або полонених, ані серед мертвих, – організувати пошук цього бійця дуже складно, адже його прізвище відсутнє у відповідних списках, – каже Солодухіна. Родина, у свою чергу, не має права отримати соціальні пільги, передбачені законодавством для підтримки сімей загиблих і полонених вояків.
«Бій закінчився. Людина зникла, і місце її знаходження та інформація, чи вона жива, турбують хіба що її рідних та побратимів. Держава, ухваливши закон про статус зниклих безвісти, не «запустила» його реалізацію, а відтак немає механізмів пошуку таких людей. Єдиний реєстр – це, сказати б, початок шляху: після його створення просунеться питання з пошуками, підтримкою родичів», – наголошує Солодухіна.
Особливості закону про зниклих безвісти
Ухвалений рік тому закон про статус зниклих безвісти розрахований на застосування не лише у випадку збройного конфлікту чи воєнних дій – він має працювати і у ситуаціях, що загрожують масовим зникненням людей: це, наприклад, стихійні лиха, техногенні катастрофи, тощо. У цьому бачить універсальність і позитив закону правник із благодійного фонду «Восток-SOS» Богдан Мельникович (ця організація – один із ініціаторів і розробників закону – ред.).
Серед недоліків закону є те, що він не вирішує питань, пов’язаних із пошуком зниклих безвісти на території ОРДЛО. На сьогодні доступу «на той бік фронту» пошукові групи не мають, дорога туди закрита для волонтерів, це унеможливлює або ж серйозно ускладнює пошук зниклих воїнів. Так вважає голова Всеукраїнського союзу матерів та родичів учасників АТО «Берегиня» Алла Макух.
Потрібна кампанія на підтримку закону – правники і політики
Чи можливо «запустити» закон про статус зниклих безвісти? На це запитання Радіо Свобода отримало ствердні відповіді, зокрема, народний депутат України, один із авторів закону Мустафа Наєм пропонує розпочати адвокаційну кампанію на підтримку ухваленого закону. Депутат пропонує залучивши до неї «і родини зниклих безвісти, і правників, і політиків».
А на Дніпропетровщині, не чекаючи на «запуск» закону, ухвалено рішення створити реєстр зниклих безвісти на обласному рівні. Як повідомила Радіо Свобода голова «Об’єднання рідних безвісти зниклих «Надія» Ядвіга Лозинська, про це домовились родини зниклих безвісти, ветерани, правозахисники та представники обласної влади.
Питання зниклих безвісти повинно бути включене у роботу Офісу президента, наступного скликання Верховної Ради України та урядових інституцій – саме від них залежить, чи зможуть ті ініціативи, які вже з’явилися в регіонах, стати системними на території всієї України, чи отримають соціальний захист родичі, а поліція – достатньо інформації для пошуку». На цьому наголошує виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.
