(Рубрика «Точка зору»)
Після зустрічі з російським президентом Володимиром Путіним в Осаці президент Франції Емманюель Макрон заявив про можливість відновлення роботи у «нормандському форматі» і навіть про проведення вже у липні першої з 2016 року зустрічі на вищому рівні. Цього разу і в Кремлі підтвердили таку можливість: прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков наголосив, що обрання нового президента України дає можливість говорити про реанімацію «нормандського формату». Однак відразу ж зазначив, що для цього необхідно прояснити «підходи нового керівництва України» до врегулювання на Донбасі.
Від того, як в Кремлі поставляться до цих підходів, і буде залежати реальна можливість відновлення як самого «нормандського формату», так і зустрічей на вищому рівні. І тут потрібно розуміти, що на сьогодні погляди сторін на врегулювання ситуації не виглядають такими, що їх легко узгодити.
Для Володимира Зеленського перша тактична мета врегулювання – припинення гарячої стадії конфлікту, тобто встановлення всеосяжного перемир'я по всій лінії фронту. Для українського президента є важливим, щоб перестали гинути люди – як військовослужбовці, так і мирні жителі. І в цілому це відображає запит українського суспільства: якщо подивитись на соціологічні опитування, людей, які хочуть швидкого припинення самої війни, в рази більше за тих, для кого найважливішим є відновлення територіальної цілісності країни. Отже, середньостатистичного українця цілком влаштував би «заморожений конфлікт» як, наприклад, у Придністров'ї. Про відновлення територіальної цілісності Республіки Молдова говорити ось уже 27 років не доводиться, але і війни немає.
Питання, однак, в тому, чи влаштує така ситуація Володимира Путіна. Для Кремля є важливим, щоб Україна забезпечила особливий статус – тобто фактичну автономію – для окупованих районів Донбасу. Про це неодноразово заявляли близькі до влади російські експерти – саме про особливий статус потрібно у першу чергу говорити в Мінську. І нагадаю, що надання цього особливого статусу з правом влади окремих районів формувати свою «народну міліцію», що ніяк не контролюється Києвом – така ж невід'ємна частина Мінських угод, як і припинення вогню.
Посередникам у конфлікті – лідерам Німеччини і Франції – теж важливо, щоб обстріли завершилися і люди перестали гинути. Ніякої алергії на особливий статус Донбасу у них також немає. Якщо парламент країни вирішить таким чином питання конституційно-територіального устрою, це буде сприйматися як внутрішня справа України. І звісна річ, конструктивне виконання сторонами Мінських угод.
Але тут виникають нові проблеми. Чи може Володимир Зеленський піти на надання Донбасу особливого статусу – навіть коли буде мати контрольовану більшість у парламенті – без побоювань спровокувати різке загострення політичної ситуації в країні, аж до повстання або масових заворушень? І чи не призведе таке рішення до появи вже реального сепаратизму в інших регіонах країни?
Але важливим є навіть не це. Уявімо собі, що Зеленський з тих чи інших причин буде готовий ризикнути. Однак чи змусить його Володимир Путін піти на такий ризик в умовах замороженого конфлікту і припинення обстрілів? Адже керівники тієї ж Молдови, між іншим, вже 27 років не йдуть ні на які серйозні компроміси з Придністров'ям саме тому, що на лінії розмежування нічого не відбувається і більшість жителів як самої Молдови, так і контрольованого Росією анклаву відновленням територіальної цілісності абсолютно не переймається.
А якщо так, то заради чого Володимиру Путіну погоджуватися на перемир'я? Адже з його досягненням він втрачає реальний важіль впливу на Україну, однак набуває байдужість більшості українців до проблеми Донбасу і необхідність утримувати цей регіон протягом невизначеного часу.
Тому реанімувати «нормандський формат» можна. І можна навіть провести зустріч на вищому рівні. Неясно тільки, чи можна від такої зустрічі очікувати реального результату.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода