Вікторія Гончаренко
Фестиваль – це дуже хороша ознака миру, – вважає генеральний директор-художній керівник Національної оперети України, народний артист України Богдан Струтинський. Так він відповів Радіо Свобода на питання про сьомий Міжнародний музичний фестиваль «О-FEST 2019», який відбуватиметься 8 та 9 червня 2019 у літньому театрі парку міста Буча під Києвом та на сцені Національної оперети України. Ідея проводити щорічні музичні фестивалі з’явилась у вересні 2012 року під час відкриття літнього театру. Перший «О-FEST» відбувся через рік відтоді його проводять щороку.
– На Київщині багато красивих міст... Чому саме Буча?
– В Києві є літній майданчик "мушля” у Маріїнському парку, але вона не настільки розкручена і не має правильного коду, який ми хочемо розвивати. У 2013 році пробували проводити фестиваль симфонія на воді у містіУкраїнка. Все зробили добре, але був дощ і воно якось не повелося. У Бучі, на мій погляд, один з найкращих парків, які є в Україні, він має хорошу енергетику. У процесі фестивалю він перетворюється у велику музично-мистецьку локацію.
Не хочеться закриватися Києвом, що столиця і все має бути тут. Це не правильно
Ми хочемо розвивати середовище саме цього майданчика. Ми його не відділяємо від театру оперети, називаємо філією, виїзною резиденцією, нашим літнім театром і хочемо створити міф – малі міста, великі враження. Не хочеться закриватися Києвом, що столиця і все має бути тут. Це не правильно. Ми йдемо тим шляхом, як наприклад в Польщі: столиця Варшава, а Сучасний театр у Вроцлаві та Старий театр у Кракові сильніші. Має бути ця синергія міст.
– Як розвивався фестиваль?
Музика об'єднує – слова тут не важливі, важливі думки та наміри. Це хороший показник дружби
– Ми довго обговорювали й шукали шляхи як це зробити. Фестиваль тягне за собою великий людський і фінансовий ресурси. Складно було, щоб люди повірили, що з цього щось вийде і приїхали до нас, але вийшло. В нас збільшується кількість локацій і вони змінюються: Співоче поле, Арка дружби народів, потім знов на Співоче. Свого часу я хотів на Троїцькій площі будувати сцену і робити галаконцерт, але цей майданчик дуже складний. Ми її перевірили Євробаченням і в розумінні коли дуже багато заходів в Києві, до неї складно дістатися.
Міняються жанри, одного року ми робили тільки мюзикл, іншого оперету і національну музику тих країн які до нас приїжджають. Перший рік було 10 країн, цього року – 14, минулого – 15. Це хороший культурний обмін, а для акторів можливість повчитися. Потім вони співають разом одну пісню, звучать різними мовами й таким чином музика об'єднує – слова тут не важливі, важливі думки та наміри. Це хороший показник дружби.
– Проекти з митцями з різних країн що це дає?
Я вірю, що естетика змінює людину, інше питання як швидко
– Фестиваль естетизує, він зобов'язує до трошки інших манер. Я вірю, що естетика змінює людину, інше питання як швидко. В нас всі говорять про культурну дипломатію, але немає параметрів що це таке, кожен вкладає щось своє. Для мене показовим є приклад з учасницею з Казахстану, вона сказала: «Украина – это совсем другое чем нам показывают». Тобто людина, яка приїхала на фестиваль в Україну, залишає її є з хорошим враженням. Потім розповідає у своїх інтерв'ю, своєму середовищі, а навіть якщо вона поділиться зі своєю мамою, татом, братом чи сестрою, розкаже колегам на роботі – це вже помножиться в 50-100 людей з позитивним враженням про Україну – це і є місія.
– Як укладається програма?
Взагалі фестиваль – це майданчик для реалізації різних колективів, навчальних закладів
– Є усталені форми й вони збільшуються щороку, цього року будуть всі жанри класичного мистецтва: оперета, опера і мюзикл. Ми залучаємо більше циркових атракцій. Дуже багато малярства, фотовиставок, коворкінгів для роботи з дітьми. Ми робимо ще і скульптурний форум задаємо тему, а скульптури виготовляються і потім залишаються в парку. Взагалі фестиваль – це майданчик для реалізації різних колективів, навчальних закладів. Які мають дуже хороший шанс не тільки себе показати, а щось в результаті створити потім третє.
– Як сприяє фестиваль у поширенні жанру оперети?
– У людей склалось хибне уявлення про оперету через «наследие» Радянського Союзу. Він впроваджувався в Україні в 1930-х роках після Голодомору і він був таким «пошутить». Але якщо ми візьмемо в класичному розумінні – це був протест проти опери, оскільки вона була «стара» і нікому не потрібна.
У людей склалось хибне уявлення про оперету. Але це був протест проти опери, бо вона була «стара» і нікому не потрібна
Якщо брати радянський матеріал, який є у нас і зіставляти з оригіналом, то можна зрозуміти що це зовсім інші жанри – дешеві жарти, а має бути серйозність в жанрі. Ми не зупиняємося руйнувати стереотип про жанр і моя надмета була у тому, щоб привернути більше уваги до жанру, театру і вона виправдана. Сьогодні ми маємо НАТО – національний академічний театр оперети ставимо дві крапки, то це не просто театр оперети й знак оклику, все це оперета, опера. Ми почали ставити тут мюзикли і відкривати для себе нову музику.
