Творча майстерня «Аґрафка»: книжка – велика магія

Українські ілюстратори, автори дитячих книжок Романа Романишин і Андрій Лесів десять років тому у Львові створили власну справу – творчу майстерню «Аґрафка». За ці роки вони проілюстрували десятки книжок, видали 10 авторських – «Я так бачу», «Голосно, тихо, пошепки», «Війна, що змінила Рондо», «Зірки і макові зернятка». Вони, удостоєні численних міжнародних нагород, довели, що українська книжка може бути популярною і конкурентною.

Львівські митці розповіли Радіо Свобода, як їм разом вдається творити, де шукають гармонію, чи українська книжка може бути конкурентною на світовому ринку?

– Романо і Андрію, ви мандруєте від початку року – Лондон, Париж, Дубай, були на Міжнародному фестивалі дитячої книжки в Південній Кореї, де отримали дві нагороди за ілюстрацію книжок. Що було найбільш видовищно і що вразило?

Романа: Найбільше вразив Сеул, загалом Південна Корея. Це цілком інша країна. Ми собі дуже багато речей уявляли про Азію, але найбільше вразили там люди і їхня пунктуальність, те, як вони готувались до фестивалю. Заздалегідь усе було зрозуміло: де ми живемо, де відбуваються заходи, навіть яке меню. Я була одним із топ-спікерів і не було жодної хвилини спізнення. Люди напружені і дуже багато працюють, а ще колорит всього неймовірний, масштабність. Великий фестиваль дитячої книжки в Південній Кореї – це традиція, яка передається з покоління в покоління. Банкір почав вкладати гроші в культуру. Люди визначили для себе пріоритети у житті. Родина викупили пустельний острів Намі, засадила кедрами і вирішила, що це буде незалежна культурна республіка Намі (Nami) у Південній Кореї, де все присвячено книжці і культурі. Це одне з найбільш відвідуваних місць. Тут галереї, велика робота проводиться з дітьми, з авторами. Ми презентували дві власні книжки, які щойно видані у Південній Кореї, ведуться перемовини про книжку «Сковорода».

Атмосфера книжкового фестивалю у тій країні дивовижна. Ми були на національному святі «День дитини». У місті Пажу офіси мають понад 200 видавців, там друкарні, величезна бібліотека, яка працює 24 години на добу, де й відбулась наша презентація. Всі книжки викуплені. У Південній Кореї видані всі наші авторські книжки.

​– Ви стали призерами у двох номінаціях міжнародного конкурсу ілюстрації Nami Concours 2019 у Південній Кореї, були нагороди і європейські.

Андрій: Ми відзначені у Південній Кореї за проілюстровані книжки – «Прощавай, зброє» Ернеста Гемінґвея та «Супергерої» Олени Гусейнової. У Франкфурті за найкращий книжковий дизайн отримали бронзову медаль. Італійську премію Андерсена за італійське видання «Голосно, тихо, пошепки». Кожна нагорода вимагає великої попередньої роботи, це і заповнити формуляри, надіслати, є багато обов’язків. Але це активізує, потрапляєш у різноманітні середовища, багато пізнаєш і дізнаєшся, знайомишся з людьми і тенденціями на ринку.

– Як вам, сімейному подружжю, вдається працювати творчо, гармонійно? Де берете цю гармонію?

Андрій: Це для нас певна синергія. Кожен із нас знає сильні сторони один одного. Понад 10 років тому, коли вирішили працювати разом, ми домовились, що не конкуруватимемо, а працюватимемо разом, поділили певні обов’язки і кожен робить те, що йому вдається краще. Таким чином нам у команді працюється легше і ефективніше. Наша співпраця базується на взаємній співпраці і довірі.

​– Коли створювали творчу майстерню «Аґрафка» рівно 10 років тому, яку ставили собі мету, що було головним?

Романа: Діяли більш інтуїтивно. Ми відчували, що хочемо працювати самі на себе. Те, що нами найбільше керувало, що ми хотіли бути вільними. Це був рік, коли ми закінчили Академію мистецтв, для нас це був перехідний етап, коли кожен думає про те, що далі робити: шукати постійну роботу чи робити щось своє. Ми вирішили зберегти творчу, художню свободу. У нас був приклад для наслідування. Мій тато – вільний художник, я знала, що це можливо, що можна жити зі своєї творчості. Але це робота без вихідних і, можливо, цілодобова, бо коли треба щось серед ночі робити, ти працюєш. Голова у творчих людей не вимикається. Ми знали і розуміли, що потрібно багато працювати.

Андрій: Ми залежні самі від себе і можемо коригувати свій графік. Це те, що нам найбільше подобається у нашій роботі. Ми намагаємось тримати баланс свободи, свого часу і вибирати для себе пріоритети, тобто важливі для нас проекти, які відчуваємо, які нам близькі по духу.

​– Аґрафка дуже потрібна річ у житті, бо вона скріплює. У книжці теж все має триматись – слово, зміст, ілюстрація. Як вас у творчості скріплює аґрафка?

Романа: Аґрафка скріплює елементи, скріплює нас, як художників. Ми працюємо на межі двох дисциплін – вербальна, візуальна мови. Любимо працювати з книжкою, бо це дуже цікавий об’єкт, де багато мов, артоб’єкт, який має свою динаміку. Потрібно враховувати, коли працюєш над книжкою,текст, зображення. Книжка – це велика магія, від якої ми у захваті, дуже багато ще треба вчитись.

Андрій: Аґрафа – це ще й архітектурний елемент, який також тримає конструкцію, робить її стійкою.

– Як би ви назвали свій стиль, в якому працюєте?

Андрій: Для нас це не пріоритет. Ми кожного разу намагаємось заходити на нові території. Для нас у роботі головне ідея, після якої починається пошук мови, яка диктує техніку. Це інструмент, у різних проектах застосовуємо різні техніки, інший стиль. Ми не женемося, щоб знайти свій упізнаваний стиль. Ми, насправді, дуже запалюємось, коли працюємо над книжкою, і кожен наступний проект стає новим і улюбленим. Починаємо працювати, копати, і це затягує. Не вдається в півсили щось зробити.

Романа: Нам складно мислити категоріями шухлядок чи рубрик, куди нас можна зашухлядувати. Нам дуже подобаються гібридні проекти, певна еклектика, поєднання різних технік, епох, тексту, зображення.

​– Чи зрозуміла українська книжка у світі?

Романа: Найбільше цінується в світі не так мистецька форма, як ідея, яка первинна. А далі вона тягне мистецьку форму. Дякуємо долі, що так складається, що наші проекти зауважені, але саме за ідею.

Андрій: Ми коли працюємо, намагаємось, щоб у наших роботах відчувався час, коли вони створені, що це сучасне мистецтво. Намагаємось бути актуальними, відстежуємо світові тенденції, переосмислюємо їх, шукаємо своє.

– Хто сьогодні задає моду у книговидавництві?

Романа: У дитячій книжці можна виділити окремі школи, за якими ми слідкуємо – Франція і Південна Корея. Ці дві країни перші в експериментальних книжках щодо кількості найменувань. У Франції щороку виходить понад 18 тисяч новинок дитячої книжки, це величезна конкуренція, люди там задають тренди, куди рухаються книжкові ринки.

Андрій: Ці країни формують світові тренди. Франція багато експериментує у візуальному плані, з сучасними методами друку. Книжка для дітей є певним медіумом до розуміння сучасного мистецтва. У дитячих книжках багато дизайну. У Південній Кореї домінує філософія, поезія, нестандартні погляди на звичні речі. Дитяча книжка виходить цікавою для дітей і дорослих. Новий тренд, який спостерігається за останні 5 років, це ілюстровані книжки для дорослих, які люди колекціонують, там нестандартні і сміливі теми. Ми б хотіли теж у перспективі зайти на цю територію.

​– Як оцінюєте український книжковий ринок сьогодні?

Андрій: Він дуже цікавий і [зараз] на етапі формування. Це немов дитина молодших класів, яка за все береться, але хаотично і несистемно, коли їй усе цікаво.

Романа: Ринок має насититись різними книжками. Сьогодні купується багато іноземних прав на видання книжок, є багато власного продукту. Наступне – це експортування української книжки за кордон. Однак тут потрібно докласти чимало праці авторів, агентів, видавців, слід передусім зрозуміти, що б зацікавило іноземців.

Андрій: Перші найважливіші кроки зроблені, зокрема створений Інститут книги, Український фонд, починається системна державна підтримка і присутність України на важливих міжнародних ярмарках. Далі вже треба вчитись правильно подавати свій продукт, просувати його і доносити інформацію.

​– Про який проект мрієте і за який би не взялись?

Андрій: Не взялись би за щось, що принижує людську гідність, що ображає релігійні і патріотичні почуття. Чутливі теми, якими маніпулюють, це не наші проекти. Ми маємо свої принципи, з важливих речей не жартуємо. Наша особиста свобода закінчується там, де починається чужа. Хочемо продовжувати ілюструвати класику. Нам подобається сучасний візуальний театр, цікаво б було попрацювати зі сценографією.