(Рубрика «Точка зору»)
Перемога Володимира Зеленського на президентських виборах 2019 року викликала неприховану радість у таборі тих, кого Революція гідності позбавила влади. Різні «гвардійці» Януковича активно радіють і закликають до помсти тим, хто підтримував курс Порошенка – «Армія. Віра. Мова». Особисту поразку Петра Порошенка на виборах вони намагаються тлумачити як поразку проукраїнського і проєвропейського шляху України, спекулюючи на 73% виборців Зеленського.
Однак соціологи стверджують: щонайменше половина електорату Зеленського – це цілком проукраїнські люди, які є прихильниками вступу України до НАТО і Європейського союзу, виступають за захист України від російської агресії, за всебічне зміцнення української армії. Але все ж певні підстави під розмовами про реванш, очевидно, є. Тому деякі регіональні керівники поспішають перейти у провокативний наступ, випробовуючи нову владу на стійкість і змушуючи її продемонструвати свої справжні позиції. От міський голова Харкова Геннадій Кернес вирішив прибрати в місті намет українських волонтерів, де вони збирають кошти для українського війська, а до того ж перекреслити закон про декомунізацію, перейменувавши вулицю імені правозахисника і борця проти радянського тоталітарного режиму Петра Григоренка на вулицю сталінського маршала Жукова, одного з найжорстокіших служників режиму, який відзначився зокрема випробуванням ядерної зброї на людях на Тоцькому полігоні й кровавим придушенням народного повстання в Угорщині.
З аналогічною вимогою щодо перейменування вулиці на честь маршала Жукова звернулися до міського голови Одеси Труханова тамтешні політичні реваншисти.
Ці діячі спекулюють на тотальному воєнно-історичному невігластві широкого загалу, що базується на аж дотепер не розвінчаному міфі так званої «великої вітчизняної війни», а тому публіка не знає, що цілковитий розгром кадрової Червоної армії влітку 1941 року є «заслугою» Жукова, який на той час очолював генеральний штаб, як і чимало інших провальних битв, за які цей маршал особисто відповідав.
В інформаційному просторі України після виборів стали з’являтися фігуранти, яких українці вже нібито забули, приміром полум’яна лідерка прогресивної соціалістичної партії Наталія Вітренко. На завоювання Революції гідності пішли в атаку нереформовані суди, що вже зараз визнали незаконною націоналізацію «Приватбанку» пана Коломойського (що диктувалося потребами гарантування національної безпеки), призупинили перейменування УПЦ (Московського патріархату) на Російську православну церкву в Україні, зняли з розшуку деяких антиукраїнських діячів тощо.
Пожвавлення капітулянтів
Знову в посиленому режимі почалася пропаганда «миру за будь-яку ціну». Пропагандисти свідомо ігнорують деякі очевидні речі. Росія, яка почала війну проти України, не потребує миру з нею. І тому допоки в Росії не стануться фундаментальні зміни, миру не буде, незалежно від поведінки української сторони. Деякі політики й журналісти в Україні сподіваються, що якщо відмовитися на користь РФ від українського Криму і українського Донбасу, то Росія дасть спокій Україні в обмін на це, а також на відмову від значної частини українського суверенітету, від євроатлантичної інтеграції. Але ж стратегічною метою РФ щодо України є цілковита ліквідація незалежної української держави. Якщо нинішня влада України визнає «реалії, що склалися між Росією і Україною», як вимагають у Москві (з анексованим Кримом і окупованою частиною Донбасу), то РФ, здобувши підтвердження своєї перемоги на першому етапі операції, розпочне реалізацію наступних етапів.
Росія використовує «тактику салямі», тобто відрізає українські території по шматочку, як і український суверенітет, бо проковтнути все одразу нинішня РФ не здатна, Україна є надто великим об’єктом. Розумні й спостережливі українці мали можливість все це бачили в 2014 році. Росія, захопивши Крим, пішла на Донбас (деякі українські керівники того часу наївно розраховували, що Кремль вдовольниться Кримом і на тому все й закінчиться).
Якби Україна на Донбасі поводилася так, як у Криму, то РФ почала б реалізацію плану «Новоросія», що передбачав захоплення Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської і Одеської областей. А після того взялися б за Київ і Центральну Україну. Будь-який «мир» для Росії – це лише перемир’я перед наступним кидком. Коли в Україні з’являється якийсь політичний авантюрист, який каже: «Я дам вам мир», це фактично є закликом до капітуляції, розчленування і ліквідації незалежної Української держави. Проте в українському суспільстві, попри шалену активність демагогів і провокаторів, поступово поширюється адекватне розуміння чинної ситуації.
Нещодавно з дуже сумнівною пропозицією щодо Криму виступав перший президент України Леонід Кравчук. Він заявив, що не визнаючи Крим юридично російським, треба зняти з нього блокаду і відновити постачання води з України на анексований півострів. Це якраз те, чого вимагає на даному етапі від України Путін. Спочатку визнання «російського» Криму де-факто, а потім нікуди не подінешся і від де-юре.
Зрозуміло, що виконання пропозиції Кравчука створить ідеальні умови для увічнення окупації Криму, коли Росія й надалі без проблем зможе «перетравлювати» українську територію. А Україна буде розв’язувати в Криму російські проблеми з водопостачанням, із забезпеченням продовольством, медикаментами і так далі. Кравчук навів приклад, як Японія після 1945 року, юридично не визнаючи радянське приєднання японських південнокурильських островів, визнала це де-факто. Кравчук як завжди сказав не все. А саме: Японія програла війну США і СРСР і капітулювала перед ними. Це позиція країни, що зазнала воєнної поразки і визнала поразку. То чи не зарано Кравчук ховає Україну? Адже Україна війну не програла, а навпаки, тримає фронт. Принаймні так було до президентських виборів 2019 року…
Що далі
За повідомленням ЗМІ, літаком Тель-Авів-Дніпро в Україну повернувся Ігор Коломойський, якого міцно пов’язують з Володимиром Зеленським. Важко сказати, як складуться їхні подальші взаємини, однак не виключено, що мільйони виборців з подивом побачать, що голосували за Зеленського, а обрали… Коломойського, проти якого, як повідомлялося, ведеться розслідування ФБР США (що може створити Україні великі геополітичні проблеми), і якому дав дуже жорстку оцінку впливовий американський політик Руді Джуліані. Той таки Джуліані додав, що «Зеленський оточений безсовісними людьми, котрих варто було б просто вигнати».
Останнім часом Коломойський публічно транслює тези російської пропаганди, стверджуючи, що Росія не воює проти України, а на Донбасі – «громадянська війна». Можливо, це заявка на територіальні капітуляції України перед РФ?
Але в ЗМІ вже були висловлювання спеціального представника США Курта Волкера про те, що якщо пан Зеленський погодиться на передачу якихось українських територій під контроль Росії, то ставлення до нього українців може різко змінитися…
Є певні «червоні лінії», які реванш не може перетнути, не ризикуючи спровокувати проти себе інший реванш.
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)
