Після інтерв'ю Ігоря Коломойського у дописувача «Цензор.нет» інвестиційного банкіра Сергія Фурси лишилося вкрай неприємне відчуття і поганий післясмак. Колишній власник «Приватбанку» нагадав йому пірата, який захопив прибережне місто і облизує губи в передчутті майбутнього розграбування і не тільки. Автор переконаний, що Володимир Зеленський зобов'язаний реагувати на такі речі, адже його пов'язують із колись впливовим олігархом. Чи є тези Коломойського новою ідеологією країни? Чи правда, що в Україні тепер є хороша корупція і погана? І боротися тепер будуть лише з поганою корупцією? Чи дійсно в Україні громадянський конфлікт на сході? І як багато правди почув обраний президент у словах про «Приватбанк»? Як багато з цього він розділяє? Адже, виявляється, що націоналізація «Приватбанку» пройшла не тому, що колишні власники вивели 5,5 мільярдів доларів, а тому що Порошенко хотів забрати собі 25 відсотків «1+1». І це при тому, що цю брехню вже встиг розвінчати Олександр Ткаченко, глава «1+1». І що націоналізація «Приватбанку» була ключовою умовою співпраці з МВФ і західними партнерами. Чи може в МВФ так хотіли отримати контроль над 25 відсотками акцій українського телеканалу? На ці та інші питання не складно відповісти, переконаний дописувач. Вони дуже логічні, і це може зробити навіть людина з КВНшною освітою. Який повинен відстоювати інтереси держави. І ці відповіді потрібні суспільству. А якщо зараз обраний президент промовчить, чи означає це, що він пішов на компроміс, зрадивши принципи, з яким йшов до влади? – цікавиться дописувач. Стаття називається «Чи є тези Коломойського новою ідеологією країни?»
Навіть якщо Росія і почне видавати російські паспорти в Україні усім охочим (що не факт), таких охочих буде не так вже й багато, вважає дописувач інтернет-видання «Главред» журналіст В'ячеслав Чечіло. Адже роздавати паспорти на території України Росії ніхто не дозволить, а їздити за ними в Росію наважаться не всі. До того ж, більшості жителів України паспорт Росії не потрібен – він нічого не дає. Їздити на тимчасові заробітки або емігрувати вигідніше на Захід. Журналіст переконаний, що в Україні добре «пішли» б паспорти будь-якої країни ЄС – ось заради них тут були б готові навіть йти на певні ризики. Інша справа на окупованому Донбасі. Там російські паспорти отримуватимуть охоче. Бо там це питання виживання – набуття нормального юридичного статусу замість незрозумілого статусу «громадян» неіснуючої «держави». Але і там, перш за все, будуть брати, щоб виїхати в Росію, а не для просування російського порядку в Україні. Так що роздача паспортів – це не якийсь «хитрий план» Путіна щодо посилення в Україні російського впливу. Це, скоріше, визнання поразки. Евакуація. Фінал п'яти років попереднього хитрого плану, переконаний автор статті «Як Путін визнав свою поразку на Донбасі».
Між популістом Зеленським і популістами на Заході немає нічого спільного, стверджує політичний експерт інтернет-видання «Главред» Андрій Головачов. Він переконує, що західний популізм – це реакція на кризу старих забюрократизованих партійно-політичних систем, які склалися в 60-70-і роки минулого століття. Представницька демократія на Заході виродилася в номенклатуру, у вищий клас, який злився з ВПК і став працювати сам на себе. Як наслідок, суспільство стало шукати альтернативні варіанти свого представництва і знайшло його в нових популістських партіях, рухах і народних лідерах, які пов'язані з цим партійним істеблішментом. В Україні ситуація зовсім інша, унікальна в своєму роді, вважає експерт. В державі існує загальне виборче право в умовах станово-феодального ладу. Це щось клінічне і фантасмагоричне, коли нижчому стану – охлосу і плебсу – представлене право обирати владу з числа представників вищих станів. Політично такий режим з натяжкою можна умовно назвати охлократією – владою неосвіченого натовпу. При охлократії вищі верстви, як правило, можуть управляти інстинктами натовпу і нав'язувати їй свій вибір за рахунок різних подачок, контролю над ЗМІ і за рахунок реалізації принципів «хліба і видовищ», «розділяй і володарюй» тощо. Але якщо рівень життя плебсу серйозно знизився, то охлос може піти в рознос і вибрати собі «народного героя». Нечасто, але таке трапляється. У випадку з Зеленським це, як стверджує дописувач, якраз мало місце – народ зіграв у свято непослуху. У такого «народного героя» є тільки два шляхи: або швидко злитися з вищими шарами і проводити їхню політику, або бути знищеним правлячим класом. Один із цих двох шляхів чекатиме і Зеленського, переконує експерт.
Після століть тотальної русифікації закон про українську мову мусить бути тільки радикальним і не поступливішим, аніж у Франції чи Польщі, хоча вони й близько не пережили того, що українці, вважає письменник Юрій Винничук, публікацію якого друкують «Главком» і «Збруч». Автору подобаються пункти польського мовного закону, який покликаний охороняти мову і дбати про правильне її вживання, а ще повинен поширювати повагу «до регіоналізму і говірок, а також протидіяти їх атрофії». Тобто йдеться тут винятково про польські діалекти. Законом утворено Раду польської мови, яка затверджує всі нові терміни: «Виробник, імпортер, а також дистриб'ютор товару або послуги, для яких у польській мові бракує відповідної назви (!!!), може звернутися до Ради, щоб почути її думку щодо відповідної мовної форми для позначення цього товару або послуги». Нічого подібного в Україні ніколи не було. Кожен вживав такі терміни, які йому на душу лягали. Цей безлад призвів до того, що українці своє право на вживання рідної мови і отримання послуг цією мовою мусять виборювати у судах та скандалах. Отже, на думку письменника, до функцій мовної інспекції, крім приймання іспитів на право громадянства, мала б належати перевірка публічних написів, аж до стравопису (меню) і цінників включно, запровадження нових термінів та інші чисто філологічні обов'язки. Коли закон буде підписаний, інспекторів варто повернути, інакше знущання з української мови не зупиниться. На цьому автор наголошує в публікації «Мову на хліб не намастиш?»
