Понад 37 мільйонів доларів зібрали на пожертвах у Міністерстві оборони Російської Федерації, яке будує головний храм Збройних сил Росії в підмосковному парку «Патріот». За задумом міністерства, храм стане духовним, навчально-методичним і просвітницьким центром для військовослужбовців, православних священиків і громадян Росії. Але критики стверджують, що це остання з ініціатив у цілій серії, що спрямована на мілітаризацію російського суспільства і зміцнення державно-церковних зв’язків.
Ідея збудувати храм до 75-ї річниці перемоги, як кажуть у Росії, у «Великій вітчизняній війні», народилася у надрах Міністерства оборони Росії. Про рішення збудувати храм, який буде не лише «головним храмом» російських збройних сил, але й місцем для «експозиції, присвяченій історії становлення російської держави і збройних сил», було ухвалено лише півроку тому на селекторній нараді з керівним складом ЗС РФ, і повідомив про нього міністр оборони Росії Сергій Шойгу.
«Ця ідея отримала схвалення громадськості, органів державної влади, військового управління, священноначалія та була втілена в візуальної концепції проекту храмового комплексу», – цитує Шойгу сайт Міністерства оборони Росії.
У лютому минулого року Шойгу виступив з ініціативою створення головного храму Збройних сил на честь Вознесіння Христового на території Військово-патріотичного парку культури і відпочинку ЗС РФ «Патріот», на що було отримано благословення патріарха Московського Кирила. У вересні заклали перший камінь. Завершити храм планують до Дня перемоги, 9 травня 2020 року.
Храм має бути збудований у «монументальному російському стилі», його висота, разом із хрестом – 95 метрів – має зробити його третьою за висотою російською церквою, а вмістити він має близько 6 тисяч вірних.
Згідно офіційних даних, храм будується на пожертви. Для сприяння будівництву створено благодійний фонд «Воскресіння», який зібрав уже майже 2,5 мільярдів рублів (понад 37 мільйонів американських доларів). Багато російських підприємців, меценатів та художників і дизайнерів докладають свою руку до побудови церкви.
Власник російської ливарні Валерій Анісімов в інтерв’ю Радіо Свобода говорить, що не міг стояти осторонь будівництва цієї церкви, адже «всі найбільші проекту з великим дзвонами були збудовані за моєї участі». Тож його підприємство вже вилило для нового храму 10-тонний дзвін. «Я не міг пропустити проект таких масштабів», – пояснює 63-літній підприємець з Воронежа.
Рекламні білборди по Москві та повідомлення у державних ЗМІ підігріли кампанію. На веб-сайтах, пов’язаних із проектом, десятки громадських діячів, співаків, спортсменів, законодавців, прокремлівських журналістів з’являються у відеокліпах, які закликають громадськість робити внески.
До збору коштів долучився і відомий у Росії актор і державний діяч Нікіта Міхалков. Його заклик міститься на сайті, присвяченого будівництву храму: «Закликаю всіх вчиняти, згідно зі своїми можливостями, з чистою душею, не чекаючи подяки... Це повинен бути потужний національний посил».
Згідно з офіційними повідомленнями, серед жертводавців храму є російський мільярдер узбецького походження Алішер Усманов, найбільші російські компанії, «Лукойл», «Норнікель», Банки «ВТБ», «Газпромабанк», «Альфа», ініціатор проекту міністр оборони Сергій Шойгу і патріарх Кирило. На головну ікону пожертвував президент Володимир Путін, повідомив у березні його речник Дмитро Песков, хоча і не уточнив суму пожертви.
«Урядова пропаганда»
Традиція будувати церкви за допомогою держави має столітню історію в Росії. Храми Александру Невському, який за офіційною версією російської історії, у 1242 році переміг лицарів Тевтонського ордену, Дмитру Донському, який через півтора століття переміг військо Золотої Орди, були одними з найбільш популярних у Росії та всюди там, куди дійшло російське військо. Останніми десятиліттями до сонму святих і блаженних захисників Росії додалися і нові імена – серед них праведний контр-адмірал Федір Ушаков, командувач російським флотом, учасник Керченської битви.
За задумом Міністерства оборони Росії, новий храм стане першим, присвяченим перемозі у «Великій вітчизняній війні».
Але не всі росіяни злилися в єдиному патріотичному пориві. Колишній редактор «Журналу Московської патріархії» Сергій Чапнін говорить, що таким чином церква бере «надмірно вульгарну участь у мілітаризмі та державних справах».
У нас світська держава, і коли вона хоче залучити церкву до своєї кампанії, то очевидно, що йдеться не про віру, а про урядову пропагандуСергій Чапнін
«У нас світська держава, і коли вона хоче залучити церкву до своєї кампанії, то очевидно, що йдеться не про віру, а про урядову пропаганду», – пояснює колишній співробітник Московської патріархії, якого усунули з посади за надмірне «інакодумство».
Критика лунає не лише щодо ідеології проекту, але і щодо його способів фінансування – бюджет не розкривається, а чутки про вимагання і залякування «донорів» кидають тінь на проект і демонструють, що насправді росіяни, лише 1% яких регулярно ходить до церкви, мало цікавляться великим державно-церковним будівництвом.
«Ніякого народного бажання зібрати гроші для собору немає. Ініціатива іде суто зверху вниз», – заявив військовий експерт і редактор видання «Ежедневный журнал» Олександр Ґольц.
«Це намагання збройних сил очолити кампанію за нову російську ідеологію», – каже він.
Фонд «Воскресіння», який збирає гроші на будівництво храму, повідомив, що з серпня, коли проект розпочався, до грудня 2018-го на будівництво храму було витрачено 126 мільйонів рублів, але не повідомив, на що конкретно. Компанія, яку назвала речниця фонду Світлана Жемчугова, як головного підрядника будівництва, Головне управління військової інфраструктури, також відмовилася конкретизувати бюджет.
Максим Пастухов, представник компанії, сказав, що «бюджет собору походить від пожертвувань, і це не тільки гроші». Він перерахував способи, якими допомогли російські компанії, наприклад, червону цеглу для внутрішніх стін церкви надав концерн Калашникова.
Це добра воля людейМаксим Пастухов
«Це лише невелика частина пожертвувань для собору, які було б складно і неправильно розрахувати лише в грошовому вимірі», – написав він електронною поштою. Й додав: «Це добра воля людей».
Проте деякі повідомлення свідчать про те, що «добра воля» не завжди приходила без примусу.
У грудні військовослужбовець у Хабаровську, що на Далекому Сході Росії, повідомив місцевим виданням про те, що він і колеги на військовій базі були змушені «пожертвувати» по 500 рублів зі своєї мізерної виплати.
Командирам всіх секцій було сказано збирати пожертви зі своїх підлеглих згідно зі спискомВійськовослужбовець
«Командирам всіх секцій було сказано збирати пожертви зі своїх підлеглих, згідно зі списком, включно з тими, хто належить до інших конфесій», – повідомив військовослужбовець, який попросив залишитися анонімним, новинному порталу DVHAB.
Через чотири дні, в інтерв’ю незалежному телеканалу «Дождь», журналістка DVHAB Марина Ємельяненко заявила, що цей військовослужбовець атеїст, вирішив виступити після того, як побачив, як його колег змушували віддавати гроші.
Їхня заробітна плата пов’язана безпосередньо з їхньою поведінкою, сказала Ємельяненко. Якщо б він публічно оприлюднив свої твердження, вони, за його словами, «просто могли б позбавити його премії, а його сім’я залишилася б без засобів для життя».
Міністерство оборони Росії відкинуло звинувачення у примусових пожертвуваннях. Вони даються «цілком на добровільній основі і індивідуально кожним», сказано в заяві міністерства.
Наші перевірки показали, що випадки примусових пожертвувань на будівництво не були підтвердженіСвітлана Жемчугова
Жемчугова з фонду «Воскресіння» також заперечувала ці повідомлення. «Наші перевірки показали, що випадки примусових пожертвувань на будівництво не були підтверджені», – сказала вона. Й додала, що колл-центр організації отримав понад 120 тисяч дзвінків, але жодної скарги щодо кампанії зі збору коштів не надходило.
Взаємовигідний бізнес із державою
Для воронезького підприємця Анісімова, чий бізнес виріс вже в добу дикого капіталізму російських пострадянських років, соборний проект є бізнесом, чистим і простим.
Своє підприємство він заснував у 1989 році, відчувши, що відливання церковних дзвонів, після десятиліть гонінь на церкву, буде невдовзі прибутковим бізнесом. Його дзвони нині прикрашають найвідоміші православні церкви Росії, від собору Христа Спасителя в Москві до тих, що розмістили у Валаамському монастирі, що за радянських часів був одним з таборів ГУЛАГу.
На тлі економічної кризи та західних санкцій за анексію Криму, річний обсяг виробництва бронзи в Росії скоротився майже вдвічі з 2014 року, з 200 до 120 тонн бронзи, але згідно з контрактом, 22 тонни бронзи для дзвонів постачає Міністерство оборони, його ливарне виробництво надало обладнання та робочу силу – виграш для всіх, бо підприємець отримав престиж і публічне визнання.
«З нашої точки зору, це ще один важливий, красивий проект, до якого потрібно залучатися. І він незвичайний, тому що я роблю це як подарунок країні», – сказав Анісімов журналістам.
Нова ідеологія?
Священик Роман Огризков із московського Данилівського монастиря, більш обережний. Як людина, яка допомагала художникам зі Студії військового мистецтва імені Грекова розробляти дизайн для дзвонів Анісімова, які були прикрашені відбитками православних ікон і сценами перемоги у «Великій вітчизняній війні», він визнає в інтерв’ю Радіо Свобода своє почуття занепокоєння з приводу участі церкви в проекті. Він побоюється, що проект буде використаний для пропагування мілітаризму і спотворення пам’яті про війну.
«Тема Великої вітчизняної війни стає своєрідним брендом, і я не думаю, що це цілком етично», – сказав він. «Здається, що це частина ідеології», – зауважує він.
Таке побоювання стало сильнішим у липні, після того, як Міністерство оборони Росії заснувало Головне військово-політичне управління – департамент, покликаний пропагувати імідж армії і прищепити військові цінності в російському суспільстві. Андрій Картаполов, його директор, розповів армійському журналу «Військово-промисловий кур’єр», що він сподівається, що Росія прийме нову ідеологію, що базується на «духовності, державності і патріотизмі».
Військовий експерт Александр Ґольц бачить церковний проект як чіткий знак того, що попит є. І оскільки в пострадянській Росії більше не вірять у партію, армія обрала православну церкву «як носія цієї ідеології».
Соборний проект – це перший досвід роботи священика Романа Огризкова з російською армією. Він сказав, що його первісне занепокоєння зникло після його зустрічі з Шойгу – він залишився переконаний, що комплекс в парку «Патріот» не буде використовуватися для зловживання пам'яттю війни.
«Я говорив з людьми, які беруть участь у цій роботі, з тими, хто вклав у неї свою душу», – каже він. – І я вірю, що ми не відступили від помірності, що дозволяє дзвону залишитися символом миру і Євангелія».
Але він все ще сумнівається. «Наскільки я знаю, на дзвонах немає бойових сцен, немає політичних проповідей, – зауважує він. – Принаймні я сподіваюся, що це так».
Багато хто в Російській православній церкві висловлювали подібні побоювання. Диякон Андрій Кураєв, відомий своїми різкими оцінками, у вересні в розмові з Радіо Свобода сказав: «Церква ефективна, оскільки вона досить точно відображає сучасну епоху. Імперія в камуфляжі, помпезність за помпезність».
За словами колишнього церковного журналіста Сергія Чапніна, негативна реакція на проект є частиною ширшого почуття розчарування, що підриває авторитет патріарха Кирила серед священнослужителів. Є гнів з приводу бюрократичного навантаження на священиків і значного збільшення «церковних податків», що змушує переказувати гроші з провінційних церков у центр Московського патріархату.
Але, найголовніше, сказав він, рішення Кирила стати на сторону Кремля під час анексії Кримського півострова в 2014 році та його подальша підтримка політики сепаратизму в Україні, який розпалює Росія, призвели до появи Православної церкви України (ПЦУ), незалежної від Москви.
Це пам’ятка агресивної політики Кремля в останні роки: війна з Грузією, військові конфлікти в Україні та СиріїСергій Чапнін
Ця «втрата України», за словами Чапніна, особливо засмучує духівництво. На тлі ширшого союзу між церквою і державою Собор Збройних сил Росії ризикує стати втіленням державного мілітаристського етосу.
«У певному сенсі – це пам’ятка агресивної політики Кремля в останні роки: війна з Грузією, військові конфлікти в Україні та Сирії. Це все відбувається в рамках політики військового патріотизму, який церква на офіційному рівні зараз беззаперечно підтримує», – зазначає Сергій Чапнін.
Над матеріалом працювали Марія Щур та Метью Луксмор
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Кримські єпархії УПЦ (МП) продовжують співпрацю з російським окупаційним режимом
УПЦ (МП) у Криму благословляє окупантів на захист Росії і освячує їхню зброю
