В Італії гучний судовий розгляд справи стосовно українського солдата Віталія Марківа наближається до завершення. Нацгвардійцю інкримінують причетність до вбивства італійського фоторепортера Андреа Роккеллі на Донбасі 24 травня 2014 року. Протягом 9 місяців заслухали близько 20 свідків обвинувачення, трьох від захисту, допитали підсудного і через місяць, 17 травня, виступлять останні чотири свідки захисту. По тому відбудуться ще три підсумкових засідання (24 травня, 14 та 21 червня), і якщо суддя не ухвалить рішення про додаткові процесуальні дії, оголошення вироку прогнозують до кінця літа. Сторони процесу позитивно оцінюють перебіг суду, хоча й досі кожна з них твердо відстоює свої позиції. Атмосфера довкола суду чимдалі більше загострюється: усі чекають на встановлення правди у цій історії.
На переконання адвокатів нацгвардійця, минуле (12-те за ліком) засідання 12 квітня стало черговою демонстрацією відсутності ключових доказів причетності Віталія Марківа до трагічного інциденту з іноземними репортерами на війні біля Слов’янська Донецької області. Один зі свідків захисту – колишній посол Італії в Україні Фабріціо Романо – розповідаючи про геополітичну ситуацію в Україні навесні 2014 року, підтвердив перебіг бойових дій на Донбасі, у зв’язку з чим італійських громадян попереджали не вирушати до тієї зони через високий рівень небезпеки.
Як наголосив дипломат, тіло загиблого Андреа Роккеллі швидко і безпечно вдалося відправити до Італії, через чотири дні після смерті, завдяки оперативній співпраці МЗС України, місцевої влади та військових. Також українська сторона допомагала збирати й особисті речі фотожурналіста, щоб передати їх до Італії. Чи допомагали шукати речі Роккеллі і проросійські бойовики, поцікавилася сторона обвинувачення. «Не виключаю і їхньої співпраці», – відповів Фабріціо Романо.
За його словами, вістка про загибель італійського фоторепортера на Донбасі набула широкого розголосу в українських ЗМІ та в політичних колах. Урядовці в Києві також були добре поінформовані про очікування італійської влади щодо розслідування обставин смерті Роккеллі, повідомив колишній посол. Через офіційні повідомлення він розумів, що розслідування велося, але змісту не знав, додав дипломат Романо. На запитання захисниці родини Роккеллі він підтвердив, що у жовтні 2014 року через електронне листування інформував батьків загиблого про зусилля української сторони розкрити обставини смерті його сина, але новин щодо розслідування не мав. Прокурор та адвокати сім’ї загиблого фоторепортера допитували дипломата про роль місцевої і центральної влади у намаганні з’ясувати деталі трагедії, адже обвинувачення категорично наполягає на бездіяльності України протягом чотирьох років.
Не встановлена зброя ураження загиблих
Другим свідком на суді минулої п’ятниці виступив експерт з балістики та вибухових речовин Лука Солдаті. На основі судово-медичної експертизи двох тіл загиблих (Андреа Роккеллі і його перекладача Андрія Миронова) він надав високо фахову характеристику можливим типам зброї ураження. За висновками фахівця, Роккеллі і Миронов загинули внаслідок влучення різної зброї. Він погодився з висновками експертизи в Україні, що смерть фоторепортера могла настати через легеневу кровотечу, спричинену вибухом. На думку фахівця, невеликі поранення на тілі Роккеллі свідчать про можливу причину смерті внаслідок вибуху ручної гранати, а не від пострілу автомата чи іншої легкої зброї. Водночас експерт Солдаті постійно наголошував, що у матеріалах справи бракує багатьох даних для точного встановлення типу зброї, якою були смертельно уражені репортер та його напарник.
Не допоміг у цьому і аналіз на вибухові речовини рюкзака Андреа Роккеллі, де знайшли сліди різних хімічних елементів, однак неможливо встановити спосіб і час їхнього потрапляння. У подібних випадках, пояснив експерт, досліджують також місцевість, щоб взяти аналіз землі, де знайшли об’єкт, і перевірити, чи сліди вибухової речовини присутні на тій території. Як підтвердив свідок, на наплічнику помітні інші сліди пошкодження-дірки, але жодна з них не є діркою від кулі. Переглянувши відео пошкодженої таксівки, якою приїхали іноземці, Лука Солдаті констатував наявність aсиметричних вхідних і вихідних отворів від різної зброї, що свідчить про ймовірне попадання вогню з різних боків. На основі відео неможливо встановити і відстань, з якої стріляли, сказав фахівець з балістики.
Адвокат нацгвардійця Раффаелле Делла Валле у коментарі для Радіо Свобода підсумував: «За допомогою нашого військового експерта, якщо брати до уваги матеріали справи, а не вигадки, так досі і не з’ясувалося, що спричинило смерть фоторепортера (вибух бомби чи міномета), і передусім, з якого боку лучили постріли (з українських позицій чи з боку проросійських бойовиків), тобто стріляли українські військові чи сепаратисти. Та головне – невідомо, хто стріляв. Однозначно, це був не Марків, бо поранення на тілі журналіста не свідчать про ураження з автомата АК-74, яким володів нацгвардієць. Подібне озброєння було і в сепаратистів».
Реакція сторони обвинувачення
Тепер захист в очікуванні вирішальних свідчень чотирьох військових Національної гвардії України, які нарешті погодилися приїхати на суд до Павії 17 травня після запевнень судді про гарантію безпеки свідкам-солдатам.
Як вдалося з’ясувати Радіо Свобода у неофіційній розмові (off the record) з чільними представниками трибуналу Павії, сторона обвинувачення налаштована скептично: розповіді нацгвардійців не зможуть змінити перебіг справи. «Це виглядає дивно. 5 років тому, коли італійська сторона зверталася до Генпрокуратури України за допомогою у розслідуванні смерті репортера, нам надали список 20 очевидців, де були переважно пенсіонери і безробітні... Українці не співпрацювали. А нині всі готові свідчити на захист підозрюваного?» – таке невдоволення панує на стороні обвинувачення.
Там раніше недовірливо поставилися до свідчень від захисту Наталії Чернолуцької, яка на попередньому засіданні намагалася довести недостовірність довідки Нацгвардії України зі списком свідків, яку обвинувачення пред’явило на доказ нелегітимності запрошуваних свідків-військових. Відповідала плутано і невпевнено, кажуть у прокуратурі. На зауваження про відсутність на суді якісного перекладу українських свідків співрозмовник Радіо Свобода не відповів, але погодився, що така проблема існує. Та, незважаючи на це, обвинувачення переконане у достовірності згаданого документу.
Чільний представник трибуналу категорично відкинув можливість виїзду в Україну для додаткового розслідування трагедії на місці події. Маємо матеріалу більше, ніж достатньо, немає чого туди їхати, пролунало у відповідь. Хоча рішення про доцільність такого процесуального кроку на прохання захисту ще має розглянути суддя Анна Марія Ґатто 24 травня.
На запитання, чи можна вважати достовірними відео та інші матеріали російських ЗМІ (сайт «Русская весна», телеканал Russia Today) для використання їх як доказової бази обвинувачення, конфіденційні джерела у прокуратурі відповіли, що належність медіа не є важливою, натомість увага зосереджена на демонстрованих фактах. Наприклад, серед матеріалів справи відеосюжет RT вважають важливим, бо видно, як тіло Андреа Роккеллі привезли нібито до лікарні Слов’янська і двоє сепаратистів розповідають, як його знайшли.
Для обвинувачувачів цей «факт» виключає можливість убивства Роккеллі бойовиками, бо ж, «якби вони його убили, то не везли б до лікарні». Чільний представник прокуратури і далі наполягає, що постріли того дня лучили з гори Карачун (місця дислокації українських сил), підсудний міг бачити таксі із репортерами. Під час суду свідки-депутати та й сам підозрюваний спростували цю версію.
Від сторони обвинувачення неофіційно запевнили Радіо Свобода, що вони «не фінансуються Кремлем і не є прибічниками проросійських бойовиків, про що пишуть в Україні». За словами конфіденційних співрозмовників, прокуратура не виступає на боці тієї чи іншої сторони конфлікту, а її цікавить одне: хто убив Андреа Роккеллі?
Роль провідних медіа
Це запитання ставлять руба й окремі італійські журналісти, коли чують аргументи на користь захисту, але у публікаціях відстоюють тези обвинувачення. «Нас не цікавить, хто там чубиться в Україні, ми не є фанатами ні українців, ні росіян, ми шукаємо правди – як помер Андреа Роккеллі, хто його убив?» – довелося чути з уст редактора поважного видання. Іншими словами, якщо не Марків, тоді хто? Винний повинен бути і має нести відповідальність, аргументи про особливості небезпечної воєнної ситуації на місці трагедії до уваги в дискусіях не беруть.
Складається враження, що за сприяння деяких провідних медіа серед громадської думки Італії продовжують формувати негативне ставлення до українського військовослужбовця, до його співвітчизників і до України загалом.
У статтях та телесюжетах постійно говорять про підозру Віталія Марківа «в убивстві італійця», а не «у причетності до убивства», як це вказано в офіційних матеріалах справи. Італійському читачеві майже не пропонують точку зору захисників військовослужбовця, хоча адвокат Делла Валле, на відміну від сторони обвинувачення і потерпілих, відкрито спілкується із журналістами. Італійські репортери коментують і ретельно фіксують на відео страждальний погляд Елізи Синьйорі, матері Андреа Роккеллі, при цьому зовсім оминають або побіжно показують серед «націоналістів у вишиванках» не менш страждальний погляд Оксани Максимчук, матері Віталія Марківа.
Родина Роккеллі та колеги загиблого репортера демонструють неприязне ставлення до українських спостерігачів на процесі. Невдоволено спостерігають за групою активістів у вишиванках, які приходять підтримати Марківа. Зокрема, звертають увагу правоохоронців, щоб ті не зразу пускали всіх українців до зали засідань, бо італійські представники також хочуть зайняти зручні місця. Вони також уникають спілкування з українською пресою. Після минулого засідання мати Андреа Роккеллі у грубій формі звернулася до акредитованої на суді кореспондентки Радіо Свобода з вимогою вилучити світлини зі смартфона, бо не хоче бачити поширеними свої фотозображення. Водночас для представників місцевих медіа сім’я загиблого таких вимог не висуває.
Можливо, у цій ситуації не зовсім доречна аналогія, але умовно це виглядає саме так – на процесі як на футбольному матчі: щораз збираються дві групи прибічників, з яких одна (завжди чисельніша) на підтримку захисту підсудного й друга – на підтримку родини загиблого та аргументів обвинувачення. Представники кожної з них спрямовують погляди на напис у залі «Закон – один для всіх» і сподіваються на панування правди і справедливості.
