«Публікація соціологічних опитувань, які демонструють лідерство Володимира Зеленського, однозначно скидається на направлення чималої частини електорату на негайну госпіталізацію у психлікарню», –наголошує дописувач «Дзеркала тижня» Олександр Макаров. Він вважає, що електорат шоумена, за рівнем розвитку, часто зараховують до вихованців середньої групи дитячого садка. Що характерно, в дитсадок посилають тих самих людей, чиєю громадянською зрілістю та відповідальністю пишалися після парламентських виборів 2014 року. Серед проблем лідера соцопитувань і можливого президента в майбутньому, автор статті називає і те, що парламентські вибори відбудуться лише через півроку, а не через місяць. За ці півроку реалізувати щось, окрім прогулянок Хрещатиком без охорони, виявиться проблематично. Без відчутних для виборця змін підтримувати його інтерес буде вкрай складно, а регулярні скарги на саботаж можуть поламати образ сильного хлопця. Виводити прибічників на вулиці теж буде важко – ці прибічники й так здійснять подвиг, прийшовши на виборчі дільниці, а після цього знову озброяться пультами й чекатимуть сезону вже реаліті-шоу з «їхнім слугою». Ось тут уже відсутність обіцянок і зобов'язань зіграє лихий жарт, переконаний дописувач. Так, у президентові народ не розчарується, оскільки формально – він ні в чому не винен. Коли зрозуміють, що був скоєний акт не обману, а самообману, люди розчаруються самі в собі. А за самообман мстять, але вже не собі, звісно, а ні в чому не винному предметові цього самообману. І мстять зазвичай жорстко. Словом, для закінчення «несистемного» експерименту в чистому вигляді ці вибори йому, по-хорошому, годилося б програти. Бо при збереженні нинішнього політичного тераріуму з низькою соціальною відповідальністю суспільний запит на винос тіл із Печерських пагорбів нікуди не подінеться. І ось тоді, восени, може бути здійснений прорив до реальної, а не ритуальної влади. Завадити цьому можуть лише нові, забезпечені грішми й телеефірами осмілілі брати по «несистемності». До речі, формат «Слуга народу» проданий у кілька країн, зазначає дописувач. Отож усім зацікавленим особам у цих країнах годилося б проконтролювати кастинг на роль головного героя… Стаття називається «Незаконнонароджений».
Тема номера «Україського тижня» – «Політика та шоу-бізнес». У статті «Хліба чи видовищ?» дописувач тижневика Юрій Макаров пише, що оскільки в глибині душі виборець не вірить нікому й переконаний, що всі, хто пробрався нагору, вже заздалегідь шахраї й симулянти, спокусити його можна тільки сильними враженнями, парадом атракціонів. Автор статті зазначає, що популісти, як ліві, так і праві, стали помітною проблемою європейської політики. Але «старі» демократії мають достатньо «дурнезахисних» інструментів у вигляді сталих інституцій. Коли ж ідеться про вчорашні тоталітарні або маріонеткові режими, тут імунна система не спрацьовує – і спостерігається польський або угорський феномени галасливих, але безвідповідальних очільників бідолашних країн, які не заслуговують на таку кару. Дописуач наголошує, що легковажність не буває безкарною. А ті, хто віддає перевагу видовищам перед хлібом, згодом утрачають і те, й інше.
А в статті «Гримаси шоу-політики» «Український тиждень» аналізує – чому розвиток політичного маркетингу може зробити демократію загрозою національній безпеці. У боротьбі за прихильність суспільства політика та бізнес використовують увесь доступний маркетинговий арсенал. Проблема в тому, що в політичній площині його застосування може мати серйозні негативні наслідки. І річ не лише в тому, що комунікативні технології, стаючи дедалі ефективнішими, можуть прикривати змістову порожнечу. Йдеться ще й про те, що розігріті високотехнологічною агітацією виборці можуть скеровувати свої країни у неправильному напрямі. Уп’ятеро переплатити за смартфон або сходити на концерт розкрученої бездарності – це одне, а вручити владу небезпечним авантюристам – це зовсім інший рівень ризиків. У сталих демократіях на такий випадок є інституційні запобіжники, які можуть певною мірою зменшити негативні наслідки електоральних помилок. Натомість в Україні таких запобіжників практично не існує, тож українці перебувають в ситуації подвійної загрози: з одного боку, це загроза демократії з боку авторитаризму, а з другого – загроза державності, пов’язана з деякими електоральними тенденціями. У випадку наближення до авторитаризму українське суспільство вже двічі використовувало стоп-кран у вигляді Майдану. А от що робити, коли майбутньому країни загрожують електоральні наслідки шоу-політики? На це питання відповісти вкрай непросто, зазначає автор.
Бажання суспільства боротися з корупцією і увага до нечистих на руку чиновників пропорційні рівню добробуту суспільства, наголошує дописувач тижневика «Новое время» Сергій Фурса. Він зазначає, що чим багатше суспільство, чим більше розвинена економіка, тим більше шансів побороти (мінімізувати) корупцію. Очевидно, що будь-яка реформа, чи то створення ринку землі або правильно проведена приватизація, призводить до зростання добробуту суспільства. А відтак підвищує шанси на боротьбу з корупцією. Якщо чекати верховенства права та не проводити реформи, то верховенства права ніколи не буде, наголошує автор. Воно не запрацює за бажанням влади. Владі і так добре. Цього має вимагати суспільство. А суспільство починає думати про справедливість лише після того, як задовольняє базові потреби: безпека і «поїсти». Дописувач переконує, що найбільше корупціонери хочуть вселити людям впевненість, що з ними не потрібно боротися. Тому головне питання – чи готові українці погодитися з цим. Якщо так, то українське суспільство заслуговує те, що має. Ракову пухлину, що робить усіх біднішими. Але навіть в такому випадку це не означає, що не треба скорочувати кормову базу корупціонерів. Але ж будь-яка реформа саме це і робить: скорочує кормову базу і збільшує достаток суспільства. Важливо і те й інше. Одночасно. На цьому наголошується в публікації «Реформа на два фронти».
