В міжнародній пресі є публікації про суперечливий російсько-німецький проект газогону «Північний потік-2», який, на думку видань, не є суто комерційним, а однією з цілей якого є позбавлення України транзитних можливостей. Також пишуть в міжнародній пресі і про газове питання під час української президентської кампанії. І телекомпанія NBC вмістила репортаж з Авдіївки на лінії фронту і як несуть службу українські бійці і які в них настрої.
Британський аналітичний тижневик The Economist пише про газогін «Північний потік-2», що його Росія планує будувати дном Балтійського моря до Німеччини на додаток до вже існуючої труби «Північного потоку».
Стаття має назву «Північний потік-2» – це російська пастка», з підзаголовком: «І Німеччина в неї потрапила».
«Коли мегапроект не має комерційного сенсу, тоді існують дві можливості. Або його спонсори є дурнями, або в них інші мотиви. Оскільки Володимир Путін не дурень, значить можна здогадатися, що його газопровід-дітище не є суто бізнес-проектом – і дурнями є європейці, зокрема німці», – пише впливовий тижневик.
Минулого тижня, після наполегливого німецького тиску, Євросоюз погодився, як його енергетичні правила мають застосовуватись до «Північного потоку-2», протяжність якого 1200 кілометрів, а вартість становить 11 мільярдів доларів.
«Як наслідок, вже майже точно, що проект буде реалізований, хоча, можливо, і з затримкою», – зазначає The Economist.
Газопровід починається у Виборзі в західній частині Росії, піде дном Балтики, а вийде в Ґрейсфальді у північно-східній Німеччині. Робота над побудовою магістралі почалась минулого року і може завершитись вже до кінця нинішнього року, зазначає видання.
«Економічно, він недоцільний. Немає браку потужностей в існуючих російських газопроводах, які йдуть переважно зі сходу на захід насамперед через Україну та Польщу, а також через вже існуючий газогін «Північний потік-1» прямо до Німеччини.
Європейський попит на імпортований газ, через підвищення ефективності, слабкий попит на промислове виробництво та нарощення відновлювальної енергії, не досягнуть тієї межі, за якої існуватиме потреба у новому газопроводі у найближчому майбутньому.
«Не дивно, що російський енергетичний велет «Газпром», в якому мажоритарним акціонером є держава, є єдиним акціонером проекту», – пише тижневик.
В іншій статті в цьому самому випуску The Economist нагадує слова одного з кремлівських пропагандистів, який сказав, що «тихо, без піддавання на провокації, ми прокладаємо наш газопровід крізь їхні санкції».
І справді, хоча Росія перебуває під санкціями, «Північний потік-2» розділяє європейців і розлючує Америку. Щодня компанії-підрядники, за контактом із «Газпромом», прокладають ділянки металевих труб, вкритих бетоном, на дно Балтійського моря з метою завершити проект до кінця цього року.
«Північний потік-2» глибоко турбує тих, хто вже довгий час боявся здатності Кремля експортувати політичний вплив разом зі своїм газом», – зазначає видання.
Критики газогону кажуть, що через зростання залежності від Росії, він робить частину Європи відкритою для енергетичного шантажу з боку все більш ворожого поставника.
І зокрема нервується Україна. «Північний потік-2» оминає її територію, потенційно позбавляючи її транзитних зборів, які вона бере з «Газпрому», що становлять два відсотки її ВВП і дають їй корисний важіль впливу на великого, агресивного сусіда. Не дивно, що «Газпром» запевняв у намірі покласти край своїй залежності від України в царині транзиту», – пише The Economist.
Брюссельське видання EURACTIV пише про те, як українська президентська кампанія показала глибокі розбіжності в питанні газу.
І що напрямок, який Україна обере для своєї енергетичної політики, становить інтерес для оглядачів у Брюсселі та європейських столицях, оскільки стабільна та заможна Україна підвищить загальну європейську енергетичну безпеку.
Але ці реформи не були поза критикою, читаємо у статті.
«Навпаки, вони стали запальником на тлі того, як країна готується до президентських виборів у березні, з Порошенком, який вказує на підтримку з боку ключових зовнішніх партнерів, у той час, як його головний опонент, колишній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко пристала на популістський підхід, який потенційно може розвернути назад останні зміни».
В розділі з підзаголовком «Реформи президента Порошенка» видання зазначає, щоб МВФ та ЄС надали фінансову допомогу Україні від часу економічної кризи після анексії Криму Росією в 2014 році. Натомість обидві організації наполягали на відповідності енергетичної політики України стандартам країн-членів ЄС.
Видання нагадує, що відмова уряду підняти ціни на газ, які штучно тримались заниженими від радянських часів, спонукали МВФ заморозити допомогу у квітні 2017 року. Нарешті минулого жовтня Україна оголосила про отримання нового кредиту в сумі 3,9 мільярда доларів за угодою з МВФ, але уряд взяв зобов’язання підняти комунальні платежі за газ на 25 відсотків згідно з умовами МВФ.
«І хоча цей крок був непопулярним... через зростання цін на газ для населення і промислових споживачів, уряд проте попередив, що фінансова ситуація в Україні вкрай складна і що країна не виживе без продовження фінансової допомоги», – зазначає видання.
Реформи Порошенка мали вплив на газорозподільчу систему. «Нафтогаз» та оператор газопроводів підписали меморандум про порозуміння для розділу видобутку та транспортування газу. Україна відіграє надзвичайно важливу роль в транспортуванні газу з Росії до ЄС, що призводило до низки суперечок між «Нафтогазом» та «Газпромом».
У розділі «Виборчі обіцянки Тимошенко» Euractiv пише, що підняття цін ніколи не є популярним і Юлія Тимошенко дійшла до того, що назвала це «геноцидом проти українського народу».
Минуле Тимошенко в газовій промисловості робить її «грізним голосом» у питаннях, які стосуються енергетичної політики України та її відносин із зовнішніми партнерами. У своїй виборчій кампанії вона пропонує створити «справжній газовий ринок» і вдвічі знизити ціни для населення.
«Але це, однак, суперечить вимогам МВФ та ЄС щодо майбутньої фінансової допомоги», – пише видання.
«І є ще один, більш довготривалий наслідок: нижчі ціни можуть знизити розробку українського сланцевого газу, який може значно посилити енергетичний сектор України», – зазначає видання.
Видання каже, що Україна має запасів природнього газу на понад півстоліття, якщо буде видобувати його на нинішньому рівні. А окрім цього, за міжнародними оцінками, Україна має четверті в Європі запаси сланцевого газу.
В статті зазначається, що інвестиції в сланцевих газ можуть прийти, коли ціни на нього будуть вищими, принаймні буде обіцянка вищих цін, а утримання цін на штучно низькому рівні триматимуть осторонь й інвестиції в український сланцевий газ.
«Популістські обіцянки легко робити, але важко буде Тимошенко замирити вимоги зовнішніх партнерів, допомога яких є ключовою для економічного виживання України, з її передвиборчими обіцянками розвернути важливі реформи», – говориться в статті.
«Поза впливом на допомогу МВФ та ЄС такі кроки уповільнять розвиток розробки сланцевих запасів. У довшій перспективі дозвіл на вищі ціни стимулюватиме інвестиції в українські сланцеві запаси і дозволить країні стати самодостатньою у природному газі. Це, своєю чергою, може призвести до зниження цін на газ само собою – як це вже було у США, де вищі ціни на газ призвели до буму у видобутку сланцевого газу», – зазначає брюссельське видання.
«Багно, снайпери і увага світу: на передовій замороженої війни України» – це заголовок статті на сайті американської телекомпанії NBC News від кореспондента, який побував в Авдіївці на Донбасі.
Він називає війну «забутими окопами Європи, якій вже незабаром піде шостий рік».
В статті читаємо, що українські солдати ховаються від снайперів в окопах, проритих між деревами та будинками і що в цю пору року багно в окопах скрізь.
Ворог лише за 300 метрів і артилерійську канонаду добре чути в українських окопах і також часом чути постріли снайперських гвинтівок противника.
«Війна на сході України заморожена. І почалась вона, як виглядало, як суто внутрішній конфлікт, а стала однією з найнебезпечніших гарячих суперечок між Росією та Сполученими Штатами».
«Десь 13 тисяч людей загинули від конфлікту від часу як підтримувані Росією сепаратисти проголосили незалежність та постворювали свої власні «народні республіки» у квітні 2014 року», – читаємо у статті.
Понад дві тисячі людей були вбиті лише за минулий рік, незважаючи на режим припинення вогню.
«Однак, ясно, що ці (мирні угоди), розроблені дипломатами та миротворчими посередниками, означають мало що для солдатів на передовій», – говориться у статті.
Український офіцер Дмитро Кебц воює вже три роки. Бородатий та з Калашником за плечем, Кебц виглядає як справжній боєць, що загартований боєм. Але це не те, де він хотів би бути.
«Мені це не подобається. Я цивільна людина. Але я відчуваю, що якби я не пішов би до армії, то хто б тоді?» – каже він.
Кебц сказав кореспондентові, що «можна заховатися від артилерії, але (ворожі) снайпери бачать твоє обличчя».
Тому треба триматися низько, пересуваючись, не висуватися, ходити швидким темпом, розпорошуватись.
За словами українського вояка, вишколені снайпери – та їхні командири – всі з російської армії, а не місцеві сепаратисти.
Авдіївка бачила одні з найзапекліших боїв під час цієї війни. Багато будинків зруйновані і нині руїни дають захист для Кебца та його бійців.
«Взявши в долоню українське багно з окопа, він його тримає міцно, стиснувши: «Це – моя країна. Це – моя земля. Вона – моя. Я – пес, а Росія є слоном. Але ми будемо воювати».
