Під час останнього візиту до Ізраїлю президент України Петро Порошенко запросив прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньягу до Одеси. В цьому українському місті народився Володимир Зеєв-Жаботинський – один з найвідоміших ідеологів сучасного Ізраїлю, на багатьох ідеях якого базується партія Нетаньягу «Лікуд». Але це не єдиний зв’язок Одеси із Ізраїлем. З другої половини XIX сторіччя і до 1919 року це місто залишалося одним з головних центрів сіонізму в Російській імперії – звідси євреї відправлялись жити в Палестину, тут видавали літературу на івриті і збирали гроші на придбання нерухомості та земельних ділянок на Святій землі.
Свого часу євреї називали Одесу «Вратами Сіону» або на івриті «Шаарей Ціон», говорить екскурсовод та науковий співробітник Музею історії євреїв Одеси Володимир Чаплін. Одна з його спеціалізацій – екскурсії єврейською Одесою і разом із Чапліним Радіо Свобода уклали цілий список місць в Одесі, що мають важливе значення для історії держави Ізраїль.
Звісно, найвідомішим одеським сіоністом, прибічником переселення євреїв на історичну батьківщину, є Володимир Зеєв-Жаботинський, який народився тут в 1880 році. В Одесі Жаботинський працював журналістом, пізніше боровся за відродження івриту в усіх сферах єврейського життя і брав участь в сіоністських конгресах
Останнього разу публіцист побував в Одесі в 1915 році, а після Першої світової війни остаточно переїхав до Палестини.
З самого початку і до кінця (Жаботинський помер в 1940 році) громадський діяч боровся за виключно єврейський характер майбутньої держави Ізраїль, виступав з позицій так званого ревізіоністського сіонізму – без соціалізму. Сучасна партія «Лікуд», членом якої є і діючий прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу, є спадкоємцем частини ідей Жаботинського.
В Одесі із його ім’ям пов’язано більш ніж чотири десятки адрес, в тому числі Одеський тюремний замок, де той сидів в 1902 та 1904 роках. Обрати будинок для встановлення меморіальної дошки було непросто, каже Чаплін, і врешті решт її встановили на будинку номер 1 по вулиці Єврейській – тут майбутній сіоніст мешкав в 17-18 років.
У 2017 році місцеві мешканці зверталися до президента Ізраїлю Реувена Рівліна та президента України Петра Порошенка із проханням не допустити знищення будинку – поблизу будинку Жаботинського почали будувати низку багатоповерхівок і жителі побоювалися, що їхній будинок пошкодять. Зараз будівництво триває, але будинок Жаботинського не стали чіпати.
Втім, мабуть, найважливішою одеською адресою для Ізраїлю є будинок номер 12 в провулку Олександра Нечипуренка, говорить Чаплін. Близько двох років тому тут розмістили надпис «Сучасний Ізраїль народився тут», оскільки саме в цьому будинку колись був форпост єврейського національного руху в Одесі.
«Сіонізм, переїзд євреїв до Ерец-Ісраель або Палестини, зазвичай пов’язують із відомою фігурою Теодора Герцля та конгресом, що той провів в 1897 році. Втім сам рух по переселенню євреїв і по розбудові майбутньої єврейської країни існував до нього. І саме в Одесі в 1890 році в будинку номер 12 по цьому провулку, у квартирі одеського лікаря та громадського діяча Льва Пінскера була зареєстрована єдина в тодішній Російській Імперії організація якій дозволили легально контактувати із Палестиною. На той час регіон був частиною Османської імперії, до стосунків із якою влада Російської імперії ставилася із великою підозрою. Це було «Товариство допомоги євреям хліборобам і ремісникам Сирії і Палестини», – розповідає екскурсовод.
В тому ж провулку, який тоді називався Авчінніковський, і тому ж будинку знаходилася організація «Геула» Меіра Дізінгофа – назва перекладається як «звільнення». Тут збирали гроші на придбання нерухомості в Палестині. Пізніше Дізінгоф переїхав в Ерец-Ісраель, де заснував місто Тель-Авів і став його першим мером. Жив Дізінгоф також в Одесі – в кількох кварталах від свого «офісу».
В ті ж часи в Одесі мешкав ще один важливий для Ізраїлю публіцист та громадський діяч Ахад га-Ам (справжнє ім’я Ашер Гірш Гінцберг). Його адреса – будинок №11 в Стурдзовському провулку (зараз носить ім’я поетеси Віри Інбер).
«Ахад га-Ам видавав івритомовний щомісячник «га-Шиллоах», був засновником духовного сіонізму. Публіцист розумів, що одночасно усі євреї до Палестини не переселяться, але він хотів, щоб Ерец-Ізраїль став духовним центром для всіх євреїв, де б вони не жили. Щоб Єрусалим і земля Ізраїлю була духовним та інтелектуальним центром і щоб євреї, що мешкають, наприклад, в Німеччині, не називали себе німцями Мойсеєвого закону», – говорить Чаплін.
Неподалік від Ахад га-Ама в будинку на вулиці Малій Арнаутській, 9 жив поет Хаїм Нахман Бялик. Його роль для єврейської та ізраїльської культури можна прирівняти до ролі Тараса Шевченка для української, Адама Міцкевича – для польської чи Олександра Пушкіна – для російської, розповідає Чаплін.
«Бялик – справжній національний поет Ізраїлю. І величезну частину своєї творчості він пише саме в Одесі. Пізніше Бялик також став одним зі співвласників одеського видавництва «Моріа», яке видавало книги російською та івритом», – говорить Чаплін. Оскільки Бялик писав на івриті, його твори стали дуже важливими під час переселення євреїв до Палестини. Сам він також переїхав до Тель-Авіву в середині 1920-х років.
В будинку 69 по вулиці Базарній близько півроку працював сіоністський клуб «Кадіма» – його в 1906 році відкрив лікар Йосель Сапір. Згідно з повідомленнями інформаторів одеської жандармерії, на деяких засіданнях в клубі збиралося до 300 осіб, які слухали доповіді та реферати на теми сіонізму, жваво обговорювали проблеми переселення до Палестини. Вже в 1907 році клуб закрили рішенням одеської місцевої влади після розпуску російської Державної думи.
В кількох кварталах від «Кадіми» за адресою Базарна, 87 в ті часи жив ще один ідеолог сіонізму – письменник і громадський діяч Моше Лейб Ліліенблюм. Він опонував «духовному сіонізму» Ахад га-Ама і писав, що євреям необхідно якомога активніше переїжджати до Палестини. Вважається, що до цих поглядів його підштовхнули чисельні єврейські погроми 1881–1882 років. Саме Ліліенблюм не встиг переїхати до Ерец-Ісраель – помер в 1910 році від раку.
З 1885 по 1919 рік в Одесі також жив історик, лінгвіст та сіоніст Йозеф Клаузнер. Він закінчив тут йєшиву (релігійний навчальний заклад), а отримувати вищу освіту поїхав до Німеччини, до Гейдельбергського університету, де поступив на філософський факультет. Після кількох років в Європі Клаузнер повернувся до Одеси. Він жив в будинку номер 7 на вулиці Реміснича. Зараз вона носить назву Осіпова.
Незважаючи на європейську освіту Клаузнер як іудей за віросповіданням не мав права викладати в одеському університеті, він читав лекції в єврейському навчальному закладі і редагував журнал «га-Шиллоах». Після Лютневої революції 1917 року Клаузнер ненадовго очолив кафедру історії в Новоросійському університеті (Сьогодні Одеський національний університет), але вже в листопаді-грудні 1919-го він із іншими репатріантами сів на теплохід «Руслан» та переїхав до Палестини.
В листопаді 1919 року буде сто років, як судно «Руслан» вийшло з Одеського порту і через п’ять тижнів прибуло в порт Яффо в Палестині. На борту було 644 репатріанти – архітектори, художники, журналісти, лікарі та вчені.
Цей теплохід завершує сіоністську історію Одеси, говорить Чаплін. Вже за кілька місяців в Одесі закріпиться радянська влада. Більшовики «дадуть» сіоністам ще кілька років на залишення країни, а потім радянська влада перекриє кордони і навіть репресує деяких єврейських діячів.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Український вимір Держави Ізраїль: два президенти і три прем’єри народилися на українській землі
Україна-Ізраїль: від Жидівського куреня УГА і загонів «Хагани» – до Єврейської чоти УДА
Чи відповідальний Петлюра за вбивства 50 тисяч євреїв?
