Нові транспортні зв’язки України є вказівниками того, в який саме бік рухається суспільство не лише фізично, але й розумово, переконаний головний редактор видання Ukraine Business News Джеймс Брук у статті для аналітичного центру Atlantic Council. Чи дійсно Україна потребує повернення «газової принцеси» Юлії Тимошенко – запитує політичний аналітик Аріана Ґік в статті для журналу New Eastern Europe. У виданні Euractive, тим часом, йдеться про майбутнє транзиту російського газу територією України.
Нові транспортні зв’язки України є вказівниками того, в який саме бік рухається суспільство не лише фізично, але й розумово, переконаний головний редактор видання Ukraine Business News Джеймс Брук у статті для аналітичного центру Atlantic Council.
Ще п’ять років тому всі дороги буквально вели до Москви. Тепер вони ведуть на Захід.
Минулого року більше українців подорожували потягом до Європи, ніж до Росії – вперше з тих часів, коли побудували царські залізні дороги. Пасажиропотік Україна-ЄС подвоївся, а в Росію скоротився на 15%, зауважує автор.
Щодо автівок – Польща та Словаччина будують чотирисмугові автостради, які сягатимуть західних кордонів України вже найближчими роками. Та, насправді, навіть без цих автострад дістатися Європи стало набагато легше – з реклами у київському метрополітені можна дізнатися, що квиток на автобус в один бік до Варшави може коштувати від восьми доларів, пише Брук. Ба більше, Україна тепер має безвізовий режим із ЄС.
Ще три роки тому у Москві казали, що Україна стріляє собі у ногу, коли вона заборонила пряме авіасполучення з Росією. Насправді ж, Україна сьогодні переживає справжній «авіаційний бум». Десятки нових авіаліній та пунктів призначення разом із появою європейських бюджетних авіаліній на українському ринку відіграють чималу роль, переконаний автор аналізу. Українці їдуть не лише з туристичною метою, але й з метою навчання та працевлаштування. У 2017 році українці стали провідною країною за отриманням дозволів на проживання в країнах ЄС.
Тим часом в Україні зростає покоління, яке ніколи не відвідувало російські Москву чи Санкт-Петербург – тепер вони розповідають про кафе у польському Кракові, пляжі на Адріатичному узбережжі чи музей на півдні Франції, мовиться у статті.
«У глуху зиму мало хто в Києві сьогодні усвідомлює наслідки економічних моделей дисконтних авіакомпаній», – зауважує автор.
Також створені всі передумови для того, щоб 2019 рік став роком, коли і європейці відкриватимуть для себе Україну.
Чи дійсно Україна потребує повернення «газової принцеси» Юлії Тимошенко – запитує політичний аналітик Аріана Ґік в статті для східноєвропейського аналітичного журналу New Eastern Europe.
Автор статті звертає увагу на те, що напередодні виборів 2019 року в українських ЗМІ з’являються матеріали про те, чому президентство Тимошенко могло б бути добрим для держави, однак, як вважає Ґік, такий «рожевий оптимізм» не збігається з реальністю. Потрібно лише поглянути на її нинішню політичну кампанію – на думку автора, вона нагадує кампанію, підготовлену свого часу для колишнього проросійського президента України Віктора Януковича американським радником Полом Манафортом.
«Українці вже заплатили дуже високу ціну за запрошення привидів минулого назад у їхнє життя. Було б трагічно, якби вони зробили це ще раз. У 2010 році українці обрали президентом людину, чия фальсифікація виборів спричинила Помаранчеву революцію 2004 року», – мовиться у статті.
Як це раніше було з Януковичем, Тимошенко сьогодні також презентують у якості реформованого, нового лідера – яка тепер вже повністю відсторонена від своїх колишніх «політичних гріхів».
Автор зазначає, що Тимошенко відома своєю олігархічною приналежністю до торгівлі газом, а її антидемократичні методи консолідації влади та її некомпетентний «ручний режим» управління економікою загострили наслідки економічної кризи 2008-2009 років, що призвело до 35,6% зниження ВВП України і 38% падіння вартості національної валюти. Тимошенко мала кілька кримінальних звинувачень за хабарництво та розкрадання, а її декларації не можуть пояснити її щедрого способу життя, зауважує Ґік.
Найголовніше, однак, те, що Тимошенко підозрюють у тіньових зв’язках із російським президентом Володимиром Путіним, наголошує автор. Вона дотримувалась дружніх до Росії політичних позицій із питань, що становлять критичний інтерес для Кремля. «Існує декілька прикладів, однак два особливо відмінних – її протидія засудженню війни Росії проти Грузії 2008 року та її московські газові контракти 2009 року, які надзвичайно шкодили економіці та безпеці України», – мовиться у статті. Та своїм іміджем хорошого «опозиційного лідера» проти «поганого уряду», Тимошенко використовує той самий пакет політичних трюків, які Манафорт створив для Януковича в 2010 році, вважає автор.
Вона критикує уряд пост-Євромайдану, використовуючи слова «мафія», «режим», «диктатура» та називаючи політику реформ, серед іншого, «геноцидом». Автор звертає увагу на те, що попри гостру критику реформ, сама Тимошенко виступає із реформістською риторикою, але підтримка політичних реформ з боку її партії є найнижчою в українському парламенті.
«Популістський радикалізм Тимошенко заразний. Зі своєю харизмою вона є безпрецедентним майстром маніпулювання громадською думкою і захоплення уяви людей грандіозними планами на краще майбутнє. Але з її політичної біографії треба пам’ятати, що після того, як вона здобуде владу, амбітні обіцянки Тимошенко змінити Україну на благо народу швидко зміняться на захоплення більшої особистої влади», – переконаний автор.
У виданні Euractive, тим часом, йдеться про майбутнє транзиту російського газу через Україну.
У понеділок 21 січня ЄС виступив посередником у перемовинах між Москвою та Києвом щодо транзиту російського газу територією України. Єдине рішення – зустрітися знову у травні, зауважує автор.
А це вже буде після того, як 31 березня в Україні відбудуться президентські вибори, результати яких поки що вважають непередбачуваними.
У той час, як Росія залучена в конфлікт із Києвом через регіони на сході України, а ЄС розраховує на постачання російського газу, Київ вбачає в транзиті важливі гарантії своєї незалежності від Москви – тож питання загалом є предметом складної дипломатії.
Росія планує подвоїти постачання газу через «Північний потік-2» та «Турецький потік», що може дозволити оминати постачання через територію України. Німеччина не відступатиме від підтримки першого проекту, попри заклики до його закриття з метою покарання Москви за захоплення українських суден та моряків.
США вже неодноразово виступали проти «Північного потоку-2», але також виступили і проти другого проекту, який пролягатиме під Чорним морем, мовиться у статті.
Тим часом лунають думки, що Москва намагається відтягнути час у перемовинах, щоб дочекатися результатів виборів у березні.
«Газпром» затягує реальні переговори щодо транзиту для того, щоб побудувати «Північний потік-2», – цитує автор заступника голови правління «Нафтогазу» Юрія Вітренка. «Тоді вони скажуть: «Ми можемо обійтися і без українського транзиту взагалі».
Джерела, наближені до переговорів 21 січня, повідомили, що віце-президент Європейської комісії Марош Шефчович, який очолив цю тристоронню зустріч, подав пропозицію двом країнам укласти новий 10-річний контракт на транзит, в якому гарантуматиметься мінімальний щорічний обсяг транзиту у 60 мільярдів кубічних метрів на рік та 30 мільярдів кубічних метрів додаткової гнучкості.
Та за словами міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, Росія грається з часом через те, що чекає на політичні зміни в Україні, мовиться у статті.
