Видання Eurasia Review розповідає про історію православного трикутника Константинополь-Київ-Москва. А про суперечливі та перемінні успіхи руху України в бік Заходу на прикладах енергетичної, безпекової та релігійної сфер, пише в авторському матеріалі американський аналітичний центр The National Interest. Тим часом бельгійська щоденна газета Le Soir розповідає про можливість нової гонки озброєнь, бо «з легкої руки» Росії припиняє свою дію ракетний договір, підписаний у 80-х роках Горбачовим та Рейганом
Про те, як історично розвивалися стосунки у світовому православ’ї та дослідження еволюції «православного трикутника» – Константинополя, Києва та Москви, читаємо на сайті культурологічного видання Eurasia Review. Наголошуючи на тому, що «церкви міркують категоріями століть та не пов’язані короткотерміновими політичними мандатами», автор Бруно Ускіне починає ще з часів «хрещення Київської Русі», пояснюючи, чому вибір Києва впав не на Рим, а на Константинополь. Мандруючи століттями, в матеріалі розповідається про те, як вперше на «релігійну сцену» виходить Москва, як згодом складалися відносини між церквою, Києвом, російською монархією, а ще пізніше розпочалося релігійне змагання між Москвою та Константинополем.
«Щоб зрозуміти те, що відбувається нині, слід оглянутися на динамічну історію вікових відносин між Константинополем, Києвом та Москвою», – пише автор на тлі рішення патріарха Константинопольського надати незалежність Православній церкві України.
«На тлі складних міжнародних відносин, що склалися на початку 21-го століття, інтереси Російської православної церкви та російської держави в Україні пересіклися. Питання релігії та відданості Київському чи Московському патріархатам стало питанням ідентичності… Позиція російської церкви та російської влади для багатьох стали двома сторонами однієї медалі, а російська церква стала синонімом втручання Росії у справи України», – йдеться в матеріалі.
Втім, створення автокефальної Православної церкви України – ще один поворот в динамічних відносинах між трьома історичними містами – Константинополем, Києвом та Москвою. І навряд чи цей крок буде останнім…» – підсумовує Бруно Ускіне.
Переклад твіту Володимира Єльченка: «Доволі пізнавально. Варто прочитати. «Православний трикутник у розвитку: Константинополь-Київ-Москва» – аналіз»
«Україна хоче стати частиною Заходу, але її стратегія дає суперечливі результати», – йдеться у статті американського аналітичного центру The National Interest.
Президент України Петро Порошенко покладався на запевнення США та деяких держав-партнерів у Центральній Європі щодо протидії російським газогінним проектам до Європи в обхід України, але «наполегливі зусилля Росії зводять ці гарантії нанівець». Газопровід «Турецький потік» нині стає реальністю й Туреччина, вочевидь, припинить весь імпорт газу з Росії через Україну.
Однак, значно драматичніше, те, що в рамках іншого проекту «Північний потік»-2 розпочалося прокладання газопроводу, який подвоїть пропускну спроможність в транспортуванні газу до Німеччини та основних європейських споживачів безпосередньо через Балтійське море.
Україна ще сподівається, що дипломатичними зусиллями канцлера Німеччини Анґели Меркель, вдасться отримати від Москви запевнення, що деякі російські енергоносії все ж продовжуватимуть транзит через українську територію, «забезпечуючи прибутки, такі необхідні для української економіки». «Взамін на це Берлін надасть Москві гарантії того, що Німеччина не скасовуватиме проекту Північний потік»-2», – пояснює автор матеріалу Ніколас Ґвоздев.
Другий елемент, де Україна теж досягла суперечливих результатів – допомога в сфері безпеки й оборони. Отримуючи все більше постачань американської зброї та обладнання від інших західних країн, користуючись підтримкою в підготовці своїх Збройних сил, «листопадове випробування в Керченській затоці мало б продемонструвати здатність України показати свій стяг та зберегти свої морські претензії. Однак кінцевий результат виявився менш ніж задовільним. Україна не лише втратила контроль над деякими кораблями, а її моряки опинилися в полоні. Росія ж не постраждала від покарань Євросоюзу. А в союзі НАТО виявилися розбіжності щодо того, яку роль він має відігравати в Чорному морі, й які зобов’язання він може взяти на себе щодо безпеки України», – пише автор.
У питанні Православної церкви аналітик також висловлює сумнів: а що буде, якщо частина українських православних громад не захоче переходити з Московського патріархату до Православної церкви України.
«Чи буде Порошенко переобраний, чи пост президента отримає інший кандидат, в 2019 році Україні доведеться орієнтуватися на можливу втрату прибутків, якщо Росії вдасться скоротити транзит через українську територію. Це доведеться вирішувати водночас зі спробами поглибити зв’язки із Заходом у сфері безпеки, та з огляду на розвиток церковної ситуації», – підсумовує Ґвоздев.
Найбільша французькомовна щоденна газета Бельгії Le Soir помістила розлогий матеріал про те, що «смерть Договору про ліквідацію ракет середньої та малої далекосяжності – факт неминучий». Йдеться про те, що вже 2 лютого США почнуть вихід з цієї угоди, який закінчиться остаточно через шість місяців. Причина, «відмова Москви погодитися на знищення своїх ракет, які заборонені цим Договором».
«Росія продовжує порушувати цей договір, у той час, як ми продовжуємо його виконувати. Так продовжуватися більше не може, бо ці порушення мають мати якісь наслідки», – цитує газета заступника державного секретаря США з контролю за озброєннями та міжнародної безпеки Андреу Томпсон, яка виступила у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі.
Тим часом, Москва докладає всіх зусиль, аби саме США зробити винуватцем припинення чинності договору, «який поклав край кризі «євроракет» у 1980-х роках. «Росія намагається розвернути ситуацію на свою користь. Заявляючи, що її ракети мають меншу далекосяжність дії, ніж обмежені договором 5,5 тисяч кілометрів, росіяни твердять, що саме США своєю європейською системою протиракетної оборони (остаточний арсенал має бути розміщений до 2020 року в Румунії та Польщі) порушує угоди з Росією.
А тим часом, серед держав-союзниць НАТО наростає занепокоєння можливістю нового витка гонки ядерних озброєнь, зауважує Філіп Реньє, автор статті «НАТО: російські ракети? – Так далі тривати не може».
«Російсько-американські консультації у вівторок у Женеві нічого не принесли: кожна зі сторін залишилася при своєму. Андреа Томпсон зауважила, що Росія «повинна знищити невідповідні договору озброєння». При цьому, вона підтвердила, що росіяни висунули для збереження цієї угоди свої пропозиції, але там не було «нічого, що дозволило б перевірити реальну далекосяжність російських ракет: натомість Росія пропонує оглянути їхню статичну виставку».
«НАТО: російські ракети? – Так далі тривати не може»
