(Вперше текст був опублікований 16 січня 2019 року)
Сьогодні, 19 січня, у Чехії згадують Яна Палаха. Минуло 52 роки із того дня, коли 16 січня 1969 року чеський студент вчинив самоспалення на центральній площі Праги на знак протесту проти окупації Чехословаччини військами країн Варшавського договору. Палкий студент-історик празького Карлового університету не міг пасивно спостерігати за тим, як ідеї «Празької весни» були розчавлені радянськими танками, а суспільство, як здавалося, змирилося з цією ситуацією. 19 січня 1969 року Ян Палах помер.
Ян Палах народився у 1948 році в родині кондитерів у невеликому містечку Вшетати, розташованому недалеко від Праги. Батько помер, коли Яну було всього 13 років. На 1968 рік він був активним студентом-істориком, учасником дискусійних вечорів, а також студентських протестів. Його обурював той факт, що суспільство поступово звикається з прядками «нормалізації», привезених на броні танків Варшавського блоку. Тому Ян Палах і зробив свою останню відчайдушну спробу розбурхати людей.
16 січня 1969 року близько 16:00 Ян Палах прийшов на Вацлавську площу до Національного музею, зняв пальто, облився горючою сумішшю і підпалив себе.
«Я бачив, як біля мене, біжить палаюча людина. З голови до ніг він був облитий бензином і палав. Я зняв пальто і побіг за ним, намагаючись накинути на нього пальто. Він впав прямо на проїжджій частині, інші люди теж на нього накинули свої пальто. Ми загасили його, а потім відвезли на Леґерову вулицю в опікове відділення», – описав ті події в ефірі «Чеського радіо» один зі свідків, стрілочник транспортного підприємства чеської столиці.
Лікарі не змогли допомогти, через три дні Ян Палах помер. Але на відміну від інших самоспалень на знак протесту проти режиму, таких, які вчинили українці Василь Макух та Олекса Гірник, влада не змогла приховати самоспалення Яна Палаха. Про його вчинок дізналася вся країна. І ховали його також цілою державою. Поховання студента, що не змирився з окупацією своєї країни, відбувся в Празі 25 січня 1969 року і перетворилися в загальнонародну маніфестацію протесту.
«Потік людей йшов від Філософського факультету через Вацлавську площу до Ольшанського цвинтаря, де Ян Палах і був похований. Багато людей плакали. У мене було подвійне ставлення до його вчинку. Я глибоко співчувала його батькам, але розуміла всю безнадійність принесеної жертви. І, крім того, я дуже боялася, що його приклад наслідуватимуть інші молоді люди», – згадувала очевидець подій Лена Рюрикова в інтерв’ю «Чеському радіо».
Комуністична влада всіляко намагалися спотворити значення жертви Яна Палаха і навіть не залишили в спокої його останки. У 1973 році труну з його тілом було таємно ексгумовано і піддано кремації. Урну з прахом помістили на цвинтарі у Вшетатах, де Ян Палах народився. Тільки в 1990 році, після Оксамитової революції, останки героя знову повернулися в початкову могилу.
Відзначення річниці смерті Яна Палаха два роки тому відбувалося в контексті ширшого погляду чехів на свою історію, починаючи від нацистської окупації після Мюнхенської угоди, періоду жорстких комуністичних «чисток» після комуністичного путчу 1948 року та так званої «нормалізації», що наступила за коротким періодом «Празької весни».
Протести 1989 року показали, що суспільство так і не змирилося з «нормалізацією» і жертва Яна Палаха все ж не була марною. Щороку про це нагадують різні події в Празі – заупокійні служби, виставки, конференції, мітинги та хвилини мовчання в пам’ять про нього.
