Громада Свято-Покровського храму в селі Рубанівському на Дніпропетровщині – перша й поки єдина в області, яка вирішила перейти з-під юрисдикції Української православної церкви (Московського патріархату) до єдиної помісної Православної церкви України (ПЦУ). Рішення було спільним – вірян й священиків. Після однієї з недільних служб настоятель храму отець Василь Пишний виніс питання на голосування – і всі одностайно підтримали.
Церква в Рубанівському багато років поспіль є українською по духу, кажуть віряни. Там створили й опікуються єдиним у світі музеєм письменника та етнографа Івана Манжури, видають багато літератури, ведуть просвітницьку роботу, а з початком бойових дій на Донбасі – підтримують українських бійців.
Про нинішній статус, майбутнє та виклики, які тепер стоять перед священиками та громадою, Радіо Свобода розпитало священика Свято-Покровського храму о. Володимира Дерев’янка.
– Отче Володимире, у своєму дописі у Фейсбуці ви детально пояснюєте, що це рішення – не «перехід», а «приєднання». Чому так важливе саме це формулювання?
– Ми на своїй правічній землі, тут завжди була своя церква. Нас називали «Малоросією», «Новоросією», ще якось, ми були «УРСР», але від цього ми не переставали бути Україною. Так само і з нашою церквою. Зараз історична справедливість відновлюється, і ми просто повертаємо собі старе добре ім’я.
– Наскільки складно далось рішення про приєднання до єдиної помісної Православної церкви України?
– Останні 20 років ми служимо в Рубанівському, ми наполегливо над цим працювали. Ми видавали українські книжки, в проповідях, в настроях наших ми постійно нагадували, що ми є Україна. Перед Новим роком парафіяни, наша громада сказала нашому настоятелю, отцю Василю: «А чого тягнути? Давайте уже зараз оголосимо, що ми належимо до Вселенської церкви, до всієї світової православної спільноти». Рішення було підтримане одностайно, ми ж всі одна громада, одна родина.
– На відео видно, як люди в церкві радіють цьому рішенню. Але потім розпочались «санкції» проти священиків, ви троє, включно з настоятелем отцем Василем, були звільнені з посад?
– Потім ми вже ні на що не зважали. Ми християни і обираємо добро, у нас таке завдання в цьому житті. Принаймні на Фейсбуці, окрім привітань і благословінь, я нічого поганого не чув. Ні осуду, ні запитань: «А чого це?». У мене таке враження, що вся Україна вже була готова й тільки чекала, щоб це відбулось. Повна підтримка, я себе відчуваю, як на крилах.
– Ваші віряни кажуть, що церква в Рубанівському завжди була українською по духу. Це так?
– За час нашого служіння тут створений музей Івана Манжури, заповідник навколо церкви, висаджено більше 2 тисяч дерев різних видів, упорядковано територію, щороку у нас виходить декілька десятків благодійних видань різної тематики, зокрема, часопис «Навіки».
– А як все починалось?
– Ми сюди приїхали з Росії, з Сибіру. Я і наш настоятель отець Василь. Отець Василь за віком уже вийшов за штат і вирішив повернутися на свою батьківщину, він родом звідси, з Солонянського району на Дніпропетровщині. Звернулись до єпископа, попросили якусь найвіддаленішу, найпокинутішу церкву. І це була церква в Рубанівському, на межі Дніпропетровщини і Запоріжжя. Ця старовинна церква, пам’ятка історії та архітектури, тоді була в занедбаному стані. Ми взялись за роботу.
– А яку позицію ваша церква зайняла з початком бойових дій на Донбасі, ви допомагали українським бійцям?
– У нас на території заповідника є гостьові хатки, де бійці можуть відпочити під час відпусток. Хрестили, вінчали. І, звичайно, допомагали напряму – через волонтерів передавали поміч на фронт.
– Таке делікатне питання – а кошти? Ви робите всі ці справи на пожертви?
– Так, звичайно. Ми існуємо на пожертви, все здійснюється за рахунок наших парафіян.
– А що тепер буде з храмом, який зараз статус громади?
– Триває процес оформлення приєднання до ПЦУ. Коли у нас з’явиться статут ПЦУ, ми реєструємо його в державних органах.
– Які зміни чекають на церкву? Правитись буде, як і раніше, церковнослов’янською мовою?
– Церква живе, розвивається. Думаю, що будуть нові проекти, нові люди, нові пропозиції. Щодо мови служби, то Владика Симеон сказав, що це лишається на розсуд громади, він в ці питання не втручається зовсім. Наприклад, на Різдво частину молитов ми співали грецькою – на знак подяки за надання томосу.
– А дражливе питання церковного календаря?
– Я думаю, це питання вирішуватиметься всією спільнотою Церкви. Особисто я за те, щоб жити за єдиним календарем разом з усім людством. Наші віряни також з розумінням до цього ставляться.
– Дякуємо за розмову.
Довідка: Храм Покрови у селі Рубанівському на Дніпропетровщині збудували в середині XIX століття та називали «Червоною церквою» за кольором цегляних стін. Будівлю звели коштом вдови надвірного радника Катерини Василенко. За легендою, жінка збудувала храм на згадку про сина-декабриста. За радянських часів будівля була закрита і частково зруйнована. Це єдина церква, що в цілому районі вціліла від повної руйнації. Проте на початку 90-х на прохання мешканців села будівлю відновили. Зараз це діючий храм та історико-культурний заповідник.
НА ДОТИЧНУ ТЕМУ:
«Тричі неканонічна» УПЦ (МП). Томос для України кардинально змінив ситуацію
Порошенко: ми розірвали останні пута, які прив’язували нас до Москви
«333 роки московського ярма нарешті позаду»: реакції на отримання Україною томосу
УПЦ (МП) у Криму благословляє окупантів на захист Росії і освячує їхню зброю
