Війна проти України – наслідок багато в чому популярності у Росії «Брату-2», «Бригади» та інших подібних фільмів. Це констатував Радіо Свобода кінопродюсер Володимир Яценко. Тому так важливе формування українським кінематографом національного героя. Поступово це робиться, зазначив Яценко. Але прикладом має бути не довоєнний досвід, коли кінопродукція України була «жахливою». І патріотизм (не лише в кіно) варто підтримувати за прикладом його проявів у США. А щодо самого кіно – державне фінансування певної картини може бути лише частковим, каже Яценко. Покриття витрат на 100% убиває мотивацію продюсера займатися промо. Також Яценко розповів, як знімали «Дике поле» за романом Сергія Жадана «Ворошиловград» і про інші свої проекти, зокрема фільм, де головну роль грає ветеран війни на Донбасі, волонтер Андрій Римарук.
Олександр Лащенко: «Дике поле». Уся рекламна промоція фільму – під хегштегом #ЗахищайCвоє. Звісно, не обмежується бензоколонкою?
– Переклад. Звісно.
– Можете розказати зараз. Ми зараз не будемо спойлерити.
Жадан передбачив події 2014 року
– Ні-ні-ні. Ця історія насправді дуже сподобалася. Чому її й хотіли реалізувати. Тому що Сергій Жадан, який написав книгу «Ворошиловград», в якомусь сенсі передбачив всі ті події, які відбувалися, починаючи з 2014 року. Це насправді дуже важлива історія про #ЗахищайCвоє, тому що, починаючи з 2014 року, вся країна усвідомила, як важливо вміти захищати своє, і найважливіше – визначити, що для тебе є таким «своїм».
За своє треба боротися – це головний меседж фільму
У романі йдеться про «захисти бензоколонки». При чому, це абсолютно непотрібна для головного героя власність. Мова про значно більші речі, ніж просто купа іржавого заліза на пагорбі. Мова про те, що людина захищає власну ідентичність – захищає своїх друзів, свою землю. Один із персонажів фільму, як і книги – певний такий колишній партійний бонза Ігнат Юрійович якраз вчить дуже важливому головного героя і говорить про те, що, друже, треба вміти захищати своє, інакше ти залишися без нічого. За своє треба боротися. Ось це головний меседж фільму.
Чому також «Дике поле», чому також перейменували? «Ворошиловград» у більшості, особливого у молодого покоління асоціюється з фільмами про Другу світову війну або ж якісь історії, які пов’язані з декомунізацією, з «совєтами» і так далі. «Дике поле» нам сподобалося. Тому що, по-перше, ця місцевість є частиною історичної зони, яка називалася Дике поле, де найрізноманітніші люди, найрізноманітніші ідентичності знаходили себе. І для них ця абсолютно гола земля чомусь стала надважливою, настільки, що вони готові були захищати її.
Близько 170 людей ми подивилися на роль Германа. У нас був такий цікавий епізод – ми розглядали на роль Германа відомого танцюриста Полуніна. І я просто подякував небу, що ми цього не зробили тоді...
– ... відомий останнім часом відомо чим. Не будемо зайвий раз згадувати. Кому цікаво, нехай погуглить...
Великим плюсом вважаю те, що ми зараз відрізані від російського ринку, змушені використовувати вітчизняних акторів
– ... тому великим плюсом вважаю те, що ми зараз відрізані від російського ринку, у тому числі і кіноринку, що ми змушені в хорошому сенсі цього слова використовувати вітчизняних акторів. Олег Москаленко, який в результаті зіграв головну роль – це абсолютно новий актор. Це перша його велика, головна роль. І це прекрасно, тому що ми були змушені шукати своє і захищати своє.
– Олексій Горбунов. Я так розумію, що конкурентів не було.
– Так. Так як грає Олексій – взагалі, так! Коли ми з Ярославом обговорювали пастора, то було очевидним, що роль ось такої людини, у котрої прямий зв’язок з космосом – це може бути тільки Олексій.
– Сам період цих двох місяців, коли була активна знімальна робота – це коли, нагадайте?
– Це був серпень-вересень минулого року.
– Старобільськ – звісно, підконтрольна територія Україні. Це важлива деталь.
– Звісно.
– А скільки до лінії фронту?
– 42 кілометри.
– Не так вже й далеко.
– Так, не далеко. Поруч.
– 31 мільйон гривень – не так й багато. Але понад мільйон доларів! Із них рівно половину – Держкіно.
– Так. Дивіться. Я вважаю, що це має величезне значення. Інше питання... У нас є дві категорії підтримки фільмів – стовідсотково і не стовідсоткова.
100% – це дебюти, що є нормальним, це документалка, що є нормальним, це так звані фільми по спецпрограмах, що виглядає іноді дивним. При цьому, століття Битви під Крутами. Це таке явне держзамовлення. Або якісь речі, які пов’язані з... Ось був пітчинг патріотичного кіно. Я був одним із експертів.
– Нагадаємо, хто досі не знає, що пітчинг – це відбір. Так?
– Так. Патріотичних фільмів. З них відбирають кращі. Доволі велика кількість експертів. Потім цей фільм отримує державне фінансування. Для мене стовідсоткове державне фінансування, я не думаю, що це правильно для будь-яких комерційних фільмів і навіть для усіх артхаусних фільмів. Тому що це вбиває мотивацію для продюсера займатися промо фільму. Якби все: ти вже отримав усі гроші, ти – молодець, навіщо тобі вкладати гроші і ризикувати у промо того, що може нічого не заробити, ти можеш тільки втратити? І практика показує (це дуже цікава історія), що в Україні довгі роки глядач взагалі не ходив на українське кіно, тому що воно було жахливим, назвемо речі своїми імена, його було мало...
Стовідсоткове державне фінансування, я не думаю, що це правильно для ... фільмів. Тому що це вбиває мотивацію для продюсера займатися промо фільму
– Його майже не було.
– Так. І воно в принципі не могло конкурувати з жодним продуктом не з голлівудським, ні тим більше з засиллям російської кінопродукції.
– Хоча за якістю російське, погодьтеся, воно далеко не найкраще.
– Так. Воно також різне, як і...
– Просто багато його.
Війна – це результат багато в чому популярності в Росії створення фільмів «Брат», «Брат-2»
– Так, але його було багато. Вони ж підтримують свій кінематограф багато-багато років. І насправді (це окрема тема – можна багато говорити), я вважаю, багато в чому те, що ми отримали зараз... Проблема 2014 року і війна – це результат, наприклад, багато в чому популярності в Росії створення фільмів «Брат», «Брат-2». Тобто створення «національного героя».
– «За Севастопоь відповіси!» Зокрема.
– Так. І «бандерівці», яких він вбиває.
– Що, до речі, прикро. Не будемо далеко заходити. Балабанов, нині покійний, як Міхалков, останні роки не був. У нього ж були різні фільми.
– Він виріс в Україні! Але абсолютно імперської свідомості людина.
– До речі! Але «Брат-2».
– Балабанов – дійсно, геніальний режисер. Це факт. І вони створювали образ «Брата» першого і другого абсолютно, керуючись архетипами, як вони вважали, російського народу. І це стало квінтесенцією «російського національного героя». І люди отримали для себе абсолютно зрозумілий поведінковий ідеал. І потім це буде і «Бригада», і всі ці історії, які були згодом, фільм «Війна»...
– Та й навіть «Бандитський Петербург», хоч це і не...
Психологічно росіянам було просто воювати, тому що ось є ж «бандерівці», ось є ж «братва» – все ж зрозуміло!
– Абсолютно. Це я до чого? Що це багато в чому призвело до того, що психологічно росіянам було просто воювати, тому що ось є ж «бандерівці», ось є ж «братва» – все ж зрозуміло! Це не люди.
– І Пореченков не просто так стріляв по живих мішенях.
– Звісно. Це все створювалося роками. Я просто про те, що ось ці культурні коди, які зашиті в кінематографі – одні із найсильніших речей, які впливають на суспільну свідомість.
– П’ятий рік війни, пане Яценко, розв’язаної Росією. Україні вдається на цей шлях стати? Дійсно свої архетипи – вдається?
– Мені здається, що поступово так. Це теж якийсь пошук. І тому прекрасно, що ми зараз всі у пошуку.
– «Кіборгів» дивилися?
– Так.
– На ваш погляд, оцінка? Якщо ви можете висловитися щодо свого колеги Ахтема Сеїтаблаєва.
– Я дуже поважаю Ахтема. Ми зараз закінчили фільм з Ахтемом у головній ролі. Якщо за 10-бальною шкалою, то я вважаю, що це твердих 7,5 з 10. Мені трошки не вистачило екшену в сенсі, що там багато розмов. До речі, Наталка...
– ... та ж сама Наталя Ворожбит...
Справжність характерів фантастична. Дуже правильний фільм. Це чисто перемога, без домішків
– ... так, цей вплив сцени. Але справжність характерів фантастична. Я вважаю, що це дуже правильний фільм. Вони доволі багато говорять. Але це з дуже правильними меседжами і дуже правильний фільм. І це один із тих небагатьох вже тепер міфів, який був створений вже у новий час, післяреволюційний, який читається абсолютно однозначно. Тобто там немає зради. Тобто це чисто перемога, без домішків. Це прекрасно. Тому що у нас таких...
Це проблема національна – навіть у найкласніших і чудових перемогах ми бачимо частинку зради
Ви ж розумієте. Склянка наполовину порожня і наполовину повна – практично будь-що. Томос – теж зрада, що всього лише митрополит, а не патріарх. І це у всьому знаходимо. Це також одна з наших речей... Я вважаю, що це проблема національна – ми навіть у найкласніших і чудових перемогах ми все рівно бачимо якусь частинку зради.
– Пане Яценко, ви виводите мене на тему, що є патріотизмом. Має бути український кінематограф патріотичним у хорошому сенсі цього слова?
– Так.
– Але при цьому ви давали інтерв’ю «Лівому берегу» в травні цього року. Я вас процитую: «Для мене патріотизм – це коли ставиш незручні і складні запитання. Це є любов до своєї держави. У нас ніколи не було і немає національних героїв. Їх теж треба шукати і формувати». І далі ви констатуєте: «Неважливо, якою мовою говоримо, але важливо, що ми дійсно любимо Україну і що робимо для неї». Зараз ви спілкуєтеся російською. Я вам даю гарантію, у нас буде виклад на сайті, в «Ютубі» нашої розмови – налетять: що це він тут?!
– Мені здається, що тут дуже проста річ. Далеко не суперечлива річ, але це моє переконання. У нас після Майдану було два варіанти подальшого розвитку суспільства. Перший варіант. Це був варіант по типу американському. Назвемо це «плавильний котел», коли було не настільки важливо (я окремо зараз підкреслю значення для мене української мови), коли ти – вірменин Сергій Нігоян, неважливо, хто ти, але якщо ти тут живеш, любиш цю країну...
– Або білорус Михайло Жизневський...
– Неважливо. Якщо ти готовий за неї померти і робити все можливе для того, щоб ця країна розвивалася і досягла успіху, то ти – патріот. І другий варіант. Це те, куди ми в результаті насправді повернули – це доволі вузька стежка національного патріотизму. Я вважаю, що дуже правильно і важливо... І українська мова – це найважливіше. Але мені простіше думати російською, тому що я виріс, мені краще так формулювати свої думки.
Більше того, ми зараз зняли, наприклад, фільм (і це також дуже цікаво) кримськотатарською. Але я вважаю, що це дуже патріотичний фільм. І я поясню чому. Я вважаю, що українську мову треба підтримувати у всьому. Я обожнюю її! Мені дуже подобається, коли люди розмовляють красиво.
Кліп американської співачки Майлі Сайрус, продюсером якого був Володимир Яценко:
– Ви за квоти? Наприклад, на ФМ-станціях?
Фільм «Додому», де 70% кримськотатарської, за законом, маю право випустити у кінотеатрах без перекладу, без дубляжу, без субтитрів
– Так. Але за розумне. Наприклад, квоти на станціях працюють. Дивіться, у кіно квоти зараз 10%. Я не можу зняти фільм «Інтернат». Це теж ідіотизм. Тому що 90% повинно бути українською. Або кримськотатарською. Що це значить? Я зараз фільм «Додому», який ми відзняли з Ахтемом Сеїтаблаєвим, де 70% кримськотатарської, за законом, маю право випустити у кінотеатрах без перекладу, без дубляжу, без субтитрів. Всі ж розуміють кримськотатарську. Так вважають наші законодавці. Хоча це ідіотизм. Це неправильно.
У нас зараз величезні дискусії щодо «Інтернату». Дуже патріотичного фільму! Чому? Тому що це роман, в якому людина... Це з самого початку абсолютно про інше. Вчитель української мови в маленькому селищі поруч з Дебальцевим, для якого Україна – мачуха. Але він живе тут. І, пройшовши крізь багато-багато речей, при чому в окупації, вже з Дебальцевого вибили наших, і туди зайшли росіяни і сепаратисти, він усвідомив те, також захищаючись, що це – його, і те, яка важлива для нього Україна. І це дуже важлива річ. Але неможливо це відзняти, виходячи з тих норм, які є. Тобто я за те, щоб це були правильні і зрозумілі речі.
У мене є проекти, які стовідсотково україномовні. Я буду їх знімати. І це класно! Я обожнюю українську мову. Але я за те, щоб робити це з розумом.
– Пане Яценко, ви – голова громадської ради.
– Так.
– Пилипу Іллєнку можна ж донести цю думку.
– Але це ж законодавець. До речі, у нас нормальні, прекрасні бесіди з Пилипом. Пилип – представник партії «Свобода».
– До речі! Як і його брат.
– Я його дуже поважаю. Прекрасно! Це ж чудово, коли є різні точки зору. Я не бачу в цьому жодних проблем. Для мене – треба робити якісь речі з розумом. Квотування – клас! Його треба збільшувати? Погоджуюся. Але не робити відразу 90% або ж 120%. Ми говоримо законодавцям: хлопці, у вас незабаром вибори – давайте відразу 120%, 150%.
– Але в принципі ви визнаєте, що...? Просто не такими темпами це треба робити, просувати українську?
– Можливо, не так. І, можливо, є якісь винятки для речей, коли, наприклад, експертна рада скаже: так, цей фільм можна зробити тільки так. І це буде та художня правда. І при цьому може бути дуже патріотичний фільм. І це прекрасно.
Але я вважаю, що квотування необхідне. І так, треба збільшувати. Наприклад, подивіться, як зробили з радіо. Це ж поступовий процес. Не відразу ж поставили 90% – помріть всі, але виконайте. Неможливо. Але скільки зараз класної музики з’явилося прекрасної, гарної.
– Є. Слухають.
– Так. Тому що потрібен час, щоб люди написали композиції. Коли вам відразу говорять, що ось так і ніяк інакше, то я вважаю, що це ми трохи обганяємо час.
– «Атлантида». Не в цій студії, а в попередній нашій студії я мав честь неодноразово вести програми політичні, про війну, не про кіно, навіть не здогадувався з Андрієм Римаруком. Розкажіть. Він – актор?
– Так. Це прекрасна людина. Андрій – це свята людина.
– «Повернись живим».
– Так. Ми якраз з Андрієм їздили вздовж усієї лінії фронту туди і назад. Ми дивилися якраз локації для «Інтернату» і взагалі їздили. І для мене, до речі, це абсолютно патріотична людина. Стовідсотково! Людина, яка була на Майдані, відповідно потім пішов воювати, була у розвідроті, який, я вважаю, ментально так і не повернувся, дай Боже, що повернувся з війни все ж таки, але який є волонтером, який абсолютно, 400% за Україну.
І коли я запропонував Валентину Васяновичу, а це режисер цього фільму, тому що він запитував мене, тому що він працює не з акторами, а з персонажами, чи я знаю людину, яка була би достатньо вільною і розкутою , але при цьому яка реально воювала, я запропонував Андрія. Він чудово підійшов. До речі, ми зараз закінчуємо цю картину з Васяновичем.
– Можете назвати дату прем’єри?
– Дату прем’єри не можемо. Але думаю, що це осінь наступного року. Це фільм про любов, яка є неможливою для людей, які пройшли крізь війну.
– Старобільськ за 40 кілометрів від лінії фронту. «Дике поле». «Атлантида» - ви за 1,5 км від Донецького аеропорту навіть були.
– Так. Ми дивилися локації для «Інтернату». Тому що «Інтернат» - це окрема історія. Ми просто розуміємо, що нам ніхто не дасть зруйнувати яке-небудь миле містечко, щоб це відзняти. І, чесно кажучи, ті фактури, які є там, і ті люди, які живуть там, і ті очі, які у них там – це не можна зіграти і неможливо повторити. Тому ми розуміємо, що якщо зніматимемо «Інтернат», будемо вимушені частину, чого, напевне, не було, художньої картини знімати на реальній лінії розмежування.
– Без будь-яких декорацій.
– Так. Для мене це виклик як для кінопродюсера, щоб всі повернулися живими. Це надважливо.
– Якщо згадувати радянський кінематограф про війну. Хороший кінематограф, не як (як там про Сталіна?) «Падение Берлина», не таке кіно, «Освобождение», таке все, агітки... а фільми Тарковського, Германа-старшого, Марлена Хуциєва і так далі. Але це кіно (я вже не кажу «Іди і дивись» Елема Клімова) таке... Ви от: зрада, перемога. Справа навіть не в тому. Воно не надихає. В сенсі воно геніально зняте, але показує весь жах війни. І я не знаю, чи можна так патріотичну людину виховувати?
– А мені здається, що тільки так і можна. Мені здається, що будь-яка війна дійсно огидна. І ми ж не ведемо війну, тому що хочемо когось..., а ми захищаємо власну землю. І ми це робимо не тому, що того так хочемо, а тому, що нас до цього примусили. Але будь-яка війна – це погано, це жахливо. І тому мені здається, що будь-який фільм, у якому говориться, що це – класно, то це завжди агітка.
– Як тут уникнути? Зберегти правду (а на війні все буває, навіть свої помиляються), а з іншого боку, щоб це не була (я не хочу Леоніда Бикова образити) «Циганочка з виходом»?
– Є прекрасний фільм, дуже зворушливий. Є взагалі здивований, що його показували в СРСР. Це «Попіл і діамант» Анджея Вайди, де солдати, які програли, Армії Крайової, які розуміють, що все, тепер радянська Польща...
– Актор Цибульський.
– Звісно, геніальний Цибульський. І вони приречені, тому що навколо святкування, перемога і Армія Людова, яка перемогла, і радянська влада, яка прийшла, і вони розуміють, що вони втратили власну країну і власне майбутнє. І ось ця приреченість показана абсолютно не прикрашеною. Це неймовірно сильно і неймовірно патріотично. Не дивлячись на все, що відбувається, це люди, які не здаються до самого кінця. Мені здається, що це дуже важливий момент патріотизму. І насправді любов до Батьківщини не можлива без поваги до себе. Мені так здається, просто неможлива.
– А голлівудські фільми про В’єтнам. Звісно, у В’єтнамі США це не жертва агресії. Це інша ситуація. Але «Цілісно-металева оболонка», «Апокаліпсис сьогодні» з художньої точки зору (тут немає чого говорити) – це геніальні фільми. Але теж якась приреченість, коли їх дивишся. Ні?
– Так. Мені здається, що це все справжні фільми...
– «Мисливець на оленів». Це взагалі кіно!
– Так. Великий фільм. Мені здається, що будь-який чесний фільм про війну – це завжди фільм про людей у нелюдських обставинах.
– Просто, мені здається, в Україні зараз неможливо зняти цей фільм. Навіть не тому, що у нас немає Френсіса Форда Копполи і так далі.
– Можливо. Ні, абсолютно.
– Але ж це тоді виглядатиме, як «зрада».
– Ні! Мені здається, як от найкращі радянські фільми про війну, ось ця так звана «лейтенантська проза», окопна, без прикрас. Справа в тому, що у нас тільки зараз починають з’являтися і літературні твори, і якісь сценарії починають писати, які справді відображають цю ситуацію. Потрібен якийсь невеликий час, щоб все це осмислити. А цього часу не так й багато минуло. Тобто минуло чотири роки і тільки зараз. І починають якісь перші паростки вже переосмисленого, пережитого досвіду з’являтися.
Через два-три роки у нас з’явиться кілька сильних, справжніх і крутих фільмів про війну, а не просто патріотичних агіток
Через два-три роки у нас з’явиться дійсно кілька сильних, справжніх і крутих фільмів про війну, а не просто патріотичних агіток. Це справді дуже важливо. Бо, якщо у нас раніше були красиві «шароварні козаки», то зараз у нас воїни АТО. Я вважаю, що найгірша послуга, яку ми можемо надати цим хлопцям насправді. Тому що вони не такі. Вони справжні, а не фальшиві, з моєї точки зору.
– І, власне, Андрій Римарук у чомусь сам себе зіграв.
– Абсолютно. Звісно, сам себе.
– А трейлер є «Атландити»?
– Ні, немає поки що.
– І «Додому» немає, мабуть?
– Так.
– Про «Додому» поговоримо. Розкажіть про «Додому». Ахтем Сеїтаблаєв.
– Ахтем Сеїтаблаєв в одній із двох головних ролей. Ми дуже щасливі, що попрацювали з Ахтемом. Для нього це була настільки неймовірно важлива історія. Він знімав якраз фільм «Захар Беркут». І відразу без перерви пішов до нас. Хоча у нього було дуже багато речей – і з «Кіборгами», і з іншими. Він все це відклав і сказав: хлопці, я хочу це зробити, давайте робити це разом.
Це історія про двох людей – батько і син, які везуть тіло третього, а це старшого сина, з Києва до Криму, щоб його похоронити.
– Це сьогодення?
– Це зараз. Старший син загинув в АТО. Батько, який живе на території окупованого Криму, приїхав, щоб його забрати. І як мусульманин, впродовж трьох днів повинен привезти і похоронити на землі предків свого сина. І молодший син, якому 17 років, який абсолютно космополітичний. Йому всі ці кримськотатарські обряди – він дуже далекий від цього. Він тут навчається журналістики – йому це взагалі нічого не треба. І батько, для якого Крим – це «Єрусалим» , який народився і виріс у засланні, у вигнанні, як всі вони, який всією душею тягнувся до Криму, і для якого неможливе життя без Криму.
– Ви вірите в те, що спродюсуєте пізно чи рано фільм режисера Олега Сенцова?
– Думаю, що так. Чому ж ні? Звісно. Я думаю, що ми його все ж таки витягнемо з-за ґрат. І дай Боже! Був би радий.
ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ВОЛОДИМИРОМ ЯЦЕНКОМ – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю
