Україна зробила дуже багато на шляху приборкання корупції, визнають і західні посадовці й експерти, і представники створених за останні роки українських антикорупційних органів. Утім, ризики «корупційного реваншу» та вихолощення боротьби з корупцією є високими як ніколи, з цим погоджуються ті ж посадовці та експерти. Спираючись на висловлені ними оцінки ситуації, Радіо Свобода сформулювало «першу десятку» ризиків для України у царині протидії корупції.
1. Посадовці й депутати, які ухвалювали антикорупційні рішення, вже «передумали».
Навіть ті, хто в уряді, й парламенті донедавна брав участь в антикорупційній реформі, вже бояться перших її наслідків, таку думку висловив директор НАБУ Артем Ситник. За його словами, представник влади підтримує антикорупційні ініціативи доти, доки вони не допомагають виявити корупцію в його оточенні.
«Моє особисте враження, як поки що директора НАБУ: зараз ми маємо ситуацію, коли люди, які ухвалювали досить непогане антикорупційне законодавство, які своїми рішеннями започаткували реформи – зараз ті самі люди намагаються все це зупинити. В чому причина? Коли ухвалювалося антикорупційне законодавств, не було відповідних органів, була лише концепція. Але тоді з’явилися перші результати роботи: почали заарештовувати та затримувати тих, хто раніше був недоторканим», – заявив Ситник під час відкриття конференції «Декорупція України» 7 грудня у Києві.
Серед конкретних прикладів Ситник навів резонансний арешт корупційних активів – двох ТЕЦ, який відбувся за участі НАБУ, САП, АРМА та інших антикорупційних установ. Власники, два народні депутати (ідеться про братів Дубневичів – ред.) чинили шалений опір передачі активів Нацагентству з розшуку та управління корупційними активами (АРМА).
2. Справи щодо тих, чия провина очевидна, можуть слухати «вічно».
Очільник НАБУ Артем Ситник у цьому контексті згадує те, як довго триває суд у справі колишнього керівника Державної фіскальної служби Романа Насірова. А також те, як намагається оголосити «недопустимими» докази у своїй справі інший топ-підозрюваний у корупції – екс-депутат Микола Мартиненко.
3. Корупціонери прагнуть отримати рішення суду якнайшвидше, до запуску Антикорупційного суду.
На звичайний суд, як місцевий першої інстанції, так і апеляційний, легше впливати, ніж на Вищий антикорупційний суд, який створюється, та який працюватиме в умовах підвищеної уваги суспільства. Відтак вирок щодо обвинуваченого в корупції може бути виправдувальний, а якщо факт корупції й буде доведено, то покарання може бути умовним. Або ж всю провину покладуть на іншу особу. І в НАБУ, і в «Центрі протидії корупції» та в інших громадських організаціях наводять як приклад справу «рюкзаків Авакова». Зрештою, суд визнав винним у закупівлі дорогих рюкзаків не сина очільника МВС, а підприємця Володимира Литвина, який пішов на угоду зі слідством та компенсував державі завдані збитки на суму 4,8 мільйона гривень.
4. Корупціонери готові «брати», бо бізнес готовий «давати».
Корупція в Україні – двобічний процес: посадовці готові брати хабарі, бо бізнес готовий їх давати, визнає бізнес-омбудсмен в Україні Альґірдас Шемета.
Саме тому, за його словами, надзавданням для нього особисто та для бізнес-спільноти є підтримка та консолідація чесних бізнесменів, максимальне сприяння їм та поступова зміна бізнес-середовища в Україні в цілому.
5. «Маски-шоу»: є ті, хто хоче далі кошмарити бізнес.
Альґірдас Шемета говорить про ухвалення двох законів, які зменшують можливості для силового втручання у бізнес. При цьому і в СБУ, і в Нацполіції та інших силових структурах продовжують діяти силові підрозділи, які займаються лише економікою. Отже, ризик «маски-шоу» залишається, стверджує бізнес-омбудсмен.
6. Під час відбору до антикорупційних органів «збивають» найкращих.
Вищий антикорупційний суд, імовірно, буде створено у першій декаді лютого 2019 року, запевнив журналістів заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) Станіслав Щотка. На той час завершиться конкурс на посади суддів, у якому наразі, за словами посадовця, взяло участь понад 9 осіб на місце. Попередні етапи конкурсу пройшли і очікують на співбесіди 156 кандидатів, повідомляють у ВККС.
При цьому у їхньому складі вже немає кількох суддів, які стали відомими завдяки своїй непідкупності та послідовності. Так, Радіо Свобода поцікавилося у Станіслава Щотки, чи може вважатися неупередженим конкурсний відбір, якщо його не пройшла, зокрема, полтавська суддя Лариса Гольник, відома тим, що розглядала справу проти міського голови Полтави незважаючи на тиск наближених до нього осіб. Станіслав Щотка наголосив, що зняття Гольник із конкурсу не залежало від ВККС, оскільки вона має непогашене дисциплінарне стягнення, а «закон має бути однаковим для всіх».
Лариса Гольник, тим часом, оскаржує справу проти неї у Верховному суді.
Влада різними способами намагається недопустити до антикорупційних органів найбільш порядних кандидатів, тоді як громадські організації намагаються заблокувати прихід найбільш токсичних персонажів; в результаті найбільші шанси отримують «середнячки», від яких не очікують ані великих звершень, ані масштабних зловживань, так пояснюють Радіо Свобода ситуацію представники «Центру протидії корупції».
7. Міжнародні експерти: чи дадуть їм слово?
Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ) відіграватиме дуже важливу роль у відборі кандидатів до Антикорупційного суду: вона матиме право заблокувати найбільш сумнівні кандидатури. Але чи матиме таку можливість?
Низка антикорупційних організацій повідомляють про ризики, пов’язані зі швидкістю та зручністю доступу експертів до досьє кандидатів, з часом на вивчення документів та навіть банально – з надходженням державних коштів на роботу ГРМЕ. Всі ці запитання Радіо Свобода поставило Станіславу Щотці. Він запевнив Радіо Свобода, що ці всі ризики наразі мінімізовано: так, кошти на фінансування роботи експертів передбачені і законодавством, і урядовими документами, а також на це можуть надавати гроші західні донори.
Окрім того, оголошення результатів попереднього етапу конкурсу навмисно перенесли на кінець грудня для того, щоб ГРМЕ мало змогу якнайкраще підготуватися до оцінювання, яке триватиме лише 30 днів. Водночас досьє на кандидатів міжнародні експерти отримуватимуть лише у паперовому вигляді, а не онлайн, бо в іншому разі не буде достатнього рівня захисту персональних даних, наголосив посадовець ВККС. ГРМЕ, до якої звернулося Радіо Свобода, умов своєї роботи не коментує – аж до завершення конкурсу.
8. «Сховати награбоване».
Багаторічним трендом з-поміж українських корупціонерів є приховування та «маскування» своїх не дуже чесно нажитих активів. Від 2015 року виявляти таке майно та управляти ним в разі арешту повинне АРМА. Утім, у розмові з Радіо Свобода представники цього антикорупційному органу говорять про те, що часто суд передає заарештовані корупційні активи не їм, а іншим структурам, а такі рішення засекречуються. Як це сталося, наприклад, з тисячею вагонів, які належать екс-міністру доходів та зборів Олександру Клименку.
Втім, такого масштабного приховування корупційних активів, яке було раніше, в Україні вже не буде ніколи, визнає голова АРМА Антон Янчук.
Проте є ще два ризики, на які під час аналізу антикорупційних реформ звертають значно менше уваги.
9. Дискредитація антикорупційних органів та громадських об’єднань.
Директор НАБУ Артем Ситник говорить, що він не є бажаним гостем на жодному з центральних телеканалів, які, проте, незрідка публікують сюжети, «спрямовані на дискредитацію НАБУ». Ситник це пов’язує з тим, що впливові власники цих медіа часто є фігурантами розслідувань Національного антикорупційного бюро.
Ще одним прикладом такої дискредитації можна назвати кримінальне провадження проти голови «Центру протидії корупції» Віталія Шабуніна через його сутичку з блогером Всеволодом Філімоненком.
10. Політична безвольність.
Українській владі бракує політичної волі для приборкання корупції, про це говорять і в НАБУ, і в неурядових антикорупційних організаціях. Створення антикорупційних інституцій або ж затягували, або ж пропонували більш «м’яку» альтернативу: як-от замість самостійного Антикорсуду – антикорупційну палату при Верховному суді.
Зрештою, прискорення антикорупційних реформ в Україні відбувалося лише під тиском Заходу та в разі ризику не побачити наступного траншу фінансової допомоги від МВФ.
Хто має очолити боротьбу з корупцією: влада чи суспільство?
Готовність українського суспільства долучатися до приборкання корупції є найнижчою з 2007 року. Лише 10,6% українців готові щось робити у цьому напрямку, свідчить останнє дослідження Українського кризового медіацентру.
Питання безпеки, особистий комфорт, шкода для суспільства та потреби виживання – це ті чотири чинники, які лімітують участь/неучасть пересічного українця в корупційних діях, кажуть дослідники.
Причому найбільшим джерелом корупції громадяни вважають парламент України, найменшим – міські та сільські ради. Президент та уряд у цьому «антирейтингу» – десь посередині, кажуть дослідники.
З роками змінюється оцінка рівня корупції у різних структурах.
Так, українські суди вважають найбільш корумпованими, і частка людей, які називають їх такими, росте. Сферу медичних послуг та прокуратуру, які теж серед лідерів «антирейтингу», вважають корумпованими приблизно 55% респондентів, і цей показник в різні роки є відносно стабільним.
За останні роки помітно поліпшилося ставлення громадян лише до шкільних вчителів, податківців та дозвільних органів.
У середньому ж оцінка корумпованості державних та комунальних установ з роками погіршилася, свідчить дослідження.
