Соціальні мережі змогли притягнути до відповідальності чималу кількість людей. Вони допомогти виявити і расистів, і корупціонерів, і злочинців, а також надали голос тим, хто раніше не мав жодного іншого способу закликати до справедливості. Проте соцмережі також породили й гіперчутливу «культуру обурення», яка, як стверджують, руйнує продуктивний дискурс.
Сьогодні обурення – всюди.
Воно – на вулицях, у кіно:
І однозначно – на політичній арені:
І весь цей гнів, схоже, зосереджений в одному місці – у соціальних мережах.
Платформи соціальних мереж зробили багато корисного: вони виявили злочинців, корупцію і дали зрозуміти злочинцям великих та малих масштабів, що вони не зможуть діяти безкарно.
Але те саме джерело сили соцмереж – а саме надання користувачам можливості миттєво ділитися своїми думками із світом – також допомогло породити розвиток «культури обурення», яка, на думку експертів, загрожує продуктивному дискурсу.
Не виносьте цивільний дискурс у сварку на Twitter
До появи соціальних мереж багато подій або ж тем для дебатів часто залишалися локалізованими або взагалі не потрапляли на радари світових ЗМІ. Сьогодні ж навіть найбільш ізольована іскра гніву може швидко призвести до повномасштабної світової пожежі.
Це, звісно, може прискорити прогресивні дії. Наприклад, призвести до бойкотування тих компаній, які використовують дитячу працю, або ж можуть виявити та покарати вбивцю, чий злочин тривалий час залишався без покарання.
Але відкритість соціальних мереж також має і свої недоліки. Наприклад, кібербуллінг (кіберцькування, залякування) може призвести до реальної небезпеки для окремих людей або ж, за іронією долі, навіть до приглушення свободи слова.
У жовтні 2018 року лондонський аналітичний центр WebRoots Democracy оприлюднив звіт про інтернет-зловживання у політичних дебатах та дійшов висновку, що соціальні мережі стають ворожим середовищем для тих, хто висловлює свої політичні погляди.
Зокрема, у доповіді зазначалося, що жінки та меншини часто піддаються «токсичному рівню зловживань, які зосереджуються саме на їхній ідентичності», коли вони беруть участь у політичних бесідах в інтернеті.
Результатом, на думку головного виконавчого директора цього аналітичного центру Аріка Чоудгурі, стає те, що деякі користувачі просто побоюються «залякування, приниження та жорстокої поведінки» в інтернеті, якщо публікуватимуть свої погляди на якихось публічно доступних веб-сайтах.
«Наше дослідження показало, що користувачі самостійно піддають цензурі свої думки в інтернеті через страх [знущань] і обирають замість цього розмови про політику на приватних форумах», – говорить Чоудгурі.
У 2018 році одним із найвідоміших випадків кібербуллінгу в інтернеті була так звана «доксингова атака» – коли хакери дістають приватну інформацію про особу. Вона була націлена проти американської професорки з психології, яка стверджувала, що потенційний суддя Верховного суду США сексуально домагався її у 1980-х роках.
Тоді її запросили дати свідчення перед судовим комітетом Сенату у вересні. Але напередодні її появи в соціальних мережах розповсюдили її електронну пошту та домашню адресу. Кібербуллінг, що включав погрози вбивства, змусив її найняти охорону та змінити адресу щонайменше чотири рази.
Бретт Кавано тоді відкинув всі звинувачення. У жовтні його затвердили суддею Верховного суду. Станом на кінець листопада 2018 року Крістін Блейзі Форд все ще не змогла повернутися до своєї роботи професором або ж до свого будинку.
Дика відповідь
В іншому відомому випадку на 37-річну американську туристку, яка під час полювання вбила рідкісного чорного жирафа у Південній Африці обрушився шквал обурення у соціальних мережах. Сталося це внаслідок поширення її публікації в Instagram, де вона позує біля вбитої тварини.
Новинний інтернет-сайт Africalandpost скопіював фотографії цієї жінки та опублікував їх у Twitter, назвавши її «білою американською дикункою» і написав: «Її звати Тесс Томпсон Таллі. Будь ласка, поширте».
Вже через кілька годин десятки тисяч обурених користувачів інтернету поділилися цим записом із фотографією Таллі, які з’являлися в супроводі гострих засуджень та ненависних коментарів. Зрештою, вона стала об’єктом нападу цілих груп у соцмережах.
Скоро до цього штурму обурення долучилися і відомі особистості, які заохочували своїх послідовників приєднатися до них.
Актриса Дебра Мессінґ принизила Таллі, назвавши її «огидною, мерзенною, аморальною, бездушною, егоїстичною вбивцею», а актор Джеффрі Райт назвав її «зацикленою на собі божевільною колонізаторкою».
Та люди по інший бік суперечки, серед яких була і сама Таллі, перейшли у контрнаступ. Вона виправдовувала вбивство жирафа в ЗМІ, назвавши його «захистом довкілля через відстріл дичини», і повідомила виданню Daily Mail, що полювання – «це те, у що я вірю», і що весь шквал обурення проти неї в соціальних мережах був гіршим саме «через те, що вона – жінка».
«Онлайн-дебати», якщо його взагалі можна назвати дебатами, безсумнівно, призвели до привернення уваги до такого типу полювання, але насправді це мало що зробило для вирішення проблеми.
Ця ситуація – гарний приклад інтернет-дискурсу, який довів свою непродуктивність.
Останні дослідження
Протягом тисячоліття порушення моральних норм змушувало людей «переживати моральне обурення і висловлювати його через плітки, присоромлення та покарання», – писала нещодавно у науковому журналі Nature науковець з Єльського університету Моллі Крокетт.
А зараз, за її словами, соціальні медіа демократизували моральне обурення за допомогою таких інтернет-рухів, як, наприклад, #BlackLivesMatter і #MeToo, які посилили голоси традиційно їх позбавлених прав меншин та жертв сексуального насильства.
Але Крокетт попереджає, що регулярна дієта дезінформації та «обурливих новин» у соціальних мережах також може формувати моральні емоції так, що це ускладнює процес зміни суспільства на краще.
«Якщо ваша стрічка новин постійно змушує закипати вашу кров, ви можете просто не мати енергії на дії, необхідні для того, щоб реально змінити ситуацію. Наприклад, на волонтерство, марші чи голосування», – пише Крокетт.
«Точно орієнтуючись на «спускові гачки» нашого обурення, «фейкові новини» відволікають нашу увагу від реальних подій, що подібно до нездорової їжі, яка змушує нас втрачати смак до поживних закусок», – зауважує Крокетт.
«Коли все вартує обурення, насправді його не вартує ніщо», – зазначає дослідниця.
Інше дослідження припускає, що викид гніву викликає ще більше гніву, і що інтернет-обурення цілком може формуватися у звичку.
Втома від обурення
Проблема у деяких випадках погіршується, і це також призводить до інколи несподіваних наслідків, стверджує Ґай Етчісон, дослідник поведінки та етики у соціальних мережах у лондонському Кінґс-коледжі.
«Ви помітите, що люди стають втомленими від використання платформ соціальних мереж для того, щоб «назвати й засудити» (так званий «нейм-енд-шейм»), – пояснив Етчісон в коментарі Радіо Свобода.
«Можна спостерігати досить сильну поляризацію в інтернеті, – каже Етчісон. – Із цим, що ви отримуєте, так це обурення людей один одним через політичні розбіжності», а це «дещо ускладнює» ситуацію, зауважує експерт.
«А із публічним засудженням, наприклад, ви припускаєте, що людина, яку ганьблять, насправді переймається думкою людей, які її сварять, – пояснює він. – Але якщо люди повністю поляризовані, це може бути просто купа людей, які кричать один на одного в інтернеті».
Жорсткий хлопець по той бік монітору
Деякі психологічні дослідження припускають, що обурення у соціальних мережах підкріплюються «ефектом інтернет-розгальмовування». Тобто люди в інтернеті під час взаємодії з іншими поводяться не обов’язково так само, як вони поводилися б під час бесіди сам на сам.
«Коли ви не бачите людину перед собою, ви не можете судити про її емоції, – пояснює Етчісон з Кінґс коледжу. – Ви не можете судити про інтонацію її голосу. Ви не можете бачити їїї міміки, і тоді ви більше схильні її засуджувати, нападати на неї і ображати її так, як ніколи б не зробили під час особистої розмови».
Етчісон також стверджує, що соціальні медіа-компанії насправді створені таким чином, що вони лише виграють від інтернет-обурення, оскільки публікації з обурливим контентом частіше за інші отримують вподобання та поширення.
«Наразі вони створені таким чином, щоб отримувати прибуток від публічного засудження, – сказав він в інтерв’ю Радіо Свобода. – Чим більше кліків вони мають, тим більше прибутку отримують».
Крокетт каже, що більшість платформ також посилюють особисті винагороди користувачам, які висловлюють обурення в інтернеті.
Тобто людина, яка засуджує когось, хто неправильно вчинив, за погану поведінку, виявляє свою моральну силу в очах своїх підписників.
Вирішення проблеми
Дослідники погоджуються з тим, що онлайн-обурення стало серйозною проблемою, але існує багато розбіжностей щодо того, що можна і чи потрібно щось робити для її вирішення.
У WebRoots Democracy, наприклад, вважають, що уряди, користувачі інтернету та самі соцмережі – всі поділяють відповідальність у боротьбі зі зловживаннями в інтернеті.
Британії, наприклад, вони рекомендують створити спеціальне управління з регулювання соціальних мереж, щоб контролювати ефективність боротьби зі зловживаннями на цих платформах.
Вони говорять, що від соціальних медіа-компаній мають вимагати подавати цьому управлінню щоквартальні «звіти прозорості», щоб стежити за прогресом у боротьбі проти онлайн-зловживань. Для того, щоб змусити соцмережі дотримуватися правил, їм мають пригрозити тимчасовим закриттям цілої соцмережі.
Нарешті, WebRoots Democracy пропонує введення громадського інтернет-податку для соцмереж, гроші з якого використовуватимуть на розвиток цифрової обізнаності та програм із антидискримінації, а також для надання ресурсу поліції на розслідування окремих випадків онлайн-зловживань.
«Доки соціальні медіа платформи несуть відповідальність за те, щоб їхні форуми були безпечними просторами, вільними від ненависті, відповідальність за вирішення дискримінації в суспільстві лежить на державі», – йдеться в жовтневому звіті організації.
Але Човдгарі, головний виконавчий директор організації, визнає, що посилення державного регулювання соціальних мереж потребує нового законодавства, проти якого виступають як самі соцмережі, так і захисники свободи слова.
Етчісон не погоджується із більшим державним регулюванням, зазначаючи, що більшість країн і так вже мають закони проти мови ненависті та інших подібних зловживань.
«Публічне засудження в інтернеті є морально небезпечним, але я не думаю, що обов’язково залучати сюди закон. Натомість хочеться змінити соціальні норми та поведінку компаній соціальних мереж», – говорить Етчісон в коментарі Радіо Свобода.
«Але нам потрібно відрізняти публічне засудження в мережі від того, що є справді легітимними формами суспільної критики, – говорить Атчісон. – Нічого такого немає в тому, щоб критикувати в інтернеті особу або її погляди. Але коли ви намагаєтесь їх стигматизувати та остракізувати (вигнання із суспільства), і принизити їх через онлайн-інструменти, це вже переходить межу для іншого типу поведінки, який є проблематичним».
