Вплив пережитого предками у Голодомор та роки репресій на спосіб мислення теперішніх оборонців України дослідила культуролог, науковий співробітник Музею АТО із Дніпра – Ірина Рева. Вона опитала десятки воїнів, проаналізувала їхній досвід у подоланні наслідків «постгеноцидного синдрому», а також те, як пам'ять роду проявляється у глибинних психологічних мотиваціях цих людей. За результатами дослідження вийшла друком книга «Місія третього покоління». До Дня вшанування пам’яті жертв Голодоморів в Україні науковець організувала зустріч бійців – героїв свого дослідження – з молоддю.
Боєць полку «Дніпро-1» Владислав Безпалько «пройшов» гарячі точки Донбасу, був тяжко поранений в Іловайському котлі. З особливими почуттями він береже пам’ять про своїх старших родичів і переповідає родинні історії своїм дітям.
Предки Владислава за материнською і батьківською лініями, уродженці Полтавщини, пережили Голодомор 1932-33 років.
Родинна історія предків Владислава Безпалька: шалене кохання і важкі роки голоду
У маминому роду, каже боєць, переказують романтичну історію кохання: прабабця Євдокія, яка була із заможної родини й навіть вчилась в інституті благородних панянок, полюбила бідного селянина, сироту Григорія й вийшла за нього заміж. В родині розповідають, що на весілля він позичив штани в одного свого товариша, а сорочку в другого, а коли після бенкету «кредитори» позабирали свої речі, лишився голий-босий.
Прабабуся перешила частину свого панського приданого на одяг чоловіку.
Родина Євдокії та Григорія мала 9 дітей. У голодні 30-ті врятувало від смерті, розповідає Владислав Безпалько, тільки те, що прабабуся була грамотною й працювала в конторі. Там і почула таємну звістку про те, що в селян забиратимуть харчі.
«Вона переказала це вдома. І родина швидко почала ховати все, що було. В погребі зробили ще один погріб спеціальний, туди наклали зерна тощо, потім все заклали. І в димар позапихали мішки з зерном, щоб не забрали. Але цього було недостатньо, щоб прожити цілий рік. Виживали, як могли. Робили млинці з бур’янів. Бабуся казала, що якщо воно тепле, то ще якось жується, а якщо захолоне, то не можна навіть переламати. Дуже було тяжко», – розповідає Владислав Безпалько.
Донецьке село Удачне та Голодомор 1932–33 років у фотографіях Марка Залізняка
Унікальна історія прадіда Дмитра Талапова: лишався одноосібником до 1954 року
Дмитро Талапов на фронті був заступникм командира роти 17-ої
Прадіда врятувало те, що він був іноземним підданимДмитро Талапов
танкової бригади. У мирному житті він – вчитель історії. Його сімейна історія унікальна: предки по материнській лінії дивом вціліли в часи штучного голоду й уникли репресій.
Його прадід Сергій був вірменином, родина якого опинилась на території Російської імперії, тікаючи від переслідувань за віру. Підданий Ірану, він зміг вижити в 30-ті. І до середини 50-х років залишався господарем-одноосібником.
«Я знаю, що в 12 років, хлопчиком, мій прадід працював на трактирі. Як він зміг накопичити гроші, щоб купити землю, на жаль, не знаю. Але до 1954-го мій прадід був одноосібником. Це в умовах того, що всі інші селяни були загнані в колгосп. Врятувало його те, що він був іноземним підданим. Це врятувало його і від розкуркулення, бо за тих часів у нього було міцне господарство, як тоді сказали б, «куркульське», і від голоду. У діда була корова, вона фактично і врятувала родину. Дід вирощував виноград, у нього було дуже якісне вино. В Макартах був риболовецький колгосп і рибалки міняли, наприклад, відро риби на відро вина, бартер своєрідний. Це також дозволяло вижити», – розповідає Дмитро Талапов.
У 1937-у році за прадідом Талапова прийшли НКВДисти.
«Його забрали до місцевого НКВД і звинувачували в тому, що він «ворог народу», «іноземний шпигун», за стандартною схемою. Але коли селян в Макартах зібрали, щоб його засудити, хтось мудрий сказав: «Люди, та ви що, хочете міжнародного скандалу? Сергій Казаров – підданий Ірану». Думаю, що «органи» просто злякались. Дід вийшов звідти живий. Іще одна хитрість, суто селянська. Дід казав: «Я неписьменний, нічого підписувати не буду». І ніяких документів не підписав… Але його молодший син, дід Коля, з дружиною після 1938 року емігрували до Ірану, рятуючись від репресій, а повернулись вже після смерті Сталіна», – каже колишній боєць.
Читайте ще:«Сталін ‒ кровожерливий пес». Унікальна історія вченого, який першим довів штучність Голодомору
«Не можу, щоб їжа пропадала»
Пережите предками, зазначає Дмитро Талапов, певною мірою вплинуло на його світогляд і навіть звички.
«Історія моєї родини – це певною мірою відображення історії нашої країни. Якщо ти не знаєш минулого, то ти не можеш зрозуміти, що відбувається зараз. Можливо, це справді на рівні генетики. Але я за собою помітив таку особливість: не можу, щоб їжа пропадала. Тобто для мене це нонсенс. Я ніколи не голодував, моє дитинство припало на часи «застою», не було голоду, але в мене це-таки є. Навіть у побутовому плані. Коли починається ажіотаж в магазинах, коли бабусі починають вигрібати гречку чи сіль, мені теж дуже складно втриматись. У мене особливе ставлення до їжі», – каже Дмитро Талапав.
Травматичний досвід предків і громадянська позиція
Ці та інші родинні історії учасників бойових дійна Донбасі увійшли до книги дніпровської дослідниці Ірини Реви. Науковий співробітник Музею АТО опитала півсотні бійців, старші родичі половини з них мали травматичний досвід – пережили Голодомор та репресії. Дослідницю цікавить, як пережите предками вплинуло життєві принципи українських військових, зокрема, на їхню мотивацію йти на захист батьківщини.
Вона вважає, що родинна пам’ять про Голодомор та репресії має глибинний зв’язок з формуванням громадянської позиції людини.
«В однієї з моїх героїнь, Ганни Стецько предки по материнській лінії жили на Харківщині. Вони постраждали від Голодомору, частина родини загинула. З іншого боку, по батьковій лінії, дід був активістом, він ходив і забирав зерно у селян. Прийшов він і до своєї хати, сказав: «Поставлю до стінки і розстріляю, якщо не віддасте зерно». Тобто певний бекграунд, який є у людини, певною мірою мені пояснив, чому ця людина, тим більше жінка, так спокійно сприйняла рішення іти на фронт. Травматичний досвід предків…. Люди, чиї предки постраждали від імперської системи, яка будувалась в радянський час, особливо гостро сприймають загрозу «русского міра» зараз», – зазначає Ірина Рева.
Усі родинні історії бійців задокументовані дослідницею у вигляді аудіозаписів. Їх використовуватимуть для проведення екскурсій в Музеї АТО в Дніпрі.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
«Люди йшли на кулемети, співаючи «Ще не вмерла Україна!» – історик про причини Голодомору 1932–1933
Голодомор-геноцид 1932–1933 років і нинішній погляд на ворога через приціл
Світ починає розуміти, що політику терору продовжує Путін – генсекретар СКУ про Голодомор
Зона голоду на заході закінчувалася на кордоні УСРР: подільські хроніки
У Росії не визнають Голодомор 1932–1933 років геноцидом, бо головне – «не здавати своїх»
