Чехія – невелика, 10-мільйонна країна, щороку збільшує свою присутність в культурному житті України. Українські видавництва друкують книжки чеських авторів, курси чеської мови відкрилися у 10 містах України, виставки, лекції, фестивалі роблять чеську культуру доступнішою і зрозумілішою для українців. Що чехи роблять правильно, і що можна запозичити з досвіду країни, яка, як і Україна не має мільйонних бюджетів для просування свого іміджу в світі? Про це говоримо з програмним директором Львівського форуму видавців Софією Челяк. З нею ми зустрілися у Празі, де вона перебуває на запрошення Моравської бібліотеки і займається перекладами сучасної чеської літератури.
– Я почала свою літературну кар’єру з богемістики, яку вивчала у Львівському національному університеті. Я переклала збірку чеського бітника Вацлава Граб’є, а нині працюю над книжкою відомої чеської публіцистки Петри Прохазкової, яка досліджувала питання Чеченської війни.
– Чеська сторона допомагає Вам перекладати чеську літературу, а друкується вона в Україні також за чеський кошт?
– Система чеського гарантування є такою, що Чеський центр підтримує на 70% вартості авторських прав, а чеське міністерство культури дає ґранти на переклад. А українські видавництва беруть на себе фінансування друку і підготовки до друку цих книжок. Це логічно, бо чехи забезпечують своїх авторів та перекладачів, а українська сторона має вже зробити і частину свого внеску.
– Чеська література – не найбільш відома у світі, але в Україні вона представлена добре, вона викликає інтерес. Що чехи роблять правильно?
– Думаю, тут є поєднання і державної стратегії і особистого вкладу людей. Нинішня директорка Чеського центру Люція Ржегоржікова, приїхавши до Києва, зробила революцію. Вона і відкрила курси з вивчення чеської мови, і займається дуже широкою палітрою культурних подій. На українські фестивалі вони привозять своїх музикантів, акторів.
Вони, наприклад, привезли в Україну фестиваль «Місяць авторських читань», з якого і почалася наша співпраця. Це – транскордонний фестиваль, який охоплює Чехію, Словаччину, Польщу, Україну і щороку на нього запрошують країну-почесного гостя. Цього року це була Туреччина.
Чехи мають за собою ще і свою історію, яка дуже подобається українцям, яка їм видається близькою
Через читання та зустріч з авторами вони намагаються відкривати країну, бо це 30 днів і по два автори на день читають свої твори та розповідають про свої країни. Насправді це чудова можливість познайомитися з культурою країн, які не є дуже близькими до України, і також можливість постійного контакту між всіма, хто пов’язаний з літературним процесом у Польщі, Чехії, Словаччині та Україні.
А крім того, чехи мають за собою ще і свою історію, яка дуже подобається українцям, яка їм видається близькою. Я маю на увазі Вацлава Гавела та його однодумців, людей з богемного середовища, хіпі, які зробили революцію в державі та створили по-суті нову державу після повалення комунізму. Тож цей наратив дуже імпонує українцям.
Також вони дуже грамотно працюють з людьми, які можуть стати амбасадорами чеської культури. Це і перекладачі й інші люди, дотичні до чеської культури. Вони надають цим людям різні гранти, створюють різні можливості.
– А як українці можуть скористатися з цього досвіду?
– Україна також може створювати свої середовища перекладачів і надавати їм підтримку. Бо зараз перекладачі з української мають здебільшого самі шукати можливість це робити, самі шукати видавництва за кордоном, які будуть зацікавлені не лише видавати українську літературу, а й повністю оплатити авторські права та переклад.
Британці ніколи не привезуть Дж. К. Роулінґ, тому що вони вважають її комерційною авторкою
Комерційних авторів просувають їхні літературні агенти. А от пропагандою своєї високої культури в світі займаються держави. Британці, наприклад, ніколи не привезуть Дж. К. Роулінґ, тому що вони вважають її комерційною авторкою. Але вони привезуть дуже якісних інтелектуалів, які привезуть нам розуміння того, що відбувається в британській літературі та суспільстві. У цьому є і цінність цих інституцій.
І я сподіваюся, що в Україні всі ці механізми скоро запрацюють, тому що протягом останніх років, практично року, почали діяти три культурні інституції, які мають просувати український культурний продукт у світі. Я маю на увазі Український інститут книги, який займається промоцією української книжки і за кордоном, і в Україні. І по тому, які книжки було обрано зараз для закупівлі в українських бібліотеках, можна судити про те, що моїй колишній директорці з Форуму видавців Олександрі Коваль вдалося зібрати в експерту раду дуже якісних фахівців.
Останніми тижнями почав діяти Український інститут, який працює при Міністерстві закордонних справ і буде займатися культурною дипломатією. Ми очікуємо, що представництва цього інституту відкриються найближчим часом у європейських столицях, а в перспективі по цілому світу. До розробки стратегії цього інституту залучені європейські фахівці з Креативної Європи та європейського культурного фонду. Я покладаю велику надію на цю організацію.
І також в Україні починає працювати Український культурний фонд. Вони провели лише першу сесію щодо надання грантування на наступний рік. Ця інституція буде підтримувати проекти всередині країни, і сподіваюсь, що згодом вони зможуть вийти і назовні.
У столиці Чехії Празі вручили нагороду за найкращий переклад з української на чеську мову.
Комісія розглянула понад 10 поданих на конкурс перекладів твору Артема Чеха «Точка нуль». Члени комісії – чеські україністи, письменники і перекладачі, серед яких цього року і відомий чеський письменник Яхим Тополь, – визнали переможцем конкурсу чеського перекладача і літератора Мірослава Оттоманського (Miroslav Ottomanský).
