В Україні криза через смерть активістки, яку облили кислотою – про те, що генеральний прокурор України Юрій Луценко пообіцяв піти у відставку у зв’язку з незадовільним розслідуванням цієї справи, пишуть провідні західні видання. Газета Financial Times повідомляє, що ця справа вийшла не лише на найвищий політичний рівень в країні, але і стала предметом міжнародної уваги. Публікація американської Атлантичної Ради дає зрозуміти, що означає бути активістом у сьогоднішній Україні. Також британський щоденник пише про те, що незабаром в Україні постане незалежна від Москви православна церква і як це впливає на стосунки в православному світі.
Київський кореспондент британського часопису Financial Times пише про те, що генеральний прокурор України Юрій Луценко пообіцяв піти у відставку під час слухань у Верховній Раді, присвячених розслідуванню замаху на вбивство української активістки Катерини Гандзюк. Три місяці тому херсонська активістка зазнала опіків через те, що її облили кислотою. Навіть на лікарняному ліжку вона продовжувала звинувачувати місцевих поліцейських у корупції, а владу у бездіяльності і створенні атмосфери безкарності.
Як пише кореспондент британського щоденника, брутальне вбивство та підозри щодо ого, що його міг замовити впливовий політик, шокували українців та привернули увагу до десятків нападів на активістів та журналістів, які так і не були розслідувані до кінця.
Але ж пан Луценко, який звітував перед парламентом у вівторок, заявив, що ці закиди були політично вмотивовані, а він сам готовий піти у відставку. До того ж, за його словами, слідчі вже підійшли до розкриття вбивства Гандзюк. Він також звинуватив самих парламентарів, що вони не позбавляють депутатського імунітету колег, підозрюваних у корупції, а використовують смерть активістки для власного «піару в боротьбі за владу».
Своє занепокоєння з приводу того, що напади проти активістів не розкриваються, висловили багато західних політиків, включно з представниками Євросоюзу та Державного департаменту США, повідомляє британський часопис.
Справа вбивства Катерини Гандзюк також привернула увагу прихильної до України Атлантичної Ради. У публікації аналітичного центру наводиться сумна статистика: лише за рік, з 2017 року в Україні було здійснено 55 нападів на активістів та журналістів. Також постраждав опозиційний політик. Видання звернулося до українських активістів та оглядачів з запитанням про те, як бути активістом сьогодні в Україні.
На думку партнера київського проекту pro.mova Олександри Бакланової, небезпека ситуації полягає у тому, що держава втрачає монополію на насильство. На її думку, в суспільстві багато невдоволення державою, яке виявляється у насильницький спосіб і вихід з ситуації вона бачить у тому, щоб держава почала виконувати свою функцію ефективніше.
Дмитро Булах з Харківського антикорупційного центру говорить, що нині в Україні вже не так безпечно бути активістом. І на його думку, важливіше є те, що на активістів нападають не лише фізично, але і за допомогою сфабрикованих справ. І це вже стає справою виживання. Місцеві царьки відчули небезпеку, що після Революції Гідності стосунки між владою і суспільством можуть кардинально змінитися. Але з часом вони зрозуміли, що ситуація залишиться, як була, що істеблішмент не прямо навіть підтримує напади на активістів, які лише створюють труднощі та загрози для їхніх доходів.
Український журналіст Максим Еріставі, який зараз працює в Атлантичній Раді, говорить, що дегуманізуючий політичний дискурс в Україні значно знизив цінність людського життя. Принизливі назви стали повсякденністю, створюючи відповідну атмосферу, а до того ж політики жодним чином не засуджують ці напади. А це, на його думку, означає, що політики є співтворцями появи культури політичного терору проти українського громадянського суспільства.
Старший науковий співробітник Атлантичної Ради Адріан Каратницький вважає, що насильство в політиці та соціальному дискурсі – це те, на що довго не хотіли звертати увагу. І відповіддю на це має бути сильна держава, що спирається на верховенство права. Україна, яка бореться з зовнішнім агресором, повинна зупинити внутрішніх агресорів.
Голова Ради громадського контролю Національного антикорупційного бюро України Віталій Шабунін з власного досвіду розповідає, що значить бути активістом в Україні: виплачуєш державі половину своїх доходів, а взамін дістаєш мітинг співробітників СБУ під власною хатою, хімічних опік очей від людей, близьких до Міністерства внутрішніх справ, цькування колег і родичів провокаторами від СБУ та кілька кримінальних справ від генеральної прокуратури. Проте Шабуін ще вважає себе щасливчиком – його принаймні не зарізали, не застрелили і не підірвали бомбою. Хто стоїть за 55 нападами на активістів відомства міністра внутрішніх справ Авакова та генеральна прокуратура Луценка не знають. Отже, насильство проти активістів зростатиме, вважає Шабунін.
Газета Financial Times звертає увагу на ще одні новини, пов’язані з Україною. Цього разу йдеться про церковні справи. У серці Москви у стінах православного монастиря авторка статті, заступниця редактора газети Рула Халаф пише про те, як в Росії переживають втрату контролю над Україною в духовній сфері. У відповідь на рішення Константинополя про появу в Україні автокефальної церкви, Москва вирішила розірвати зв’язки з Константинопольським патріархатом. Журналістка родом з Близького Сходу переживає за долю православної церкви, адже це і її віра, її виховали в православній традиції.
Суперечка, що торкнеться понад 300 мільйонів православних, має суто політичне коріння, вважає авторка статті. Президент Петро Порошенко має перед собою вибори, тож такий розвиток подій йому на руку, вважає британська журналістка. Але з іншого боку, це Росія анексувала частину української території та дестабілізувала схід України, що призвело до політизації церковного протистояння.
В Росії дії Константинопольського патріархату вважають частиною наступу Заходу на Росію, а сюди включають і західні санкції і за Україну і за втручання в американські вибори і за отруєння російського шпигуна в Британії. Все це, вважають у Москві, частини змови з метою підірвати Росію.
Принаймні у церковному плані Москва збирається відповісти тим, що поведе в розкол інші православні церкви. А скільки триватиме це протистояння, співрозмовники у Москві не уточнюють. Лише сподіваються, що менше, ніж 1000 років.
