Киянин, нащадок одного з найближчих соратників Симона Петлюри, призер чемпіонату світу з веслування, актор Голлівуду, який зіграв у понад 150 фільмах і серіалах. Це все – про Іллю Волоха, гостя студії Радіо Свобода. Знімався у режисерів Стівена Спілберга і Девіда Фінчера, працював разом із Томом Крузом, Бредом Піттом, Кейт Бланшетт, Джоном Траволтою, Гері Олдменом, Гаррисоном Фордом та іншим голлівудськими «зірками». Крім кіно і ТБ, Волох грає у театрі. Зокрема, у Київському Театрі «Сузір’я», у моновиставі англійською мовою за твором Гоголя «Записки божевільного». Під час цього відвідування Іллею Волохом Батьківщини Радіо Свобода вдалося поспілкуватися з актором.
Олександр Лащенко: Пане Волох, чому опинилися в Америці? Чому так вийшло? Вас запрошували до кількох театрів. Олег Єфремов запрошував у Москві…
– Переклад. Мене до чотирьох театрів приймали. МХАТ, Олег Єфремов, Костянтин Райкін до свого театру, ще до «Ермітажу» і до дитячого театру. Просто мені треба було обрати. Того ж року, в якому я закінчив, я під час однієї з поїздок по обміну зустрівся з американкою. І так «лягли карти» – ми розписалися. Для мене це було важке рішення. Тому що я мав вже їхати на гастролі з МХАТом з спектаклем «Чайка», але так вийшло, що приїхав до Лос-Анджелеса.
– Але ви до цього працювали навіть на кладовищі, шукаючи роботу. Не відразу стали актором.
– Кладовище – це було добре. Я спочатку бутерброди різав у задушливих, маленьких забігайлівках, по 10-12 годин на ногах бутерброди ліпив. Кладовище? Я не знаю, скільки ще протримався б ось у цих бутербродних. У мене просто знайомий (так склалося) йшов і звільнилося місце на кладовищі. Коли я потрапив на кладовище, то для мене це був взагалі, можна сказати, рай.
– Чому?
– Тому що робота на свіжому повітрі, у костюмчику. Припустимо, треба було домовину з покійником перевезти з моргу до могили. У них все це організовано, ціла процесія. Я там роки два пропрацював. У перервах я вчив текст, удосконалював англійську. Але під кінець другого року я зрозумів, що...
Тому що робота на свіжому повітрі, у костюмчику. Припустимо, треба було домовину з покійником перевезти з моргу до могили
– Це десь 1995 рік, так?
– Це був початок 1993-го. І я зрозумів, що мені треба вільний час для проб, щоб ходити на проби. У мене до того часу вже з’явився агент, і вже були перші проби. І я зрозумів, що мені потрібно з цього кладовища, щоб у мене був вільний час. І там була робота на комісійні – продавати землю, ділянки також на кладовищі, але тоді мені був забезпечений вільний графік. Але ти йшов від постійного заробітку у невідомість. Тобто це був ще один крок у невідомість, але який давав мені можливості. Але воно окупилося. І я 1993 року отримав свою першу роботу. Доволі хороша роль.
– Нагадайте.
– «Хай живе Цезар!». Це був фільм для каналу «Showtime». У цьому фільмі знімався Семуель Л. Джексон і Роберт Дауні-молодший. Але це було ще до «Бульварного чтива». Тобто Семуель Л. Джексон уже був відомим, його знали, з цими акторами у мене був фільм.
– Фільм («Кримінальне чтиво») Квентіна Тарантіно, хто й досі не знає. Але ваша перша знакова роль – це «Літак президента», 1997 рік. Гаррисон Форд, Гері Олдмен. Так?
– Так. Я до цього зробив ще один фільм – «Смертельна подорож». Ми поїхали в Африку. Це був фільм для HBO («Home Box Office» – американський кабельний телеканал. Входить до корпорації «Time Warner» - ред.) І на реальних подіях заснований. На прем’єру фільму, коли його показували, прийшов кастинг-директор. Тобто люди, які відповідальні за підбір акторів, шукали російських акторів, скажу так, східноєвропейських акторів на роль у фільмі «Літак президента».
– «Літак президента» – за сюжетом американський президент із візитом у Москві перебуває. Але летить назад і стаються ці пригоди з захопленням терористами літака. Гері Олдман там був найбільший злодій.
– Так.
– І ви поряд.
– Так. І мене побачили. Я ходив на загальний кастинг. Словом, це був перший великий фільм – «Літак президента».
– Що вам найбільше запам’яталося, крім цього фільму? Робота зі Спілбергом – як зараз оціните? Теж Гаррисон Форд у головній ролі.
– Так. Це була друга зустріч з ним.
– «Індіана Джонс».
– Так. І коли я до нього підійшов і сказав: пане Форд, ви мене пам’ятаєте? Він на мене дивиться: «Ілля, я ж тебе вбив! У фільмі «Літак президента». Я кажу: так, ви ж усіх повбивали. Було цікаво працювати, тому що, по-перше, там Джордж Лукас за цю справу відповідав. Ми там кіпу паперів підписали, щоб не розголошувати, ні те, ні те.
– Спілберг судився з одним із своїх акторів (не з вами) щодо того. Була така історія. Актор розказав сюжет до прем’єри фільму.
– Так. Зі мною побоявся б судитися (сміється).
– Як з ним працювали? От Володимир Машков – це ж ваш однокурсник. Ви ж з ним вчилися...
– Так. Але він був на курс старший.
– Він теж намагався зніматися в Америці й казав, що там ніякої імпровізації, все суворо, відступ від сценарію не дозволяється. Це правда?
– У принципі можуть зробити якісь невеличкі правки. Але в принципі, якщо йде відхилення від сценарію, то це ж час. У них все ж розраховано. Там розкадровка, все це. По-перше, там потужна сила профспілки. За понаднормовий час йдуть подвійні гроші. Якщо не робиш обідньої перерви, то штраф. Це інший бік, про яку також можна багато розповідати, професіоналізму і як все це пов’язано.
Але зі Спілбергом цікаво було в тому сенсі... Там у них фільм великий. У нього є другий режисер. Він – відомий режисер тим, що він не акторський режисер, не говорить, у чому тут твоя мотивація. Він говорить: «голосніше», «тихше». І люди вже...
Зі Спілбергом цікаво було. Він – не акторський режисер, не говорить, у чому тут твоя мотивація
– Кількість дублів – багато чи ні?
– У нього немає. От я працював з Девідом Фінчером. Фінчер – це «Загадкова історія Бенджаміна Баттона». Він взагалі відомий тим, що може робити по 30 дублів.
– Майже як у Стенлі Кубрика свого часу. Легенди ходили, скільки він робив дублів.
– Якщо згадаємо Гічкока – чому з ним обожнювали усі студії працювати? У нього ж все, у нього ж монтаж у голові був.
– Навпаки. Одиничні.
– Я ж ним не працював.
– Звичайно. Але ви зі Спілбергом працювали.
– Так.
– Тут теж такий підхід – зовсім мало, буквально один-два дублі?
– Так.
– Джон Траволта. Теж знімалися разом. Знаменитий актор, зірка. Яке ваше враження?
– Враження? Людина на напівтонах. Людина говорить тихо. Коли ми знімали одну зі сцен...
– … Нагадаю, фільм «Риба-меч»…
– Так. І це була одна із перших робіт Г’ю Джекмена. Але щодо Траволти, то мені запам’яталася одна деталь. Він попросив, щоб йому принесли якийсь напій. Йому принесли. А він каже: «ну, я ж просив вишневий». Я зрозумів, що людина знає, чого хоче.
– На знімальному майданчику є відчуття, що це – Траволта, це суперстар, а ви – просто один з акторів (не хочу вас образити) нижчого рівня? Чи немає такого поділу в Голлівуді?
– Ні. Коли працюєш, там все дуже професійно, акуратно. До масовки – не те, що якесь приниження. Але якщо це масовка, так вони в певному місці, не в одному місці, де... актори їдять і так далі. Перше враження, взагалі коли потрапляєш на знімальний майданчик голлівудський, ти потрапляєш у нереальний світ. Вони в іншому вимірі живуть. Все дуже чітко, швидко, професійно, тому що великі гроші задіяні. Немає часу.
– Взагалі актору-іноземцю легко туди потрапити? Чи все ж таки свої, так би мовити, актори американські «пальму першості» мають і на них ставку роблять? Шварценегер – австрієць, Мілош Форман – чех-режисер. Поодинокі приклади-винятки. Ні?
– Чому? Все рівно ж Америка приймає. Взагалі складно у цій індустрії в принципі. Мені все рівно дуже складно туди пробитися, маленький відсоток. Якщо порівнювати у відсотковому співвідношенні, то багато іноземців.
– Саме вихідці з України. Міла Куніс. Доводилося з нею зніматися?
– Ні. На жаль.
– Мілла Йовович?
– Не доводилося. Але, знаєте, вони туди приїхали дітьми. Міла Йовович приїхала у 4 роки. Вони – американці. В принципі, як говорили в Одесі, це дві великі різниці. Коли ти приїжджаєш, як емігрант, який розмовляє з акцентом, ти потрапляєш в іншу категорію. Коли в тебе просто коріння... Навіть коли ти приїжджаєш до 14 років у це середовище, то ти можеш говорити без акценту. Це відіграє дуже велике значення. Припустимо, я вже говорю з акцентом. Я приїхав у доволі зрілому віці. Я весь час гратиму іноземців.
Коли ти приїжджаєш, як емігрант, який розмовляє з акцентом, ти потрапляєш в іншу категорію. Коли ти приїжджаєш до 14 років, то ти можеш говорити без акценту
– Досі?
– Іноземців! Американці відразу знають, що у мене... Навіть якщо я й розмовляю нормально англійською, але все рівно акцент.
– Виходить, що ви пройшли шлях Савелія Крамарова і Олега Відова. Вони у зрілому віці у Голлівуді з’явилися.
– Вони ще, будучи старшими, приїхали. В принципі ми до однієї з ними категорії належимо – на роль американців ніколи. Якщо тільки хтось захоче щось написати. Хоча у мене було, коли мене брали на роль, не іноземець.
– Не «російська мафія»?
– Так-так. І взагалі там не таксист, не якийсь... Різні ролі. Мені навіть довелося грати того, хто у цирку керує...
– Конферансьє своєрідний?
– Так. Теж росіянин. Але роль така смішка і цікава. Але ти все рівно в категорії «з акцентом». Я не можу грати американців. На жаль!
– Ви в одному інтерв’ю, до речі, нашим колегам з «Голосу Америки» давненько, 8 років тому сказали... Оця профспілка, про яку ви й зараз нам згадали, американських акторів, де понад 10 тисяч, а то і більше акторів. Так?
– Більше. Більше. У профспілці за 100 тисяч.
– Але з них буквально 3-5% здатні себе утримувати. Ви сказали. Так?
– Так.
– І ви належите до цих 3-5%?
– Так. Я вже неодноразово говорив, що я потрапляю в категорію тих, хто йде «від роботи до роботи». Тобто в принципі ці 3% акторів, які заробляють собі на життя. Я не говорю про зірок. Це називається середній клас акторської когорти. Тому що є люди, які у цій профспілці, але вони працюють раз на рік, можливо, і менше.
– Справді, до речі, мистецтво – мистецтвом, але матеріальне – матеріальним. Якщо не секрет, ви у певному фільмі знімаєтеся, наприклад, з тим же Гаррисоном Фордом, то вам гонорар платять вже за підсумками зборів картини? Чи обумовлюється до, якщо не секрет?
– Тобі платять, вже як домовиться твій агент. Є мінімум, нижче якого платити не можуть.
– А платять за місяць, чи коли закінчаться зйомки? За рік?
– Там зазвичай в залежності від твоєї зайнятості є денний заробіток, є тижневий або є таке, коли тебе ставлять на певну зарплату. Наприклад, фільм знімається 4 місяці, у тебе певна сума, але це не включає перепрацювання і різні штрафи. Але потім, що є дуже важливо, чим профспілка дуже допомагає, то це, так звані, авторські. Я досі за «Літак президента» отримую. Вони зменшуються.
– Цікаво. Ще навіть коли був прокат на DVD ще у «нульових» й далі, далі?
– Так. Вони зменшуються, але все рівно надходять постійно. Загалом Голлівуд – це в принципі тебе ставлять в певну нішу. Навіть якщо ти і американець. Є люди, які постійно грають тільки поліцейських.
– А вам не боляче, до речі, що ви здебільшого граєте таких негативних персонажів? Та ж саме сумнозвісна «Російська мафія». Ні? Чи ви міняєте це амплуа впродовж вашої кар’єри?
– Знову ж таки я ставлюся до кожного персонажа не як, припустимо, це – мафіозі, а це – лікар. Я намагаюся внести щось людське, від себе в цей персонаж. Чи це негідник, чи позитивний герой. А просто створювати якесь кліше – воно так і залишиться. А твоя акторська задача, професія у чому полягає? Знайти щось своє, що тебе розбурхує, що тебе хвилює і це привнести. А там вже люди будуть судити.
Я ж не можу переписати закони Голлівуду. Можливо, воно з часом мінятиметься. Але все рівно Голлівіду потрібні «погані хлопці». Тобто це дуже багато від політичного задіяно. Наприклад, раніше, можливо, вони більше робили афроамериканців поганими чи вихідців із Латинської Америки робили поганими, а зараз це вважається не так політично коректно – давайте на росіянах.
– Ви постійно кажете: на росіянах, на росіянах. Ви з Києва! Ви, до речі, Ющенка грали. Це правда?
– Ну, прототип. Я кажу «росіяни», бо так вони називають.
– А вам не прикро, що вас так сприймають? От російські ЗМІ відкрити (я готувався до інтерв’ю, перечитав інтерв’ю з вами): «русский актер», «наш актер в Голливуде». Постійно вас так презентують у Росії.
– А зараз (читав у газеті) мене назвали «українським актором». Якщо говорити «по паспорту», то мама у мене – росіянка, а тато – українець, у паспорті я – українець.
– Нащадок радника Симона Петлюри!
– Я – український. Чому я говорю «росіянин»? Для багатьох взагалі Східна Європа – вони називатимуть «росіянами». Можливо, лише до останніх, так би мовити, подій дізналися, що є Україна. Багато хто навіть не знав, що Україна є в принципі. Там.
Звісно, я сказав «росіянин», як вони там нас, в яку ми там категорію попадаємо. Якщо вони шукають українця, росіянина, поляка – вони все рівно можуть поставити під категорію «росіян». Це вже від освіченості цих людей залежить. Звісно, я – українець!
Якщо вони шукають українця, росіянина, поляка – вони все рівно можуть поставити під категорію «росіян». Від освіченості людей залежить. Звісно, я – українець!
– В Україні могли б знятися? Ви знаєте, зараз українське кіно відроджується. По 20 фільмів на рік.
– Обов’язково!
– Може, є у вас такі плани?
– Я з задоволенням. Треба, щоб вони запросили. Я з задоволенням! Чому ж? Звісно!
– Розкажіть більше про вашу родину.
– Тато народився в селі Зоряни Чернігівської області. А лінія мами – мій прапрадід був статським радником. І мій прапрадід – художник Кисельов. До речі, його картини в Третьяковській галереї. Мій прадід емігрував після революції до Франції. Мій дід по маминій лінії приїхали з мамою, якій було 3 роки...
– … після Другої світової війни…
– Так-так-так. Взагалі він хотів їхати до Америки після Франції. Просто так вийшло, що моя бабуся...
– І «віддячила» радянська влада вашому дідусеві. Так виходить?
– Так. І вони повернулися. Йому дали 25 років. Він відсидів 9 років до реабілітації.
– Поки Сталін не помер.
– Так.
– Ющенка, українського президента, ви грали. Розкажіть докладніше про це.
– Мені зачіску точно під нього робили. Це вже давно було. Це був телевізійний проект, доволі для того часу прогресивний. Тому що там була жінка Джина Девіс. Вона грала президента.
– Президента США?
– Так. Мене мали ще на наступні серії запросити. Але тільки один сезон протримався. Хоча був цікавий сюжет.
– Яку роль ви хотіли б зіграти, якої вам поки ще не вдалося зіграти? Про що ви, можливо, мрієте? Є така роль? Ну, Гамлет, Гамлет – це вже вульгарно. А от іншу, може?
– Ноздрьова! У кіно! Це один із моїх найулюбленіших персонажів по колоритності.
– Покійного Богдана Ступку важко переграти. Але Тараса Бульбу, Богдана Хмельницького хотіли б зіграти?
– Звісно! Ви мені такі цікаві питання ставите. Так, звісно. Звісно.
– Буде пропозиція – зніметеся в Україні, якщо...
– Стовідсотково!
– Це була розмова з українським актором Голлівуду Іллею Волохом.
ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ІЛЛЕЮ ВОЛОХОМ – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю
